Франсуа Шарль Моріак - Гадючник. Дорога в нікуди

Вони сперечалися так запекло, ніби старої матері не було тут. Зойкнувши, вона підвелася з крісла.

— Мені шкідливо, — сказала вона, — з моїм ревматизмом сидіти ночами надворі.

Діти не озвалися жодним словом. Далі я почув, як вони, не уриваючи своїх розмов, буркали матері «на добраніч». Мабуть, їй довелося самій обійти всіх і самій поцілувати всіх підряд, вони ж навіть не зрушилися з місця. З обачності я ліг у ліжко. На сходах почулися важкі кроки. Іза підійшла під мої двері, я чув її важкий віддих. Потім поставила свічку па підлогу й відчинила двері. Підступила до ліжка. Нахилившись наді мною, дивилася, чи я сплю. Як довго вона стояла біля мене! Я боявся зрадити себе. Вона дихала коротко й швидко. Нарешті двері за нею зачинилися. Коли гуркнула засувка в її кімнаті, я знову повернувся до туалетної на підслухи.

Діти ще й не розійшлися. Але розмовляли тепер упівголоса. Багатьох слів я так і не розчув.

— Він був не з її світу, — казала Жаніна. — Це теж важливо. Філі, серце моє, ти кашляєш. Накинь на себе пальто.

— Власне, найбільше він ненавидить не дружину, а нас. Це просто неймовірна річ! У романах і то такого не знайдеш! Я не суддя мамі,— закінчила Женев'єва, — але вона надто поблажлива до нього…

— Чорт! — Це вже голос Філі.— Посаг вона завжди собі верне. Дід Фондодеж дав за нею акції Суецького каналу… Від вісімсот вісімдесят четвертого року вони oгo як підскочили…

— Акції Суецького каналу? їх уже продано…

Я одразу впізнав нерішучі інтонації, затинання чоловіка Женев'еви; цей бідолаха Альфред досі не пустив ані пари з уст. Женев'єва і тут його урвала гострим, крикливим голосом, яким завжди розмовляла з чоловіком:

— Ти з глузду з'їхав! Хіба акції Суецького каналу продано?

Альфред розповів, що у травні він зайшов до тещі якраз, коли та підписувала запродажну, і вона йому сказала: «Здається, саме час їх продати, вище вони не піднімуться, а що далі, то більше знецінюватимуться…»

— І ти нас не попередив? — гукнула Женев'єва. — Та ти несусвітний бовдур! Це він звелів їй продати акції! І ти говориш про це так спокійно, ніби нічого й не сталося…

— Але ж я гадав, Женев'єво, що мама тримає вас у курсі. А оскільки за шлюбним контрактом чоловік не має права на посаг…

— Воно-то так, а хто поклав до кишені прибуток від цієї операції? Як ти гадаєш, Юбере? Кажете, він вас ні словом не попередив? О боже, все життя прожити з таким чоловіком…

Втрутилася Жаніна — попрохала говорити тихіше: ще збудять її дівчинку. Кілька хвилин розмова точилася так тихо, що я нічого не міг розібрати. Потім піднісся Юберів голос:

— Я все думаю про те, що вони щойно казали. На маму сподіватися нема чого, вона на таке не піде. Принаймні треба її підготувати до цього не поспішаючи…

— А може, їй здасться все-таки кращим це, ніж розлучення. Адже розлучення судом неминуче приведе і до церковного розлучення, а отже, тут постає питання сумління… Звичайно, те, що запропонував Філі, на перший погляд не надто справедливо. То й що? Не ми ж будемо суддями. Зрештою все залежить не від нас; нам треба тільки порушити питання. Його буде розв'язано на нашу користь лише тоді, коли компетентні власті визнають це за потрібне!

— А я вам ще раз кажу, що все це вилами по воді писане, — заявила Олімпія.

Певне, Юберову дружину довели до білого жару, раз вона так галасує. Вона заявила, що я людина врівноважена, маю здоровий глузд.

— І можу вам сказати, — додала вона, — що я часто з ним згодна, і я зуміла б ним крутити, як сама схотіла б, аби не втручалися тільки ви…

Я не розчув, що сказав їй Філі, мабуть, пустив якогось дотепа, бо всі засміялися, і тільки-но Олімпія розтуляла рота, знову знімався регіт. До мене долітали уривки фраз:

— Ось уже п'ять років, як він не виступає в суді. Не може більше виступати.

— Через серце?

— Так, тепер через серце. Але коли він вийшов із суду, то ще не був тяжко хворий. Не ладнав з колегами — ось у чому річ. Сутички відбувалися прилюдно, і я вже зібрав про них деякі свідчення…

Марно я напружував слух. Філі і Юбер зсунули стільці, і я чув лише невиразне бубоніння, потім обурений вигук Олімпії:

— Годі-бо! Це єдина людина, з якою я можу побалакати про книжки, обмінятися думками, і ви хочете…

З відповіді Філі я розчув лише: «Несповна розуму». А потім раптом озвався одвічний мовчун, Юберів зять, і вимовив приглушеним голосом:

— Прошу вас шанувати мою тещу.

Філі відповів, що він просто пожартував. Чи ж вони обидва не були жертви в цій справі? Юберів зять тремтячим голосом почав запевняти, що він не вважає себе за жертву й одружився з кохання, а тоді всі хором гукнули: «І я!», «І я!», «І я теж!» Женев'єва глузливо сказала чоловікові:

— Ах! І ти теж? Ну й хвалько! То ти одружився зі мною, не знаючи нічого про батькові статки? А згадай, що ти мені прошепотів у вечір наших заручин? «Він нічого не хоче нам сказати. Та байдуже. Ми ж добре знаємо, багатство його величезне».

Гримнув сміх, потім загули голоси, і серед них знову піднявся Юберів. Юбер говорив сам кілька хвилин; я почув останню його фразу:

— Йдеться передусім