Йон Колфер - Артеміс Фаул. Розум проти чарів

— Мені треба це обдумати.

— Можете не поспішати. Ми маємо вісім годин… перепрошую, сім з половиною, а тоді час для всіх нас закінчиться.

Корч довго мовчав, барабанячи пучками пальців по стільниці. Потім набрав у легені повітря, зібравшись щось сказати, але передумав і рвучко підвівся.

— Ми ще законтактуємо з вами. Не турбуйтесь, я сам знайду дорогу назад.

— Як собі хочете. — Артеміс відсунув свого стільця й собі підвівся. — Але затямте ще одне: поки я живий, нікому з вашого племені не дозволено переступати поріг цього дому.

Корч прокрокував назад по коридору, відповідаючи сердитими позирками на суворі погляди портретів. Краще тепер відступити й спокійно обробити отриману інформацію. Хлопчисько Фаул і справді виявився слизьким супротивником. Але все ж таки він припустився однієї великої помилки, гадаючи, ніби Корч і далі гратиме за усталеними правилами. Одначе Джуліус Корч дістав свої нашивки командувача зовсім не за дотримання всіляких там інструкцій. Настав момент удатися до деяких нестандартних дій.

Тим часом експерти ретельно вивчали відеозапис камери, встановленої в Корчевому оці.

— Ось, дивіться! — вигукнув професор Кумулус, фахівець із теорії поведінки. — Він сіпнувся — отже, бреше.

— Дурниці, — пропихкотів доктор Арґон, психолог із-під Сполучених Штатів. — Просто йому засвербіло, от і все. Засвербіло, то він і почухався. Нічого лиховісного в цьому немає.

Розлючений Кумулус обернувся до О’Гира.

— Ви тільки послухайте його! І ви гадаєте, я можу співпрацювати з цим шарлатаном?

— Шаман нещасний, — огризнувся Арґон.

О’Гир звів догори пелехаті долоні.

— Прошу вас, панове! Нині нам потрібна злагода. Треба скласти точну характеристику цього представника багноїдної раси.

— Все намарне, — похитав головою Аргон. — Я не можу працювати в таких умовах.

Кумулус зухвало згорнув руки на грудях:

— Що ж, якщо він не може працювати, то я не можу й поготів.

Подвійні двері розчахнулися, й до шатла не ввійшов, а вдерся Корч. Його уславлений буряковий колір обличчя набув ще густішого відтінку.

— Цей багноїдний виплодок просто знущається з нас! І я цього не потерплю. Ну, то що ж наші експерти добули з тієї плівки?

О’Гир трохи відступив убік, відкриваючи командувачу повний доступ до світил психонауки:

— Наскільки я зрозумів, вони не можуть працювати в таких умовах.

Корчеві очі звузилися до тонюсіньких щілинок, ніби хотіли просвердлити дві жертви.

— Даруйте?

— Та цей так званий доктор наук просто недоумок, — заявив Кумулус, що не знав крутої командувачевої вдачі.

— Я… я? — затинаючись від обурення, вимовив Аргон, який теж не знав іще Корча. — А ти хто, відьмаку печерний? Ліпиш безглузді свої інтерпретації до найбезневиннішого жесту — чухання!

— Найбезневиннішого? Таж цей хлопчисько — просто згусток нервів. Тут неозброєним оком видно, що він бреше. Це ж простіше простого.

Корч грюкнув кулаком із такою силою, що по лакованій поверхні стільниці павутинкою розбіглися тріщинки:

— Мовчати!

І запанувала мовчанка. Вмить.

— Ви, двоє експертів, одержуєте цілком пристойну винагороду за вашу аналітичну роботу. Правильно я кажу?

Парочка лише закивала головами, боячись своєю відповіддю порушити наказ мовчати.

— Ця справа може виявитися найславетнішою у вашому житті, а може й зганьбити вас навіки. Тож я хочу, щоб ви напружили всі свої розумові сили, щоб виклалися повністю. Зрозуміло?

Ті знову покивали.

Корч виколупав відеокамеру зі свого сльозливого ока.

— Перемотай плівку, О’Гире. Ближче до кінця.

На екрані застрибало, замиготіло зображення: там Корч якраз заходив за хлопчиськом до зали для нарад.

— Ось тут. Зупини. Можеш збільшити його обличчя на весь екран?

— Чи можу я збільшити його обличчя? — форкнув О’Гир. — А чи може гном викрасти павутину з— під павука?

— Може, — впевнено відповів Корч.

— Власне, це було риторичне запитання.

— Я не потребую уроків граматики, О’Гиряко, тож просто збільш його обличчя.

О’Гир заскреготав своїми величезними, мов надгробні камені, зубами.

— Слухаюсь, босе. Ось так буде досить?

Кентаврові пальці зі швидкістю блискавки замиготіли по клавіатурі. Артемісове обличчя вмить виросло, заповнивши собою весь плазмовий екран.

— Я б вам порадив дуже уважно вслухатися, — сказав Корч, стискаючи своїми грубими пальцями плечі експертів. — Бо це поворотний момент у вашій кар’єрі. «Що в мені такого, особливого? — вимовили губи на екрані. — А хоча б те, що я знаю, як вийти з часового поля».

— А тепер ви скажіть мені: він правду каже чи бреше? — запитав Корч.

— Прокрутіть-но ще раз, — попросив Кумулус. — Покажіть мені його очі.

— Так-так, — згідливо кивнув головою Аргон. — Очей буде досить.

О’Гир натис іще на кілька клавіш, і темно-сині Артемісові очі виросли на всю ширину екрана. «Що в мені такого особливого? — прогримів людський голос. — А хоча б те, що я знаю, як вийти з часового поля».

— Ну то що, бреше він чи ні?

Кумулус та Аргон перезирнулись, забувши про всі свої суперечки.

— Ні, — в один голос відповіли вчені мужі.

— Він говорить правду, — ще додав фахівець у галузі поведінки.

— Або ж, — уточнив психолог, — принаймні щиро вірить, що каже правду.

Корч крапнув собі в око промивального розчину.

— І я так подумав. Як тільки глянув цьому хлопчиськові в обличчя, так і збагнув: він або геній, або божевільний.

Холодні Артемісові очі пильно дивилися на них з екрана.

— То хто ж він усе-таки? — доскіпувався О Тир. — Геній чи божевільний?

Корч схопив із піраміди зі зброєю свого триствольного бластера.

— А яка різниця? — гаркнув він, чіпляючи свого надійного «друзяку» до стегна. — Забезпечте мені зовнішній зв’язок із шахтою Е1. Ця «пташка» Фаул знає чи