Карл Хайнц Вебер - І мертві залишають тіні

class="book">Кауфгольд не любив цього прізвиська. Ні, не тому, що він проти кличок. «Епоха без кличок — все одно, що їжа без приправи», — казав він. Але йому не хотілося, щоб його вважали лютим. Лють — це, власне, протест і контрудар, але контрудар сліпий. Лють може спалахнути проти багато дечого, навіть проти невинних. Лють — примітивна форма протесту. Кауфгольд це знав. Він обурювався за прізвисько, бо воно іноді відповідало дійсності.

Кауфгольд, здається, не пригадував Госса, і той не наважувався заговорити про лекції й семінари професора. Це й по справило б ніякого враження. Якщо йшлося про професійні справи — а коли про них не йшлося? — для Кауфгольда кожен був рівноправним партнером по дискусії, все одно, чи він розмовляв з міністром, чи сперечався з учнями середньої школи.

Кауфгольд любив, коли йому перечили. Він був діалектиком до глибини душі. Теза — антитеза — синтез. «Потакуючі голови мені гидкі», — твердив він. А Госс знав цей вислів, тож і керувався ним.

Вони говорили про стосунки, які склалися між ірландцями й німцями під час другої світової війни. Про них Госс хотів дізнатися якомога більше, бо це треба знати і йому, і його товаришам, інакше вони не зможуть нічого з'ясувати про О'Дейвена.

Тему для розмови вони визначили швидко, бо не мали потреби переконувати один одного, що сама постановка питання неправильна. Були загалом не ірландці і не німці, а прогресивні ірландці й прогресивні німці. В обох країнах були фашисти й революціонери. Отже, існували різноманітні стосунки й суперечливі обставини. Про що ж говорити? Про офіційну урядову політику? Про дипломатичні й мілітаристські наміри та заходи? Чи про ставлення ірландського робітничого класу до німецького фашизму? Про узгодженість між клерикальними групами, про союз ірландської дрібної й середньої буржуазії з німецькими монополіями?

Так вони ні до чого не домовляться. Їм слід обмежитись певними аспектами. Госс запропонував розпочати розмову з висвітленням воєнних намірів фашистів щодо Ірландії. Кауфгольд пояснив, що ці наміри можна зрозуміти, лише взявши до уваги внутріполітичне становище Ірландії та її позицію щодо Англії, яка базується на цьому. Старе ірландське прислів'я каже: «Що погано для Англії — те добре для Ірландії».

Госс похитав головою.

— Неконкретно, товаришу професор. Так само неконкретно, як і перед тим про ірландців та німців. Добре в Ірландії — для кого? Погано в Англії — для кого?

Правильно й неправильно. Кауфгольд погодився й відповів:

— Якщо це прислів'я нас і не задовольняє, ми повинні виходити з того, що воно відбиває думку майже всіх верств населення Ірландії. Ненависть до Англії — майже традиція. Звичайно, вона викликана не лише абстрактним націоналізмом, а й абсолютно реальним політичним співвідношенням сил. Оскільки ж питання влади — це класові питання…

Госс заперечливо похитав головою, коли Кауфгольд підвівся й дістав з книжкової полиці том з повного зібрання творів Маркса й Енгельса.

— Я знаю слова Енгельса про Ірландію. Він був приголомшений, коли подорожував по острову. Він назвав Ірландію колонією. Однією з найдавніших англійських колоній.

— Не одна з найдавніших, а найдавніша колонія, товаришу Госс. Наших класиків треба читати правильно. У тисяча сто сімдесят першому році Генріх Другий Англійський напав на ірландців і поневолив їх. Тоді, у сто сімдесят першому році, в Англії ніхто ще й не думав про заморські колонії.

Ну гаразд, хай найдавніша. Але він, Госс, не хотів би розпочинати 1171 роком, бо… Він промовисто постукав по наручному годиннику.

Кауфгольд щось пробурмотів і кивнув на знак згоди.

— Якщо потрібно, то я почну з Мафусаїла. Та, може, це непотрібно. Може, ви зрозумієте й без такого екскурсу, що я маю на увазі. А саме: ірландська буржуазія і створений нею державний апарат знали й знають, як на основі минувшини виховувати ненависть до Англії.

— Таким чином буржуазія замасковує те, як сама пригнічує й експлуатує народ. З протиріччя між капіталом і працею вона створює протиріччя між націями. Це не винахід ірландської буржуазії.

— І не єдиний. Подивіться, що зараз робиться в Північній Ірландії. Там з класового питання створюється конфлікт між релігіями. Протестанти проти католиків. Але давайте назад до часів другої світової війни. Фашисти, — пояснював Кауфгольд, — сприйняли бажане за дійсне. Вони думали, що ця фактично існуюча, хоча й штучно підтримувана, ворожнеча між Ірландією й Англією їм на користь, що прислів'я «Вороги Англії — друзі Ірландії» стосується і їх.

— І, мабуть, мали на це підстави. Зрештою, Ірландія була настроєна дуже лояльно до фашистської Німеччини.

— Тобто ви хотіли сказати: ірландський уряд, ірландський капітал, багато дрібних буржуа й шовіністів. Мабуть, і деякі робітники теж. Але прогресивна частина робітничого класу й певні кола інтелігенції зрозуміли, що фашизм — набагато небезпечніший ворог. Визволяти Ірландію за допомогою німецького фашизму — означало вибивати клин клином.

— Сьогодні ясно, а тоді… Ви гадаєте, що більшість ірландського народу виступила б проти відвертого зближення з німецьким фашизмом?

— Я певен. Та чи успішно, то вже інша справа. Все залежало від того, як здійснювалося б це зближення. Ірландський прем'єр-міністр де Валера заявив, принаймні другого вересня тисяча дев'ятсот тридцять дев'ятого року у парламенті, що Ірландія за всіх обставин дотримуватиметься нейтралітету.

— А може, то був фарс? Де Валера — єдиний державець у світі, який у кінці квітня сорок п'ятого року, після самогубства Гітлера, послав «урядові рейху», котрий існував тоді лише на папері, зворушливу телеграму співчуття.

— Це правда. Однак оцінювати діяльність де Валера треба дуже обережно. Ірландський народ багато чим має завдячувати йому. Шлях цієї людини, живої й сьогодні, президента своєї країни, одного з ватажків легендарного великодного повстання тисяча дев'ятсот шістнадцятого року проти британського панування, повний суперечностей. Отже, де Налера проголосив повний нейтралітет Ірландії. Це було и тридцять дев'ятому році, одразу на початку війни. Тоді Ірландія — я маю на увазі ірландський уряд як представника панівного класу — не мала іншої ради. Економічна залежність від Великобританії була така велика, що відвертий розрив з нею призвів би до катастрофи. До того ж треба зважити, що ніхто не знав, як розгорнуться воєнні дії. Лише десь через рік,