Олександр Петрович Ємченко - Піраміда Сонця, Олександр Петрович Ємченко

Таким був бог, ім’ям якого назвали чи не найзагадковішу і найдивовижнішу планету сонячної держави. Він був богом часу, владарював над часом, але не міг втриматись на вістрі часу і канув у міфологічну Лету, залишивши горіти у високості блідим сяйвом небесну кулю з фантастичним обручем кілець, які сьогодні стали об’єктом пильної уваги землян.

Сатурн — остання планета, яку можна бачити на небі неозброєним оком. Коли в 1610 році достославний Галілео Галілей спрямував на це небесне тіло щойно сконструйований телескоп, він побачив по його боках дивовижні випуклості. Це настільки вразило вченого, що він, боячись утисків церковних фанатиків, поспішив засекретити своє відкриття у дуже складній анаграмі (переставлення окремих літер або складів у слові, внаслідок чого утворюються нові слова з іншим значенням): «Smaisnermie Imbpobtalewmibaneuvdttamiras».

За давнини деякі вчені, зробивши відкриття, зашифровували його, щоб уникнути домагань церкви або ж щоб ніхто не зміг перехопити пріоритету. Так вчинив і Галілей.

Що ж означала його анаграма? Багато звіздарів пробували розгадати її. Не втримався від спокуси й великий законодавець неба Йоганн Кеплер. Перебравши всі можливі варіанти, він невдовзі заявив, що зашифроване речення звучить так: «Привіт вам, близнюки, Марса породження!»

Але до чого тут Марс? Невже Галілей відкрив його супутники?

Ми не знаємо, як зреагував на цю заяву сам автор анаграми. Певне, посміявся у душі над німецьким астрономом і математиком, виступивши через деякий час з повідомленням, що зміст його відкриття такий: «Найвищу планету потрійною спостерігаю».

Дедалі то важче. Зізнання Галілея ще більше заінтригувало далеких від астрономії обивателів. По-перше, чому «найвищу»? А що означає «потрійною»? Виявляється, до кінця XVII століття Сатурн вважався крайньою околицею Сонячної системи, щонайвищою сферою небес. Тут творця першого у світі телескопа можна зрозуміти. А ось «троїстість» зображення Сатурна вже лежала на совісті самого конструктора далекоглядної труби — вона була ще така недосконала, що не могла чітко явити Галілеєві найосновцішого атрибуту шостої планети — її феноменального кільця. Вчений побачив тільки дві його дуги, через що й назвав планету потрійною.

Через 50 років помилку Галілея виправив голландський фізик, механік, математик і астроном Христіан Гюйгенс, той самий, чий трактат «Космотеорос» у 1717 році Петро І звелів перекласти на російську мову.

Так ось, сконструювавши 24-футовий телескоп, великий голландець побачив над Сатурном гігантський обруч. Як І Галілей, він із зрозумілих міркувань теж зашифрував своє відкриття. Але через три роки, переконавшись, що істину не приховаєш, розсекретив свою анаграму. Запис Гюйгенса звучав так: «Кільцем оточений тонким, плескатим, яке ніде не торкається планети, до екліптики нахилене».

Це відкриття, обнародуване у 1659 році, чудово підтверджувало вчення Коперника. Воно викликало великий гнів отців-єзуїтів і мало не коштувало життя «зухвалому» голландцю. На щастя, через три роки на поверхні Сатурна була помічена тінь від кільця, Отже, над планетою висне, не міраж, а щось реальне, предметне. Більше того, у 1675 році італійський астроном Джовакні Кассіні встановив, що сатурнове кільце подільне, тобто існує не одне, а кілька, кілець…

У 1857 році видатний англійський фізик Джеймc-Кларк Максвелл, добре відомий усім з шкільних підручників (згадаймо хоча б теорію електромагнітного поля), теоретично обгрунтував множинність сатур нових кілець, довів, що вони не суцільні, а складаються з окремих частинок, кожна з яких у взаємному прдтяганні обертається навколо планети.

Блискучий портрет екваторіальної «корони» Сатурна дала перша у світі жінка-професор Софія Василівна Ковалевська, У 1885 році вийшла її праця «Доповнення і.зауваження до дослідження форми кільця Сатурна», їв якій вона довела, що сатурнова «діадема» має овальну форму.

Взагалі, не маючи спеціальної астрономічної освіти, донька вітебського генерал-лейтенанта В. В. Корвін-Круковського була неабияк залюблена в зоряний світ. До нас дійшли вірші Софії Ковалевської, присвячені Марсу і його гіпотетичним мешканцям.

Нові штрихи до портрета Сатурна вніс радянський астроном Аристарх Аполлонович Бєлопольський, один із засновників сучасних методів спектральних досліджень астрономічних об’єктів. Вивчаючи обертання кілець Сатурна, вчений підтвердив теоретичний висновок, що вони не суцільні, а складаються з безлічі дрібних космічних тіл, причому внутрішні кільця обертаються швидше від зовнішніх, що цілком узгоджувалося з третім законом Кеплера.

Та не тільки своїми кільцями знаменитий Сатурн. Чого варті його супутники! Бог часу Крон, залишаючи Олімп, забрав із собою цілий почт придворних. Ще б пак, звик до царського життя…

Початок відкриттю супутників Сатурна поклав все той же Хрістіан Гюйгенс, який, до речі, крім усього іншого, тривалий час працював над «планетною машиною», яка мала за допомогою механічних пристосувань моделювати немало небагато — рух усіх тіл Сонячної системи, в тому числі й феноменального дископодібного кільця шостої планети та цілої когорти її супутників. Ми не знаємо, чи вдалася йому ця фантастична, така, що не під силу й сучасній астроінженерній науці, конструкція, зате його праця «Спостереження нового супутника Сатурна», написана в 1656 році, дійшла до наших днів і стала мало не хрестоматійною в астрономії (маючи абиякі, примітивні як на сьогодні прилади, допитливий голландець визначив навіть період обертання відкритого супутника навколо планети — 116 діб 4 години).

Близько двох століть побачений Гюйгенсом супутник Сатурна залишався безіменним. У 1671–1684 роках вже знайомий нам італієць Джованні Кассіні відкрив ще чотири супутники Сатурна. 1789 року англійський астроном ВІльям Гершель, добре знайомий нам з попередніх розділів, виявив над планетою ще два чергові небесні тіла. Сім супутників і жоден без назви! Неподобство якесь! Невже бог часу не заслужив кращого ставлення до себе та своєї родини?

Так велося ще з півстоліття. Нарешті цю недоладність вирішив усунути (ні, не з поваги до міфологічного бога, а з любові до рідного батька) Джон Гершель, теж астроном, дослідник зоряних туманностей, почесний член Петербурзької Академії наук. Чудовий популяризатор знань про небесні сфери (його книга «Нариси астрономії» витримала 12 видань), він поклав дати відкритим сатурновим місяцям імена міфологічних титанів і титанід, родичів і сподвижників Крона. Так, у небі над Сатурном з’явилися Япет, Рея, Діона,