Юліан Семенов - ТАРС уповноважений заявити…

— Звичайно. Ольгу, по-моєму, цікавив саме цей готель.

— Чому?

— Не знаю. Вона переглянула довідник, зупинилась якраз на тій сторінці, де був луїсбурзький «Хілтон», загнула цю сторінку, потім розгладила, вона знала, як я ставлюсь до книжок…

— А де цей довідник?

— Оля забрала його з собою.

— Обіцяла повернути?

— Обіцяла. Я на поминках бачив цей довідник у Сергія в кімнаті.

— Вона зразу попросила саме цей довідник чи спершу розмовляла з вами про щось?

— Ні. Вона ще на порозі сказала: «Лев, дай проспект по «Хілтону». Ну я й дав. А що сталося, товаришу Проскурін?

— Ви не помітили нічого дивного в поведінці Вінтер?

— Кого? Ах, Олі? Ні. Тільки у неї був вигляд поганий, наче після безсонної ночі, а так нічого дивного я не помітив…

З ювеліром Абрамовим працював Коновалов. Коновалов замислено дивився на блискучу лисину ювеліра, який писав висновок, старанно виводячи кожну літеру:

«Я, Абрамов Гнат Васильович, запрошений як спеціаліст, повинен заявити таке по суті заданих мені запитань: сережки діамантові, в золоті, на платиновій основі є унікальним витвором ювелірного мистецтва; цілком очевидно, що зроблено їх не в СРСР, бо і золото, і платина мають помітні домішки срібла, що карається у нас, бо це порушення стандартних норм. Найімовірніше, сережки ці зроблено в Бельгії чи в Голландії; не можна заперечувати й такого припущення, що зроблено їх на підприємстві «Кук і сини» у Нью-Йорку, судячи по футляру, оксамиту й целулоїдному кріпленню; може бути також, що сережки зроблено і у Франції, у дочірній фірмі «Кук і сини», яка називається нині «Тулуз Луар». Приблизна вартість сережок — п’ять-сім тисяч карбованців. Можна припустити, що у вільно конвертованій валюті названі сережки коштують від двох до трьох тисяч доларів».

— А чому саме «Кук і сини», Гнате Васильовичу? — перечитавши висновок Абрамова ще раз, спитав полковник Коновалов. — Помилки бути не може?

— Ювеліри помиляються, як і сапери, лише один раз у житті. Камінь сльозиться, відлив голубий, грані ручної шліфовки з невеликим машинним втручанням — хто ж, як не Кук, зробить таке? Це ми не бережемо клієнта і не думаємо про спадкоємність симпатій, а їм інакше не можна, вони живуть ринком, а не зборами політосвіти, будь ласка, не гнівайтесь за мою зухвалість, але я звик казати те, що думаю, — особливо після рішень історичного двадцятого з'їзду більшовиків.

— Де існують філіали «Кука і синів», ви зможете нам підказати?

— Як це де?! «Куки» володіють світом, у кожній країні є їхня контора, це ж не продаж насіння, це діаманти!

— Між іншим, торгівля насінням теж дає мільйони.

— А що таке ці мільйони! Це плювок з космосу! Це убозтво й розор! Діаманти можуть коштувати десяток тисяч мільйонів, але всі звикли до того, що треба обманювати всіх, коли маєш справу з камінцем, — навіщо нервувати стомільйонною ціною?! Не треба! Діамант престижний, а хіба люди зуміли визначити ціну престижу?!

— Ще не зуміли, — погодився Коновалов. — А от скажіть, будь ласка, такі сережки можна вважати за представницький подарунок?

— Ха! Представницькі подарунки — це ручка «Паркер»! Ви не знаєте закордону, а я його знаю! Представницький подарунок — це записна книжечка, набір сірників і, як апофеоз, книга про архітектуру Полінезії! Думаєте, буржуй — щедрий?! Він скупий! Він скупіший за нашого фінінспектора! «Кук» не для представництва! Товар «Кук» дарують раз у житті: на весілля, дочці в донь повноліття, коханці; забудьте про представництво, коли в ділі фігурує «Кук»!

Коновалов посміхнувся:

— Спасибі вам, товаришу Абрамов.

«Славіну.

По можливості з'ясуйте, чи наймав Дубов номер у готелі «Хілтон», а якщо наймав, то який? Циклічність? Ціна? Як сплачував — чеками чи готівкою? З'ясуйте також, де розташоване представництво ювелірної фірми «Кук і сини»? Хто генеральний директор? Чи є каталог на ювелірні товари бельгійського виробництва? Чи можна знайти прізвища людей, які купували рік тому діамантові сережки із смарагдом вартістю від трьох до семи тисяч доларів?

Центр».

Підрозділ Коновалова узагальнював дані на Дубова. Константинов, зокрема, доручив уточнити, чому, повернувшись з Луїсбургу, Дубов відмовився від запропонованої йому докторантури.

— Він не тільки від докторантури відмовився, товаришу генерал, — доповідав Коновалов, проаналізувавши пізно вночі зібрані матеріали. — Вимальовується досить цікава картина: по-перше, йому запропонували посаду завідуючого відділом в управлінні, оклад триста п'ятдесят. Відмовився. Дивно, бо він все-таки натякав співробітникам, що з грошима в нього сутужно. Відмовився від навчання в академії. Три місяці чекав посади старшого референта саме в тому відділі Координаційного інституту, куди надходять усі закриті матеріали по «африканському вузлу». Оклад — двісті, преміальних нема.

— Які ж вигоди він міг мати в координаційному інституті? Цікавіші відрядження, перспектива просування по службі?

— Ніяких вигод. Відрядження йому гарантували, коли запрошували завідувати відділом, — практично, цілий світ. Там же йому обіцяли дати пільги, якщо він вирішить писати докторську. Перспективи росту в Координаційному інституті дуже незначні, хіба що тільки захиститися…

— Він пише дисертацію?

— Ні. Ми з'ясовували, він навіть не збирається писати.

— Як його характеризують?

— Позитивно. Дисциплінований, скромний, дуже акуратний у роботі з секретними документами.

— Який, до речі, в нього дома приймач?

— Він же зараз не в Москві, Костянтине Івановичу… Ми не маємо права — поки що, принаймні, — заходити до нього в квартиру…

— Це треба подумати і дізнатись, який у нього приймач.

— Я прикину комбінації, товаришу генерал.

— Коли закінчите «прикидати»?

— Я доповім вам про план заходів сьогодні ж…

… О четвертій ранку прийшов Проскурін.

— Де Дубов? — спитав Константинов.

— Я зроблю все, щоб знайти його.

— Ну в такому разі ми змушені не дозволити вам робити все, а лише те, що не суперечить законові…

Константинов розгорнув папку з спішними телеграмами:

— Скажіть мені, хто з людей із «звуженого кола» знав про наші поставки в Нагонії?

— Я повинен подивитися ще раз матеріали на фігурантів.

— На кого? — Константинов поморщився. — «Фігурант» — у Бархударова — означає «артист балету».

— Так кажуть, товаришу генерал. «Фігурант» — це те слово, що точніше за інші передає думку, яка в ньому закладена.

Константинов замислено заперечив:

— Слово — само по собі — безлике, воно не може бути ні брехливим, ні правдивим, так, здається, вважав Сократ. Правда чи брехня випливають із сполучення слів, а вони вже складаються в те, що тепер ми визначаємо «точкою зору»…

(Константинов закінчив два вузи: коли працював токарем у Запоріжжі, його мобілізували по комсомольському набору в КДБ восени п'ятдесят четвертого року; він заочно закінчив юридичний інститут; потім, дописуючи дисертацію, склав екстерном екзамени на філологічному факультеті; англійська література XIX століття; батько його, прикордонник, який