Тимур Іванович Литовченко - Шалені шахи

Князь Вишневецький молився на неї, як на прекрасний образ. Князь Сангушко був жагучим і полум'яним. Олена тріпотіла, побачивши його, і ледь стримувалася, щоб не пригорнутися до нього або не зустрітися своїми ніжними губками з його вустами: адже існував суворий перелік правил, які не можна порушувати!.. Хоча у мріях вона їх порушувала постійно.

Мати приймала князя Сангушка й потихеньку фліртувала з ним, зовсім не зауважуючи, що й дочка закохана у Дмитра Федоровича, і він не байдужий до чарівної дівчини. Одного разу Олена наважилася спитати у матері, коли ж її видадуть заміж? Беат роздратовано відповіла:

— Дівчатам про таке розпитувати не годиться, оскільки подібні думки можуть привести до гріха. Знай одне: наречений твій буде знатним і багатим.

— Таким, як–от князь Сангушко?.. — наївно поцікавилася дочка.

Беат лише розсміялася:

— Дмитро Федорович тобі не пара. У порівнянні з нами він злиденний, як той церковний пацюк, — адже його батько час від часу закладав маєтки, щоб сплатити податки. До того ж, він схизматик.

— Але ж мій тато також був схизматиком, — не вгамовувалася дочка. Беат від цих слів лише набурмосилася:

— Олено–Єлизавето–Катерино, згоду на шлюб з вашим високоповажним батьком нам дав сам Папа Римський! До того ж, він був святим... Так що негайно відправляйтеся у свою кімнату й подумайте над своєю зухвалою поведінкою.

Тоді засмучена Олена слухняно пішла у свою кімнату. Проплакавши весь день, не вийшла навіть до вечері. Наступного ранку приїхав Папагоді, у якого Беат вирішила попросити поради. Олена згадала, як спізнившись до сніданку, пішла попросити у матері пробачення. Вже підійшовши до кімнати Беат, мимоволі зупинилася, оскільки двері відкрилися під дією протяга... Тоді Олена й почула мимоволі розмову матері з радником королеви. Голоси звучали приглушено, але загальний зміст сказаного Олена змогла розібрати. Говорили саме про неї...

— То що ж ви пропонуєте? — поцікавилася Беат.

— Якщо пручатиметься, віддайте її в монастир, — повчав італієць.

— Але це не входить у мої плани! — парирувала Беат і зачинила відкриті двері, мабуть, помітивши витівку вітерця. Так і не увійшовши до матері, Олена побігла тоді прожогом геть. Як же вона могла забути?! Як?..

Забравшись із ногами в батьківське крісло й обійнявши коліна, княгиня бездумно роздивлялася яскраві сонячні відблиски на стелі кабінету. Ще недавно такі привабливі мрії про високу моральну місію, про блага для людей танули, як ранковий туман. Заціпенівши від дикої неймовірності всього, про що довідалася із щоденника матері, Олена намагалася запевнити себе, що нічого страшного насправді не сталося. І все–таки матір хотіла запроторити її в монастир... Хотіла ж!.. І Беат було зовсім байдуже, що дочка закохана у Дмитра Федоровича Сангушка.

Зрозуміло, матір ніколи не погодилася б на їхній шлюб: бо такими є традиції й правила, що зв'язувати життя можна лише з людиною власного кола!.. Олена сама не розуміла, чому їй завжди хотілося вчинити щось наперекір усім, всупереч матері й суспільству, аби просто відчути себе вільною. От, виходить, у чому причина!.. Адже підсвідомо вона завжди відчувала, серед якої дивовижної неправди доводиться жити...

Час від часу Олена уявляла, як разом з коханим мчить геть від рідного Острога. Зрештою, так і сталося: Сангушко викрав її! Здавалося, щастя так близько, але через кляті гроші рідна мати погубила їх обох! Та краще б їй залишитися жебрачкою!!! Адже нещасну зрадила мати, яку вона так любила, якій так вірила... Саме Беат виявилася причиною всіх її нещасть. Чому вона не повірила у свій час Параски, яка обережно попереджала дівчину про підступи матері?! Повіривши, хоча б зберегла сина. Не померло б маля, як про те було записано в щоденнику Беат...

Та й князь Василь Костянтинович, виявляється, ще той негідник: пожертвував життям свого племінника Семена, щоб отримати Острозький замок від Беат... А вона ж, наївна, вважала, що цей чистий юнак прийшов звільнити її від тиранії Лукаша Гурки!!! Насправді ж любов і смерть Семена Слуцького замішані на крові та на її грошах, як і все інше...

Король вибрав їй у чоловіки Лукаша, розраховуючи на його фінансову підтримку: адже після втечі королеви Бони і спустошливої Лівонської війни скарбниця спорожніла. Лукаш (грошовитий, зі зв'язками!) міг одружитися з будь–якою красунею, але покохав саме Олену... Наречений акуратно, до останнього злотого сплатив матері всю належну за наречену суму, а ненаситна Беат вимагала ще і ще!.. В ім'я кохання Лукаш штурмом взяв львівський монастир капуцинів і вирвав Олену з рук користолюбної матері. Чи не про таке почуття мріяла вона все життя?! Але людський поголос зробив Лукаша Гурку монстром і тираном — як же можна бути з ним щасливою?.. Отак Олена і проґавила свій черговий шанс на щастя.

А причина всьому — величезні гроші й острозькі землі!!! Навіщо їй тепер багатство, коли вона залишилася самітницею?!

Княгинечка почувалася розмінним пішаком, яким пожертвували у важкій грі. Лише поступово вона поверталася до нормального життя, нарешті припинила плакати й жаліти себе. Тепер належало вирішити, як жити далі. Розмінний пішак у її свідомості виріс до більш високої шахової фігури. Хоча Олена мало розумілася на шахах, але все–таки... все–таки!..

Тепер з раннього ранку до пізнього вечора вона длубалася з вишиванням і хвилювалася тільки про одне — як би вигадати новий візерунок, та ще й красивий! Княгиня приохотилася до розглядання різнобарвних малюнків і розкладених перед полотном ниток. Подумки порівнювала їх з життям. Справді, в руках вишивальниці чудовим чином сплітаються всі кольори життя: радість і сум, убогість і пересичення, розквіт і зів'янення... Переплетення ж різнобарвних ниток у єдину композицію княгиня сприймала як знамення долі, як приречення. Так у її руках вище призначення набувало реальних, але досить вигадливих, фантастичних форм. Так само справи й зусилля людини сплітаються в чудовий візерунок долі... Одне це заняття й надавало тепер всьому плину її одноманітного життя бодай якийсь сенс.