Тимур Іванович Литовченко - Шалені шахи

class="book">Одного разу княгиня, як завжди, занурена у свої думки, визирнула у вікно і зненацька помітила внизу дядечка Василя Костянтиновича. Той повільно йшов через галявину, прямуючи до замку. Цього разу візит родича загалом не справив ніякого враження на Олену. Вона лише плечима знизала й повернулася до свого вишивання.

За цим заняттям незваний гість і застав княгиню. Спочатку йому навіть здалося, що племінниця взагалі не помітила його появи в кімнаті. Однак Василь Костянтинович помилявся: княгиня тепер помічала все аж до найменших дрібниць. Наприклад, вона бачила, що на розкішному князівському каптані бракує ґудзика, що дядечкові очі засмучені, а на чолі пролягли глибокі зморшки. Пещені руки постійно рухаються, немов намагаючись намацати щось, а нігті недоглянуті. Відпущена борода й вуса інших кольорів, ніж волосся на голові. Куточки губ опустилися донизу. Блукаючий погляд сповнений нудьги й пафосу одночасно.

В цілому ж Василь Костянтинович дуже постарів. Безперервні турботи про матеріальне благополуччя змінили його як іззовні, так і внутрішньо. Це був уже далеко не колишній князь Острозький, якого вона знала багато років. Колишній був цілеспрямованим та енергійним, нинішній — метушливим, втомленим і якимсь загубленим...

Втім, вона навіть знала, навіщо старий лис завітав до неї! Колись неодноразово підсилав Дем'яна — цього симпатичного парубка, який подобався самотній удові чимось невловимим. Тепер же сам завітав. Що ж, сьогодні вона зробить усе, що потрібно. Вона ж завжди виконувала чужу волю.

Незмінно розмінний пішак у чужих складних партіях...

А поки що нехай помучиться очікуванням!

Якийсь час гість стояв, не наважуючись заговорити. Княгиня ж вишивала, лишаючись незворушною. А коли Василь Костянтинович нарешті відкрив рота, щоб за всіма правилами світської ввічливості довідатися про здоров'я господині Острога — зовсім зненацька встала й залишила залу. Князь не міг передбачити такого повороту справи, тому кинувся навздогін за племінницею, але був зупинений козаком з охорони.

Втім, княгиня незабаром повернулася. Не звертаючи уваги на ввічливі розпитування Василя Костянтиновича, покликала писаря й одразу ж звеліла скласти грамоту, відповідно до якої вона, високошляхетна Олена Іллівна Острозька, відмовлялася від усіх прав на Острозький замок, замість чого погоджувалася переселитися в Дубно за умови, що князь завершить всі започатковані нею справи з благоустрою Острога. Потім прибув нотаріус із двома свідками, грамота була підписана й належним чином завірена.

Геть розгублений від поступливості племінниці, князь був на сьомому небі від щастя. А княгинечка, закінчивши з паперами, визирнула в коридор і покликала охорону. За кілька хвилин високий широкоплечий козак приніс із бібліотеки чималий згорток, замотаний у квітчасту хустку. Серце князя затріпотіло від радості: невже та сама скриня?! Олена розгорнула хустку. З'явився кований залізом ріжечок заповітної родової реліквії.

З нетерпіння Василь Костянтинович кинувся до княгині, вона ж торкнулася коня на кришці. Огир устав дибки, скринька розкрилася: виявляється, у ній лежала сама лише стародавня рукописна Біблія! Князь розчаровано мугикнув і про всякий випадок поцікавився:

— А може, у скриньці є ще щось?

— Не знаю, — байдуже відгукнулася княгиня. — Однак я певна, що ви із вдячністю згадаєте про цю Біблію, коли в Острозі з'явиться своя друкарня.

— Яка ще друкарня? — здивувався князь.

— Та сама, котру вам доведеться створити відповідно до моєї жалуваної грамоти. Чи може ви роздумали володіти Острогом, дядечко?..

Не в силах підібрати підходящі слова для відповіді, Василь Костянтинович лише запекло захитав головою.

— Отак–от краще, дядечку.

Із цими словами княгиня зненацька вийшла з кімнати, навіть не попрощавшись. Втім, на цей прикрий, взагалі–то, дріб'язок Василь Костянтинович не звернув найменшої уваги. Він був непідробно щасливим. Ще б пак: адже все здійснилося саме собою — причому без найменших зусиль з його боку!!! Острог і всі неосяжні володіння перейшли в його руки — отже, не треба більше шукати зниклого багато років тому хлопчика...

Він вийшов на двір й окинув прискіпливим поглядом старовинний замок, що царствено здіймався посеред зеленого оксамиту густого листя. Замку було більше трьох сотень років. З минулого століття внутрішні апартаменти не раз перебудовувалися, але ззовні все залишилося, як і раніше. Фронтон прикрашали шість колон і напівкругле вікно з ліпниною по краях над портиком. З усіх боків його оточували міцні фортечні мури з величними башточками. Усередині будинку панувала атмосфера добірності й комфорту, а широкі мармурові сходи з різьбленим поруччям були воістину чудові. І все це відтепер належатиме йому, й нікому іншому!..

* * *

Дарма радів князь: новий польський король — угорець Стефан Баторій не визнав новоявленого власника Острозького замка, доки не одержав від нього величезного хабара. Потім Василю Костянтиновичу довелося виконувати всі умови жалуваної грамоти. Так в Острозі з'явилися лікарня, школа, бібліотека, друкарня, але найголовніше — прославлена у віках Острозька академія.

Глава 7
Повернення спадкоємця
Острозький замок, жовтень 1576 року

Осінь не тішила гарною погодою. Йшли затяжні холодні дощі. Сильний північний вітер здіймав у повітря пріле листя й кидав в обличчя самотніх перехожих. Все це ніяк не налаштовувало на гарний настрій. Із самого ранку небо затягувалося сірими хмарами, з яких сіявся огидний холодний дощ. Варто було Василю Костянтиновичу наблизитися до вікна, як струмені крижаного дощу немилосердно хльостали по шибках — не розгледіти нічого. Доводилося повертатись назад до каміна.

Василь Костянтинович вивудив з купи паперів чергову боргову розписку. Однак прочитавши її, князь занурився в сумовиту тугу, що змінилася глухим роздратуванням, потім нестримною люттю, під впливом якої він ледь не жбурнув розписку у вогонь. Втім, це стало б непоправною дурістю, тому Острозький кинув злощасний документ назад у паперову купу, із кректанням підвівся із крісла й попрямував до вікна, щоб трохи прочинити його, подихати свіжим повітрям і заспокоїтися.

Потім підійшов до каміна і вкинув у вогонь невелике березове поліно. За