Брати Капранови - Закон Братів Капранових

Невже не зрозуміло, що дискримінація людей за ознакою наявності чи відсутності ідентифікаційного коду порушує Основний Закон? І що не треба віруючим просити для себе винятку. А варто лише звернутися до порядних депутатів, аби ті почали справу в Конституційному Суді та відмінити усе це свавілля під три чорти.

Ну а після того відкрити Конституцію та почитати далі.

Там дуже багато цікавого. Повірте на слово.

Майдан, www.maidan.org.ua, 2005 р.

Здібні булочки, або Перекладанець “Золушка”

Хай живе прогрес! Ми в дитинстві не любили уроків англійської, бо знали - до Англії нам не потрапити. Наші діти тепер не вчать англійської через те, що в комп’ютері є програма перекладу. А додайте сюди ж безліч кишенькових записників-перекладачів, і от воно, щасливе майбутнє. Можна на уроки не ходити!

І таки не ходять. Багато видавництв і редакцій “на повному серйозі” вирішили - в нас є “Рута”, а точніше, “Плай”, а значить, немає мовних проблем. Принаймні з українсько-російським перекладом. Як результат у друкованих і особливо електронних виданнях стали зустрічатися фантастичні новоутворення. “Юридичне обличчя”, “воля слова”, “банківський переклад”. Як вам? Тепер наші літаки обладнані “чорними шухлядами”, а Центральна Виборча комісія роздає для збору підписів “передплатні аркуші”.

Один з яскравих прикладів машинної творчості - переклад медичного терміну “секрет простати”. Ми на власні очі бачили такий варіант: “таємниця передміхурової залози”. Правда, непогано? Нагадує назву детективного роману. Це було ще на світанку комп’ютерного перекладу, але запам’яталося на все життя.

А от коли йдеться про художню літературу, починаються справжні перли! Як організатори конкурсу “Золотий Бабай” ми поставили умову - твори повинні бути написані українською мовою. І закрутилися хард-диски. Що таке “стовбур пістолета”, ви, мабуть здогадаєтеся. А от стосовно словосполучення “місто Торби” доведеться подумати. Ну як? Отож-бо.

На нашій рідній Миколаївщині завжди вважалося непристойним не знати української. Таких людей ми в дитинстві дражнили. Прохали, наприклад, перекласти з російської “на чердаке воет бес”. З того ж часу живуть у нашій пам’яті “здібні булочки” та “потьомкінська драбина”. Але ми і гадки не мали, що процес зайде так далеко. Пам’ятаєте історію про переклад Котляревського російською мовою? “Еней був парубок моторний” звучало як “Еней бил шофером хорошим”. А тепер подивіться на рекламу. Нас абсолютно щиро закликають купляти “моторні масла”!

Але найкращу історію нам повідали працівники Інституту сходознавства. Якось ввечері їх зупинила міліція і попрохала показати документи. Хлопці видобули службові посвідчення. Міліціонер довго вивчав напис нагорі “Інститут сходознавства”, потім обернувся до напарника і спитав: “Ти колись чув про такий інститут Лєстніцевєдєнія?” Причому сказано це було УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ!

Висновок напрошується сам собою - за машиною треба перечитувати, так само як і за міліціонерами. А ще непогано було би знати ту мову, на яку перекладаєш. У класика українського перекладу Миколи Лукаша був цілий секретер-картотека з синонімами, з якої він черпав варіанти перекладу. Він навіть постійно змагався з колегами - хто більше знає синонімів. Тому, що синонімічний ряд - основна зброя перекладача. Цього не можна навчити комп’ютер, бо ж повних синонімів не буває - кожен має свій сенсовий відтінок, нюанс та забарвлення.

А скільки ще в українській мові підступних граматичних конструкцій! Телефонує нам днями один московський колега і питає: “Що це за політичний блок такий “За єдину Україну”. У вас що, сепаратизм?” Ми замислились. Очевидно, що автори українізували ідеологію російського блоку “Єдінство” і тому стартували від поняття “єдність”. А вийшло що? Чи то з сепаратизмом політики борються, а чи стверджують, що Україна одна-єдина і появи другої або третьої не допустять.

Окрема історія - власні імена. Нас уже не дивують “Наташі” та “Альони”, які діють в українських романах. Але коли героя-бізнесмена кличуть “Льоха”, тут хоч кричи. Бо ж “льохами” у нас завжди кликали свиней. У цьому зв’язку особливо зворушливо звучить словосполучення “Льохин кабінет”.

А як вам такий вислів: “Українці роблять Шкоду”. Це про чеський автомобіль, який збирають на Закарпатті. Подобається? За цим безодня міжетнічних колізій. Продаєш свій крам за кордоном - довідайся, як його назва звучить місцевою мовою. Японці переназвали свій джип “Паджеро” для іспаномовних країн. Бо іспанською слово “пахеро” відгонить педофілією. Приблизно така ж історія була з “Жигулями”, і в результаті у експортному виконанні вони стали “Ладою”. А коли одна відома японська фірма вигадувала собі бренд, то просто поставила завдання, щоб це слово жодною мовою світу нічого не означало. І тепер ця торгова марка називається “Соні”.

В Україні проблема стоїть особливо гостро. Наша мова така співуча, що кожне звучне слово, яке вигадають іноземці, що-небудь по-нашому та означає. Подивіться самі. Виходить на вітчизняний ринок французька косметична лінія з промовистою назвою “LAINO” і дитяче харчування під брендом “BLEDINA”. Шоколад “Віспа” взагалі лежить на кожному прилавку, і чекати тепер залишається хіба що на цукерки “Сибірська виразка”. Цікавий приклад - мінеральна вода “Блювота”. На нашому ринку ця назва закріпитися не змогла. Не стали ми пити “Блювоту”, не дивлячись на широку телевізійну рекламу. Зауважимо - в Росії її таки п’ють.

Згадувати добрим словом українську перекладацьку школу - це, мабуть, банально, але не згадувати її - просто злочин. Ми особисто не вивчали українську мову у школі, тому усіма знаннями завдячуємо книжкам. Особливо перекладним, тому що у книгарнях нашої рідної Бессарабії вони складали основу читабельного асортименту. Один земляк навіть твердив, що ненавидить українців за те, що вони примусили його вивчити українську мову. Так, саме примусили, бо видавали добрі книжки, яких у російському перекладі не знайдеш.

Той-таки земляк називав російських перекладачів “переводчікі сліпих через дорогу”. Нам сподобалася ця ідіома, але підібрати до неї українського відповідника довго не вдавалося. І от якось, завітавши до кондитерської, ми просто завмерли перед прилавком. На ціннику цілком безневинного тістечка значилося: “ПЕРЕКЛАДАНЕЦЬ “ЗОЛУШКА “. Це було саме те, що треба. (Для тих, хто не знайомий з термінологією “високої кухні”: “перекладанець” - це виріб, що робиться із листкового тіста, російською - “слойка”.) Тепер між собою ми називаємо витвори перекладацького мистецтва не інакше, як “перекладанець “Золушка”. І уже думаємо про заснування антипремії для таких перекладанців. А що - давайте зберемо усі шедеври, опублікуємо їх в Інтернеті та хоч посміємося.

Щоб не плакати.

Книжковий клуб +, 2003 р.

Сестри КличКО forever!

Кличко іде до парламенту. Ну а що - Блохін з Писаренком уже захистили у Раді свої види спорту. А бокс так і залишився