Джон Гришем - Острів Каміно

Рівно о десятій ранку пролунав дзвінок у двері. Відчинивши, Мерсер побачила на ґанку коробку без будь-яких позначок. Той, хто її доставив, уже встиг кудись зникнути. Вона віднесла коробку на кухню, де поставила її на стіл і розпакувала. Як і обіцяла Елейн, там були чотири великі ілюстровані книжки Ноель Боннет, три романи Серени Роуч, досить-таки тонка книга Лі Трейн і з півдюжини любовних романів із вельми кричущими обкладинками, на яких було щонайвідвертіше зображено переплетені тіла прегарних юних дів і їхніх красенів-коханців із неймовірно пласкими животами. Імена авторів були різні, проте все це були творіння Майри Беквіт. Їх Мерсер поки відклала на потім.

Ніщо з побаченого аж ніяк не спонукало її до роботи над власним романом.

Вона поснідала гранолою, гортаючи книгу Ноель про її з Брюсом будинок.

О 10:37 У Мерсер задзвонив мобільник. На екрані світився напис «номер невідомий». Тільки-но Мерсер натиснула на кнопку виклику й відкрила рота, щоб сказати «Алло», як її перервав високий і нездорово енергійний голос:

— Ми не п’ємо вина. Я п’ю пиво, а Лі— зазвичай ром. Випивки в нас повно, так що свою пляшку можете не приносити. Ласкаво просимо на острів. Це Майра.

Мерсер ледь не пирснула:

— Дуже приємно, Майро. Я навіть не очікувала, що ви так швидко відгукнетеся.

— Ну, ми нудьгуємо й весь час шукаємо нових знайомств. Можете потерпіти до шостої вечора? Ми ніколи не починаємо випивати до шостої.

— Я постараюся. Отже, побачимось о шостій.

— А ви знаєте, де ми живемо?

— На Еш-стрит.

— До зустрічі.

Мерсер поклала трубку й подумки спробувала визначити походження щойно почутого акценту. Точно щось південне — може, східний Техас. Вона обрала один із романів Майри, написаний нібито Раньєном О’Шонессі, й почала читати. «Дико сексуальний» герой шукав любовних пригод у замку, де ніхто його не чекав, і до четвертої сторінки вже встиг укласти в ліжко двох покоївок і переслідував третю. Наприкінці першого розділу були виснажені всі, зокрема й Мерсер. Вона зупинилася, коли помітила, що її пульс помітно почастішав. Здолати п’ятсот сторінок отакого за один підхід їй було не до снаги.

Мерсер взяла роман Лі Трейн, вийшла на веранду й улаштувалася в гойдалці під парасолькою. Уже минула одинадцята, і полуденне флоридське сонце пекло щосили. Доторкнувшись до будь-чого, що було не в тіні, можна було обпектися. У романі пані Трейн ішлося про молоду незаміжню жінку, яка одного ранку прокинулася вагітною й не знала, від кого. Весь попередній рік вона надто багато випивала, була дуже нерозбірлива у зв’язках, а до того ж узагалі мала кепську пам’ять. Вона спробувала, поглядаючи на календар, відновити події й нарешті склала список із трьох найімовірніших кандидатів, а тоді вирішила таємно з’ясувати все можливе про кожного з них, щоб після народження дитини подати проти справжнього татка позов про визнання батьківства й змусити його платити аліменти. Задум був непоганий, а от стиль — такий заплутаний і хитромудрий, що продертися крізь нього видавалося майже неможливим. Жодну сцену не було нормально описано, і читач взагалі не міг розібратися, що, власне, відбувається. Судячи з усього, пані Трейн працювала з ручкою в одній руці й товстенним словником синонімів в іншій, адже Мерсер траплялися довжелезні слова, яких вона жодного разу не бачила. До плутанини додавалось те, що діалоги не було виділено звичною пунктуацією, і часто-густо було неясно, хто що сказав.

За двадцять хвилин запеклої боротьби Мерсер геть виснажилася й задрімала.

Прокинулася вона спітніла і з присмаком нудьги, а нудьгувати їй аж ніяк не можна було. Мерсер завжди жила наодинці й навчилася повсякчас знаходити собі заняття. У котеджі треба було б як слід прибрати, проте це могло й зачекати. Якщо Тесса була зразковою господинею, то Мерсер цю рису від неї не успадкувала. Адже вона живе сама — нащо їй бездоганний порядок? Вона перевдяглася в купальник, побачила в дзеркалі свою вельми бліду шкіру і, сповнившись рішучості попрацювати над засмагою, вирушила на пляж. Була п’ятниця — день, коли орендарі заїжджали на вихідні,— проте біля котеджу пляж був майже порожнім. Мерсер довго плавала, потім трохи прогулялася й повернулася додому, де прийняла душ, а тоді вирішила пообідати в місті. Вона надягла легкий сарафан і не стала фарбуватися, а лише підправила губи помадою.

Фернандо-стрит простягалася на вісім кілометрів уздовж пляжу, і збоку від тієї її частини, що проходила біля дюн і океану, вишикувалися старі й нові котеджі, що здавалися в оренду, дешеві мотелі, гарні нові особняки, багатоквартирники й кілька міні-готелів. По той бік вулиці були знов-таки житлові будинки й котеджі, що здавалися в оренду, а крім того магазини, кілька офісних будівель, ще мотелі, а також всілякі ресторани з відносно непримхливими меню. Повзучи з максимально дозволеною швидкістю п’ятдесят п’ять кілометрів на годину, Мерсер подумала, що тут нічого не змінилося: усе було точно так, як вона пам’ятала. Міська влада добре піклувалася про цю дорогу, і через кожні двісті метрів було обладнано невеличку парковку з дощатим настилом для громадського доступу до пляжу.

Позаду, на півдні, були великі готелі— Ritz і Marriott,— оточені багатоповерховими будинками, а також: найпрестижніші житлові анклави, чого Тесса дуже не схвалювала, оскільки вважала, що таке скупчення штучного світла перешкоджає нормальному гніздуванню зелених і довгоголових морських черепах. Тесса була активною членкинею товариства «Захист черепах», а також усіх інших природоохоронних і екологічних організацій на острові.

Мерсер не була