Валентин Миколайович Тарасов - Чеслав. В темряві сонця
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Але не настільки, щоб бажати йому погибелі…
Очі Зимобора навіть побільшали від почутого.
— Чи ти не думаєш, що це я Велимира?.. — ледь не пошепки запитав він.
— А чого б і ні?
Помовчавши, Зимобор не по-доброму посміхнувся:
— Так і в тебе можливість була, Сбиславе… Ти зі своєю ватагою поряд полював…
Суперники стояли, напружено дивлячись один одному в очі.
— Утім, як би там не було, ножі в серці Велимира були синівські, і молодший його, Чеслав, утік неспроста, — прохрипівши цю тираду примирливим тоном, Зимобор зробив крок назад. — І поспит насамперед із нього буде. Ось тільки піймаємо звіра…
Їхню «дружню» бесіду перервав своєю появою на галявині волхв Колобор. Угледівши біля капища чоловіків, він наблизився до них.
— Що привело вас до Великих у такий пізній час? — запитав він.
Зимобор, погладжуючи своє черево, крекнувши, вимовив:
— Не до Великих ми прийшли, поважний Колоборе, хоча їхня рада нам теж не зашкодить. — Зимобор, приклавши руку скоріше до черева, ніж до серця, поклонився в бік богів. — Але спершу ми б хотіли поговорити з тобою про справи наші та про життя подальше. Родів наших і городища.
— Тоді не будемо турбувати Великих метушнею життєвою й поговоримо про справи ваші подалі від святого капища, — показав волхв у бік своєї хатини й рушив у напрямку до неї.
Сбислав і Зимобор, начебто тільки що не було між ними непримиренної суперечки, слухняно пішли за ним.
Чеслав ще якийсь час лежав, не маючи сили поворухнутися від почутого, хоча під час розмови Зимобора й Сбислава йому не раз хотілося підхопитися й кинутися на них із кулаками або навіть увігнати ніж у їхні брехливі горлянки. Чеслав рідко вникав у дії батька, а коли і ставав свідком якихось розмов про справи городища, то надавав їм мало значення, більше перейнятий своїми юнацькими інтересами. Він ніколи не мав сумніву в тому, що Велимир був у городищі в пошані та мав довіру, а виявляється, не всім у їхньому Роді та в городищі його батько був до душі.
Він згадав, що зовсім нещодавно Болеслава щось говорила йому про бажання Зимобора бути головою городища й про двоюрідного дядька Сбислава, що став на його бік. Але Чеслав пустив тоді це повз вуха як неважливе, оскільки смерть батька затьмарила все інше. І ось тепер, ставши свідком розмови цих людей, він зрозумів, що в його батька таки були недоброзичливці. І недоброхоти ці могли бажати Велимирові смерті. Умить набули для нього справжнього змісту слова старої Мари: «Шукати потрібно того, кому смерть батька твого на руку була. Чи то з вигоди, чи то із заздрості, чи то із помсти». Тепер він знає, кому смерть Велимира була на руку. І це було ще одним слідом у його полюванні на вбивцю. Але гнатися одразу за двома зайцями — Лісовикові на сміх, а мисливцеві — залишитися ні з чим. Треба було вибрати спершу один слід.
Після декількох днів митарств навколо городища Чеславові таки пощастило. Одного разу удень він побачив, як із воріт селища з’явилася ватага дівчат і рушила до річки. Серед них він помітив Голубу, Зоряну, Руду та Неждану… Їх супроводжували — очевидно, для охорони — близнюки Малко і Білко. «Купатися на річку йдуть», — зрозумів Чеслав.
Жінки селища купалися зазвичай трохи осторонь від берега, що виходить на городище, на бережках, оточених очеретами. Обережно Чеслав пробрався ближче до місця купання, сподіваючись поговорити з Нежданою або Голубою.
Малко і Білко першими підійшли до очеретяних заростей і, прочесавши їх, ледь не виявивши Чеслава, відійшли вбік, даючи можливість дівчатам усамітнитися.
«Кого ж вони так бояться, що тепер навіть на річку з охороною бігають? Що ж сталося в городищі за час моєї відсутності?» — дивувався Чеслав.
Дівчата веселою юрбою кинулися до бережка, і вже за мить Чеслав почув лемент і вереск красунь, що входять у воду. Юнак мимоволі замилувався оголеними дівочими тілами. Йому згадалося, як колись, ще зовсім хлопчиськами, вони ось так само засіли в очеретах, щоб подивитися на жіночу голизну, а потім, виявлені, були биті за цікавість жалкою кропивою та прутами. Він навіть зараз відчув, як пече йому спину й сідниці, так дісталося їм того разу.
Заглянувшись на купальниць, Чеслав лише тепер помітив, що Неждана не залишилася разом з усіма, а зайшла в зарості трохи збоку. За нею рушила й Голуба. Намагаючись не виказати себе, Чеслав прокрався в їхній бік.
Розсунувши стебла зеленої огорожі, він побачив, як Голуба, скинувши плаття, попрямувала до води. Неждани поруч не було. Не гаячи часу, Чеслав стрімко вистрибнув з очеретів і схопив дівчину, затиснувши їй заради обережності рота. Голуба, немов зловлений у сільці птах, спробувала рвонутися, щоб уникнути полону. Але її зусилля лише змусило юнака заточитися, і вони удвох упали на траву. Хватку при цьому Чеслав не послабив.
— Тихіше, тихіше, Голубо, це я, Чеслав! — шепотів він на вухо дівчині, намагаючись її заспокоїти.
Голуба вже не пручалася, але в очах її залишався страх.
— Не бійся! Це ж я, Чеслав! — продовжував умовляти юнак. — Я зараз заберу руку… ти тільки не кричи.
Він обережно забрав руку від її рота.
— Ну що, заспокоїлася? Бачиш — це я.
Трохи віддихавшись, Голуба пошепки вимовила:
— Бачу… Тебе й злякалася…
— Це чого ж? — не зрозумів Чеслав.
— Бо про тебе в городищі таке говорять!.. Що тепер без зброї і за ворота нікому не дозволено ходити…
— Через мене? — оторопів Чеслав.
— Говорять, що ти вбивця, збожеволів і тепер полюєш за всім живим, — випалила йому Голуба.
Така новина гірше кропиви й прутів стьобнула Чеслава. Лише за мить до нього повернувся дар слова:
— І ти так думаєш?..
Голуба спробувала поворухнутися під Чеславом.
— Я не знаю, що й думати…
— Але ж ти мене змалку знаєш! — наполягав Чеслав.
— Знаю… Однак… — дівчина відвела очі вбік. — Багато чого з того часу змінилося… І ти змінився… Тому звідки мені знати?..
Чеслав лежав, прикривши дівчину своїм тілом. Її переляк, гарячий шепіт, оголене пружне тіло, її запах, часте биття серця… Чеслав відчув, як у ньому прокинулося бажання. Він давно не був із
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чеслав. В темряві сонця», після закриття браузера.