Йон Колфер - Артеміс Фаул. Розум проти чарів

на руках усі козирі. Й тим переконливіш треба грати, чим менше в тебе тих козирів.

Артеміс скорчив щонайзловіснішу пику, на яку тільки був здатен. «Ти лихий, — мовив він сам собі, — дуже лихий і неперевершено розумний. І ще рішучий — нізащо не забувай про рішучість. — Він узявся за ручку дверей. — А тепер спокійно. Дихай глибше і намагайся не думати про те, що ти, можливо, хибно оцінив ситуацію й зараз дістанеш кулю в лоб. Раз, два, три…» І він відчинив двері.

— Доброго вечора! — вимовив він, усім своїм виглядом і голосом випромінюючи гостинність, але внутрішньо лишаючись зловісним, лихим, розумним і рішучим.

На порозі став командувач Корч, піднісши догори порожні долоні, — універсальний жест, що означає: «Бачите, я залишив свою велику страшну стрілянку вдома!»

— Це ви — Фаул?

— Артеміс Фаул до ваших послуг. А ви хто?

— Командувач спецкорпусу Корч. Що ж, тепер, коли ми познайомилися, чи можемо ми перейти до переговорів?

— Певна річ.

Тут Корч вирішив удатися до хитрощів: гину ж поталанить?

— То вийдіть сюди, на ганок, щоб я міг краще вас бачити.

Артемісове обличчя враз стало жорстким.

— Невже мої попередні уроки нічого вас не навчили? Той корабель? Ваш ЗПОП? Чи мені треба ще кого-небудь убити, аби ви втямили нарешті, з ким маєте справу?

— Та ні, — квапливо заперечив Корч. — Я тільки…

— Ви тільки хотіли виманити мене з будинку, щоб захопити, а тоді виміняти на вашого офіцера. Прошу вас, командувачу Корче, ведіть гру трохи хитріше або пришліть когось тямовитішого.

Корч відчув, як кров хлюпнула йому до щік.

— Послухай, ти, сопливий…

Артеміс усміхнувся: його знову зверху!

— Не надто досконалий метод провадження переговорів, командувачу, — втрачати самовладання, ще навіть не сівши за стіл.

Корч зробив кілька глибоких вдихів.

— Гаразд, — мовив нарешті він. — Як скажете. Де ви волієте вести переговори?

— Звісно, що в будинку. Я дозволяю вам увійти, але пам’ятайте: від вашої поведінки залежить життя капітана Куць. Будьте обачливі.

І Корч пішов за господарем довгим склепінчастим коридором. Із портретів, виконаних у класичному стилі, на гостя сердито витріщалися численні представники роду Фаулів. Нарешті через дубові двері Артеміс і командувач Корч увійшли до довгастої зали для нарад. За круглим столом були заздалегідь приготовані два місця: розкладено блокноти, розставлено попільнички та пляшки з мінеральною водою.

Корч зрадів тим попільничкам і притьмом дістав із кишені жилета напівпережовану сигару.

— Можливо, ти не такий уже й варвар, — промимрив він собі під ніс, випустивши ціле хмарище зеленого диму. Потім, знехтувавши мінеральну воду, хлюпнув собі чогось темно-червоного зі своєї похідної фляжки. Випив залпом, відригнув і плюхнувся на стілець.

— Ви готові? — запитав Артеміс, шурхочучи своїми записами, неначе диктор новин. — Ось якою я бачу ситуацію. Я маю змогу викрити ваше підземне існування, оприлюднивши дані про нього, і ви не здатні мені в цьому перешкодити. Отже, будь-яка ціна, котрої я зажадаю, буде для вас, по суті, нікчемна дрібничка.

Корч виплюнув крихту грибного тютюну, яка потрапила йому в рот.

— Ви гадаєте, що можете просто взяти й викласти всю цю інформацію в Інтернеті?

— Ну, не в цю хвилину. Мені доведеться перечекати, поки скінчиться дія чарівного поля, за допомогою якого ви зупинили час.

Корч закашлявся, бо саме набрав повні легені диму. Його козирну карту побито. Їх розкусили!

— Що ж, коли вам відомо про зупинення часу, то ви так само повинні знати й про те, що ви цілковито відрізані від зовнішнього світу. Себто ви, по суті, безсилі.

Артеміс щось черкнув у своєму блокноті.

— Заощадьмо трохи нашого спільного часу. Ви вже стомили мене своїм неоковирним блефуванням. У випадку викрадення кого-небудь із представників чарівного плем’ячка ваш лепреконський корпус спочатку посилає найкращий підрозділ Швидкого реагування, аби спробувати визволити заручника. Що ви й зробили. Прошу пробачення за мимовільний сміх. Найкращий підрозділ? Слово честі, та їх легко перемогли б і дітки-скаути, озброєні водяними пістолетиками.

Корч кипів мовчки від обурення, зганяючи своє зло на недогризкові сигари.

— Наступний офіційний крок, — провадив Артеміс, — це переговори. Ну, а в крайньому випадку, якщо восьмигодинний ліміт часу спливатиме, а проблему так і не буде розв’язано, в межах часового поля ви підірвете біологічну бомбу.

— Скидається на те, пане Фауле, що ви збіса багато знаєте про нас. І, хоча ви навряд чи відповісте мені, я все-таки запитаю: звідки?

— Слушне припущення: на це запитання я не дам відповіді.

Корч розчавив рештки сигари в кришталевій попільничці.

— То перейдімо до головного. Які ж ваші вимоги?

— Не вимоги, а одна-єдина вимога.

Артеміс підштовхнув свого блокнота до командувача.

— Одна тонна двадцятичотирикаратного золота. Тільки в маленьких зливках, без маркірування, — уголос прочитав Корч. — Ви жартуєте?

— Аніскілечки.

Корч усім корпусом нахилився вперед:

— Невже ви не розумієте? У вас немає виходу. Або ви повертаєте нам капітана Куць, або ж ми змушені будемо всіх вас убити, із нею включно. Жодних компромісів тут не може бути. Насправді я прийшов сюди не для переговорів, а для того тільки, щоб пояснити вам реальне становище.

Артеміс відповів партнерові своєю фірмовою вампіричною посмішкою:

— Але вам таки доведеться провадити переговори зі мною, командувачу.

— Та невже? І що ж є у вас такого особливого?

— Що в мені такого особливого? А хоча б те, що я знаю, як вийти з часового поля.

— Це неможливо, — пирхнув Корч. — Ніхто не годен таке утнути.

— Годен. Повірте мені, я ще жодного разу не помилявся.

Корч відірвав від блокнота сторінку з Артемісовою вимогою, згорнув і