Сергій Ухачевський - Карпатський капкан

Трохимович розчулено дістав з кишені зім’яту хустинку й навіть утер сьози в куточках очей. Цим і скористався голова — костуром відтягнув його з епіцентру події, давши можливість висловити свої захоплення гостям та іншим учасникам зустрічі.

Трохимович явно мав у запасі ще кілька реплік, які йому не дали озвучити, тому запитально розкрив рота, протягнув руку, мовляв, чому ж мені не дозволяють закінчити? Але побачивши, що всім не до нього, звернув увагу на Наконечного. Той уже встиг потиснути руку Ернесто й зі щасливим виглядом спостерігав за гостем, котрому теж передалася радість від такого теплого прийому. Трохимович запитав лейтенанта:

— Ти хоць вєдаєш, што гета била за вайна?

— Громадянська війна в Іспанії тривала з липня 1936 по квітень 1939 — конфлікт між Другою Іспанською республікою та націоналістами профашистського генерала Франко, підтриманого фашистською Італією, Німеччиною і Португалією. У результаті військових дій Франко, зреш тою, ліквідував Іспанську республіку й скинув республіканський уряд… — бадьоро розповів лейтенант і перевів погляд убік.

На його обличчі радість змінилася вселенським здивуванням, очі округлилися.

Трохимович захоплено обійняв і Наконечного:

— Малайчина! Усє ти знаєш! Вось жа малайчина! Табє дєток наших учиць, а нє у шпійонав гуляться…

— Я — комсомолець, якщо партія накаже — буду вчити дітей! — відповів Наконечний, знову чомусь розчервонівшись.

Його очі, здавалося, за щось зачепилися, а думки явно були далеко звідси… Хоча й ні, зовсім близько. Трохимович це вловив, відпустив обійми, перевів погляд на точку зацікавлення Наконечного і тільки й видихнув від захоплення: «Хє-є-є»!

Про існування журналістки Марі Монтень усі встигли забути. Наконечний з Трохимовичем, якщо й не згадали, то таки помітили її. Дама тулубом зникла в авто, збираючи речі, але залишила свою філейну частину назовні. Нею зворушливо й милувалися зараз ці двоє. Але все прекрасне колись та й закінчується. Хелен вигнулася назад, витягнувши з машини невелику дамську сумочку й клатч, мабуть, гадаючи, що тут часто проходять вечірні бали, а без цього предмета туди не варто й потикатися. Чоловіки дружно, але розчаровано зітхнули. Тип із групи супроводу, пихтячи від натуги, дістав з багажника два громіздких чемодани й важко поставив їх на бруківку.

— Осторьожьно, мсьє, — попросила його Хелен, — ето єсть мой гардероб і падарункі для маленькіх деті, дом бєз мама і папа. Карандаші, тєтраді, бон-бон.

Вона грайливо посміхнулася до Трохимовича з Наконечним, котрі все ще розгублено стояли перед нею, й, прикладаючи хустку до носа, звернулася до всіх:

— Товаріщі, надо єхать і машину — домой, до воскрєсєнья.

Ернесто, розчулений тим, як його тут зустріли, теж пригадав про свою місію:

— Да-да, товаріщі. Надо єхать машіна. Но мадам заболеть. Насморк. Гдє ваш апотек, фармація?

— У мєня єсть рецепт каплі… — Хелен дістала з клатча папірець і заклично помахала ним у повітрі, запрошуючи добровольця-джентльмена сходити з рецептом в аптеку.

На правах господаря зголосився капітан Івченко:

— Дайте-ка! Я мигом, в один момент, мадамочка!

Він з котячою грацією взяв рецепт і поспішив до аптеки. Тим часом Сербін щось шепнув Наконечному й побіг услід за капітаном. Наздоганяючи Івченка, він стиха попросив:

— Товарищ капитан, я с вами. Не торопитесь, дело такое… Позвольте-ка мне рецептик… Гляну одним глазком.

Капітан знизав плічми:

— Дивись, коли цікаво, — і подав папірець.

— Товарищ капитан! — засичав Сербін. — Незаметно… Вы поняли?..

Івченко із розумінням непомітно віддав папірець.

Сербін на ходу прочитав ламаною латиною:

— Centaurium umbellatum, levisticum officinale, rosmarinus… — і радісно сказав: — Похоже на шифр! Надо проверить аптекаря. Если мои предположения верны, мы поймали шпионов! Они у нас на крючке.

— От сука пейсата, — роздратовано сказав Івченко.

— A-а, из тех… — подумав про щось своє Сербін. — Сейчас я возьму этого жида за яйца. И заставлю съесть их без соли!

— Ми давно його підозрюємо… Схоже, ліки в ліс передає бандерам!

— Только аккуратно, товарищ капитан… Без шума.

Вони ввірвалися в аптеку, різко розчинивши двері, так, що зірвали мідний дзвіночок, котрий висів над входом. Він упав на підлогу, тривожно видавши свій, здавалося, останній тонкий подзвін. Аптекар у молитовних одежах саме чинив молитву, розкачуючись у трансі. Капітан зупинився, не знаючи, що робити. Тут заведено поважати молитовні обряди й не переривати їх. Сербін запитально глянув на Івченка, зневажливо всміхнувся й кинувся на аптекаря.

Смикнувши старого за плече, розвернув і з розгону кулаком заїхав йому в обличчя. Легкий, мов пір’їна, аптекар упав на підлогу, вдарившись об стіну, й перелякано прикрив обличчя руками. Сербін кинувся до нього, підняв за обшивки, припер до стіни, узявши однією рукою старого за горло, іншою підсунув йому під носа рецепт.

— Что в этой шифровке?! Что?! Кто твой связной?! Где передатчик?! Говори, сука, а то убью!