Вільям Кент Крюгер - Звичайна вдячність

Коли під’їхали до будинку, швидка вже стояла перед ворітьми. Один із рятувальників повідомив, що, найімовірніше, Брендт випив цілу пляшечку снодійного. Вони промивали йому шлунок. Лайзу до спальні не пустили. Її спроби пробитися були марні. Лайзу тримав чоловік, який пояснював ситуацію Гасові. Тієї миті вона наче оскаженіла від його руки, яка, ніби полум’я, обпікала своїм дотиком. Жінка відскочила вбік, забилась у кутку вітальні й почала шалено ґвалтувати. Рятувальник знову спробував до неї наблизитися, але Джейк пояснив, що краще дати їй спокій. Лайза не любить, коли до неї торкається незнайома людина. Він попросив його зачекати, поки та заспокоїться. Еміля вивезли з кімнати на каталці, повантажили у швидку і відвезли до лікарні. Усе це супроводжувалося Лайзиним криком, яка так і сиділа в кутку. Коли вона прийшла до тями, Джейк пояснив, що трапилося з її братом. Хоча вона несамовито боялася за нього, але більше не лементувала.

Акселя Брендта теж погукали. Чоловік приїхав за кілька хвилин до того, як швидка відвезла Еміля в лікарню. Гас пояснив, що й до чого. Потім Аксель разом із Лайзою вирушили до лікарні. Коли всі поїхали, будинок умить спорожнів і стояв пусткою, ніби щойно тут пронеслося торнадо. Повітря стало затхлим. Ні Джейк, ні Гас не мали наміру зоставатися там іще хоч трохи. Вони повернулися мотоциклом додому і стали чекати на батьків, щоб усе це розказати.

Батько зобов’язав Гаса розповісти про ситуацію Альбертові Ґрізвольду — диякону. Він завше приходив у церкву трохи раніше, аби все підготувати до служби. Альберт був представником муніципальної ради й легко міг задурити голову кожному. Коли Гас чітко пояснив ситуацію і дав зрозуміти, що йому доведеться того дня провести службу, Ґрізвольд аж розпух від задоволення з отриманої нагоди. Його дружина співала в хорі і досить пристойно грала на органі. Мама пояснила Гасові що до чого, й обов’язки керувати хором і музикою поклали на плечі Лоррейн Ґрізвольд.

Яку б болячку не підхопив Джейк, події того ранку цілюще вплинули на брата. Після від’їзду батьків до Еміля він хутко одягнувся й пішов до церкви. Я навіть трохи поміркував над нагодою прогуляти службу, адже в цій метушні ніхто і не помітив би моєї відсутності. Проте з огляду на обставини, що склалися, я все ж таки вирішив: моя і Джейкова присутність під час богослужіння буде правильним і розумним учинком. Попереду на нас чекало кілька нудних годин.

Ранкові події зробили із Джейка місцеву знаменитість. Попри його сум’яття та хвилювання, питання так і сипалися. Він намагався пояснити, але кляте заїкання не давало йому нормально висловити думки, а іншим — зрозуміти сказане. Брат поглянув на мене, благаючи про допомогу. Звісно, така нагода мене лише втішила. У моїй історії Джейк був справжнім героєм. Я особливо наголошував, що саме Джейкова кмітливість і швидка реакція допомогли врятувати знаменитого жителя містечка від самогубства.

Люди приголомшено перепитували:

— Самогубство? Він намагався вкоротити собі віку?

— Факти свідчать самі за себе, — відповідав я їм. — Якби Джейк приїхав хоч на хвилину пізніше, містера Брендта, мабуть, уже не було б із нами.

Очі слухачів сповнювалися здивуванням через таку немислиму поведінку Еміля та геройський вчинок Джейка.

Гадав собі, що якщо зроблю з Джейка героя, то моя провина за історію з мандрівником, де Джейкові дісталася ледь помітна роль другого плану, дещо поменшає. Помилився. З кожною оповіддю про події того ранку, я додавав усе більше і більше значущості Джейковій поведінці, а він лише чимраз дужче лютився. Урешті-решт, брат ухопив мене за рукав піджака і потягнув до церкви.

— П-п-припини це, — заїкаючись, попросив він.

— Що? — спитав я в нього.

— П-п-просто кажи правду.

— Я і роблю це.

— Лайно, чорт забирай!

Сонце завмерло на небі. Земля перестала обертатися. Я стояв спантеличений, витріщаючись на Джейка. Він лаявся на порозі церкви. Лаявся чітко, ясно і голосно, без жодних заїкань. Усі присутні в храмі почули ті слова. Я відчув, як парафіяни, що повмощувалися на лавах, повернули голови до сходів. Здавалося, хвиля осуду зараз зіб’є нас із ніг. Страх і сором їли Джейкові очі. Усе було ясно. Він не зводив погляду з мого обличчя. Я знав: братові до смерті страшно підвести очі й подивитися на приголомшених людей усередині храму. Запанувала тиша.

Я розсміявся. Господи, я сміявся. Ніяк не міг зібрати себе до купи. Те все видавалося таким неправдивим і сюрреалістичним. Джейк утік, він побіг додому. Я повернувся і зайшов до храму. Хтось іще всміхався, проте були й осудливі погляди з глибини церкви. Я висидів усю довгу службу, впродовж якої Альберт Ґрізвольд, красномовно імпровізуючи та безкінечно повчаючи, товкмачив про необхідність привчати сучасну молодь до духовних цінностей. Потім пішов додому. Джейк сидів у нашій кімнаті. Я попросив пробачення.

Він утупився поглядом у стелю і мовчав.

— Джейку, все гаразд. Нічого страшного.

— Усі чули.

— То й що?

— Вони розкажуть татові.

— Йому однаково.

— Ні, це не так. То було жахливо. І це все ч-ч-через тебе.

— Не злись на мене. Я лише намагався допомогти.

— Не п-п-отрібна мені твоя допомога.

Поряд з кімнатою заскрипіла підлога. Я повернувся і побачив Гаса. Він обіперся на одвірок, суворим