Громовиця Бердник - Знаки карпатської магії

Макрокосму (Всесвіту, що існує на трьох рівнях Світового Древа); її відчували наші предки.

Кладка - символ мосту між світами. І цей міст проходить над річкою, що служить кордоном46 між «поцейбічним» і «потойбічним». Річка - то саме Джерело Життя і водночас міфічна ріка, котра розділяє два світи. Тому «трясти кладкою», тобто здійснювати якийсь ритуал на мосту, між двома світами, - означає наблизитися до світу духів. Адже саме дії того, хто трясе кладку, викликають ланцюгову реакцію в усіх інших світах і наближають результат - викликання любові в коханої людини.

Кладка в мольфарських замовляннях та в народних казках завжди була символічним кордоном між двома світами. Підвісний місток через р. Рибницю.Косів. Фото з архіву автора.

До речі, й Мольфар живе за рікою, через яку треба пройти по кладці, яка трясеться...

Я недарма згадала саме цю примівку: жодна подія чи ситуація, з тих, які супроводять мої поїздки в ці краї, не буває випадковою. Наближається свято Трійці - Зелені Свята. В Карпатах ці дні називають навським тижнем або рахманським Великоднем: свята, приурочені до вшанування душ небіжчиків, а також домових духів-охоронців і духів природи, у владі яких - статки людей. А ще в ці обрядові дні традиційно вершилася любовна магія та проводилися ритуали, спрямовані на викликання й зміцнення кохання. Тож і примівка, котру я згадала, стоячи на розгойданому місточку до оселі Мольфара, - з арсеналу любовної магії.

На схилі гори побрязкує дзвіночками овеча отара, десь із лісу, яким укрито гору, долинає переливчастий приглушений... Сміх? Голос?

Може, то бавляться русалки-повітрулі, гойдаючись на вітах старих дерев, - бо якраз надходить їхнє свято, кілька днів, коли ці лісові істоти мають волю. Люди самі їх запрошують, аби прийняли вони людське частування, принесли урожайні теплі дощі на спраглі ниви та не гнівалися. Чи може, то нявки-бісиці сміються, заманюючи якогось необережного легіня в прірву...

Повітруля. Худ. В. Чайковська.

Наші предки-язичники, чи то в Карпатах, чи на інших землях Русі, раз на рік поминали всіх небіжчиків, які вмерли тяжкою, наглою смертю. Вважалося, що такі небіжчики - нави - можуть шкодити людям. Нави - безтілесні душі мерців, літають на лихих вітрах і можуть спрямовувати ці вітри на поля людські, викликаючи сушу. Тому їх задобрювали, варили на спомин їхніх душ спеціальні обрядові страви.

Нявками, або ж бісицями45, в Карпатах називають лісових духів, які можуть перевтілюватися на вродливих дівчат. Нявки люблять сміятися та співати чудовими голосами, гойдаючись на вітті дерев. Живуть вони в гірських печерах та на деревах. Необачних легінів заманюють своїм сміхом та чарівним голосом у прірви й урвища. Часто своїм виглядом нагадують кохану дівчину неодруженого легіня або дружину молодого ґазди, який вівчарює в горах і часто думає про неї.

Ці лісові діви часто приходять уночі погрітися біля залишеної ватри. Взагалі ж вважається, що нявками стають незаміжні дівчата, котрі померли наглою смертю, не долюбили. І тоді вони приходять до легіня, щоб завершити любовний зв’язок46.

У жінок були свої духи-спокусники або, як їх називають сучасні дослідники, «міфічні коханці». В першу чергу це перелесник, небесний вогняний дух, який злітає у вигляді падучої зірки і з’являється до обраної дівчини чи молодої жінки (найчастіше жертвами перелесника стають молоді вдови або жінки, чиї чоловіки у війську чи на сезонній роботі). В останньому випадку перелесник часто набуває чоловікової подоби. Жодна жінка не може противитися чарам цього палкого красеня, але розплата за таку любов буває страшною: тяжка хвороба, втрата краси або навіть смерть.

Тому гуцули дуже ретельно слідкували за тим, аби залишатися «недоступними» для таких звабливих духів. Для цього треба було виконувати ряд обрядів та заборон. Скажімо, не можна було підбирати знайдених на дорозі речей, особливо прикрас: вважалося, що то підкинули духи. Не можна було відгукуватися на голос за спиною або знаходитися в «неурочний» час у «неурочному» місці, наприклад, не рекомендувалося ходити до лісу після заходу сонця. Вважалося, що сильна туга молодої вдови за чоловіком теж зробить її «доступною» для потойбічних залицяльників, так само як і сильний сум жінки за чоловіком, який перебуває на заробітках або десь далеко від дому.

Бували випадки, коли вівчарі, випасаючи маржину на полонинах, губили вівцю і змушені були шукати її навіть поночі, інакше пастухи втрачали заробіток, а ватаг -свою посаду. І ось коли бісиці-нявки помічали вночі у лісі самотнього легіня, вони бавлячись насилали «непрохідну стіну». Людині здавалося, що її зусібіч стискають міцні мури. Або коли на самотнього подорожнього на рівній дорозі нападав блуд, то теж, казали, бісиці або повітрулі бавилися. Мольфари вчать, що в подібному випадку треба за спиною скрутити дулю і сказати примівку, яка розбиває бісицькі чари:

о перше — сонце на небі.

Що друге — двоє очей в голові.

Що третє — Свята Трійця.

L Що четверте — чотири колеса у возі.

L Що п’яте — п’ять пальців на руці.

А Що шосте — Курашка47 на небі.

І і Що сьоме — де є сім дівок у родині, там ве-І чорниця своя.

Що восьме — як є вісім хлопців у родині, там свої косарі.

Що дев’яте — за дев’ять крейцерів купив у дурня вепря. у|

Іншим різновидом духів є повітрулі, котрі живуть у полях та на полонинах. Вони над усе люблять танцювати і співати, тому часто зваблюють молодих вівчарів, щоб ті пригравали їм на сопілці до танцю. Якщо хлопець гарно їх повеселить - повітрулі нагороджують його і відпускають додому, але наказують, щоб нікому не говорив, кого бачив. Іноді ці полонинські діви закохуються в земних юнаків і приходять до них ночами, але любов їхня не приносить щастя земній людині: парубок марніє і хворіє; якщо не звернеться до мольфара по допомогу, може й померти. Іноді повітруля, закохавшись, не з’являється до об’єкта свого кохання, а тільки спостерігає за ним здаля. Ці полонинські діви рятують тих, кого полюбили, від бісиць, виводячи з туману або з пущі. Але оскільки повітрулине кохання не приносить радості, від нього варто оберігатися. Найсильнішим оберегом від полонинських звабливиць вважається вогонь.

Ще в Карпатах розповідають про літавиць. Літавиця - дух кохання; вона може бути доброю чи лихою, залежно від того, як із нею повелися. Вона злітає з неба падучою зорею, перетворюється на прегарну золотокосу діву та