Володимир Миколайович Владко - Чудесний генератор

Робітники несли відра з водою. Вони підносили їх коровам; ті пили жадібно, не відриваючись. Здавалося, що вода, випита коровами, майже відразу ж перетворювалася в них на густе молоко — і лилася з дійок в дійниці безупинно.

Ганна спіймала Олеся за полу піджака:

— Що ж буде далі, товаришу Олесь? — спитала вона.

— А хіба я знаю? — відгукнувся той. — Литиме, поки не скінчиться це збудження. Зараз, Ганно, зараз…

Він побіг далі, помітивши, що якась корова залишилася без води. Розпорядившись і простеживши, щоб корові дійсно дали негайно ж велике відро води, Олесь повернувся назад. Він помітив, що до Ганни підійшов Данило Якович. Директор задумливо роздивлявся, мов вивчаючи, що відбувалося навколо нього. Він підійшов до найближчої корови, спинився коло неї, поклавши руки за спину. Пальці його перебирали пучок сіна, він дивився на корову невідривно.

Ганна й собі бачила, як здригувала час від часу корова. Це тремтіння починалося близько голови. Немов потужна хвиля виникала там, під блискучою чистою шкірою корови. Хвиля виникала там — і бігла далі, по спині, по боках корови, яка неспроможна була стримати це тремтіння. Щось турбувало тварину, — але вона, не відриваючись, хапала губами сіно, ледве кількома рухами щелепів прожовувала його й ковтала, ковтала. Час від часу корова тягнулася до відра з водою, випивала з половину його — і знов хапала корм.

Це було майже страшно — це невпинне знищення корму. Ніби вже не тварина стояла тут, а якась вдосконалена машина для перетворення сіна й води на безперервний струмінь молока…

Ганна почула, як Олесь запитав у робітниці:

— Міряли температуру давно?

Та відповіла зітхнувши:

— Щопівгодини міряємо.

— Ну?

— Не спадає. Так і тримається на сорок два градуси. Тільки в одної спала до сорока.

Нарешті Данило Якович повернувся. Обличчя в нього було гнівне, очі дивилися гостро й непримиренно. Він побачив Олеся.

— Так, голубе мій, так, — проговорив він сердито, — що можеш сказати? Загубили ви мені корів, га?..

Олесь знизав плечима:

— Я сподіваюся, Данило Якович, що зовсім не так. Ми не загубили й не збираємося губити нічого. Я певен, що все буде дуже недовго. Адже далі корів ніхто не просвічує. Мусить спинитися…

— Та ти бачиш, як вони корм жеруть? Хіба ж так можна? Корова не встигне нічого перетравити… — Данило Якович зсунув кашкета на потилицю, це означало найвищу міру збудження. — Та ти знаєш, що вони не відригують нічого? Не ремигають? Га?

— Значить, їм не треба, — спокійно зауважив Олесь..

— Як це не треба? — аж захлинувся Данило Якович.

— Бачите, ми всім їм міряємо температуру. Вона тримається поки що на рівні сорока двох градусів…

— Що?.. — очі Данила Яковича помітно полізли на лоб.

— Та ви не хвилюйтесь: це цілком закономірно. Адже мусить корова діставати збудження для такої страшної, роботи, для цих потоків молока? От висока температура й дає їй це збудження. Я думаю, все це відбувається так. Вплив нашого просвічування дуже й дуже збудив організм корів. Бачите, вони здригують?.. Це, я думаю, вплив, просвічування на нервову систему. Корм жеруть і майже не жують?.. Зрозуміло. Я мушу припустити таке. Під впливом УКХ складний шлунок корови на всіх своїх ділянках підвищив свою діяльність на один ступінь. Розумієте?

— Ні чорта не розумію поки що.

— Ну, от перший шлунок замість тільки обгорнути соками їжу й викинути її назад на дальше ремигання, тепер сам перетравлює й передає напівперетруєну їжу другому шлункові. Цей так само підвищив свою діяльність і робить тепер те, що раніше робив лише третій шлунок. І отак всі ділянки шлунково-кишкового тракту. Їжа проходить крізь корову дуже швидко, зовсім іншими темпами, як раніше… І всьому цьому, звісно, допомагає підвищена температура. Тільки треба встигати давати пити, це дуже потрібно, щоб корова багато пила зараз. От я й стежу.

Директор помітно гнівався, але стримував себе. Майже спокійним голосом він спитав у Олеся:

— Але як воно все-таки все це трапилося? Чому?

Олесь знизав плечима:

— Важкенько так відразу сказати…

— Знов помилка? — ще суворіше пролунав голос директора.

— Ні, не помилка, — твердо відповів Олесь, — просто непередбачені наслідки досліду. Ну, от з кролями, наприклад, все йде гаразд. По просвічуванні вони швидше зростають, швидше розплоджуються, їхня шерсть густішає й пухнастішає. З курами вийшло трохи складніше, бо хто ж знав, що вплив ультракоротких хвиль на курей локалізується саме на яйценосності?.. Це ми взнали лише тоді, коли побачили все на власні очі. А до того — хто міг передбачити? Жоден дослідник на світі…

Данило Якович здвигнув загрозливо плечима:

— А треба так, щоб знали.

— Для цього ми й робимо досліди, Данило Яковичу, щоб потім усі знали, — суворо відповів Олесь. — Якби, наприклад, не вийшло у нас тієї неприємності з пацюками, ми б не знали про те, якою могутньою силою є наше просвічене зерно, коли його давати як їжу тваринам. Чи не так?

Данило Якович промовчав, а Олесь говорив далі:

— Саме так і тут. Тепер ми знаємо, що вплив ультракоротких хвиль на корів не обмежується лише тим, що вони більшають, дужчають тощо. Ні, ми знаємо…

— І бачимо на власні очі, — перепинив його Данило Якович.

— Так, і бачимо на власні очі, — спокійно погодився Олесь, — що вилив ультракоротких хвиль на корів локалізується головне на їхній молочній продуктивності. Ніби тут сконцентрувалася вся сила наших ультракоротких хвиль — у вимені корів… Це ми з’ясували. Тепер, уже емпірично, з’ясуємо, яка тривалість цієї локалізованої дії. І надалі впливатимемо вже не так інтенсивно, а обережніше.

Данило Якович немов на це й чекав:

— От, от, от! Саме про це й кажу. «Обережніше». Чудесне слово, як хто розуміє. І хто не розуміє, так само, бо мусить зрозуміти. Та ти, наприклад, розумієш, що