Джон Бакен - Тридцять дев’ять сходин

часу я дивився на їхні незворушні обличчя, але нічого не міг на них прочитати. Справа була не в тому, що ці люди мали інакший вигляд — вони й були іншими. Я відчайдушно, як за останню соломинку, чіплявся за слова Пітера Пієнаара.

І тут сталося те, що змусило мене подолати тупе заціпеніння.

Старий простягнув руку, щоб запалити сигару. Але не відразу підніс її до губ, а на мить відкинувся у кріслі і побарабанив пальцями по колінах.

Я запам’ятав цей жест із тієї самої хвилини, коли стояв перед власником маєтку, розташованого в серці вересового пустища, а його підручні цілилися мені в потилицю.

Усе це зайняло не більше секунди, і шанси на те, що цієї секунди я буду дивитися в карти і нічого не помічу, становили тисячу до одного. Але я не дивився в карти, і тієї ж миті каламутна пелена розсіялася, і я наново побачив своїх партнерів — з абсолютною ясністю усвідомивши, хто вони такі.

Годинник на каміні пробив десять.

Троє облич змінилися буквально на очах, відразу розкривши свої таємниці. Смаглявий молодик був убивцею. Тепер я виразно бачив жорстокість і нещадність там, де раніше помічав тільки добродушність і гумор. Саме його ніж — я був абсолютно впевнений у цьому — пришпилив бідолаху Скаддера до мостини. Тільки такий негідник, як він або подібний до нього, міг всадити кулю в Каролідеса.

Я перевів погляд на «товстуна»: риси його обличчя ніби розпливлися на мить і знову здобули різкість. По суті, обличчя в нього не було — натомість використовувалася дюжина масок, які він міг надягати, коли йому заманеться. Цей агент напевно був першокласним актором. Можливо, саме він зіграв лорда Аллоа минулої ночі, хоча зараз це не мало значення. Я подумки запитав себе, чи не був «товстун» тим чоловіком на вулиці, який вистежив Скаддера і сунув йому свою візитівку. Скаддер стверджував, що той шепелявить, і я легко міг уявити, якого жаху ця вдавана шепелявість нагонила на мого лондонського гостя.

Але головним із них був, звичайно, старий. Досконалий мозок — крижаний, розважливий, точний і безжальний, як паровий молот. Тепер, коли моїм очам відкрилася істина, я вже не розумів, як міг бачити в ньому доброзичливість. Його щелепи були тверді, як загартована сталь, а очі світилися нелюдським вогнем, немов у хижого птаха. Я продовжував гру, але з кожною секундою в моєму серці росла ненависть. Вона буквально душила мене: коли до мене звернувся партнер, я не зміг відповісти. Терпіти цю компанію ставало все складніше.

Тут старий присвиснув:

— Гей, Бобе! Глянь-но на годинник! Як би тобі не запізнитися на потяг. Сьогодні Бобу необхідно з’їздити в місто, — додав він, звертаючись до мене. У його голосі бринів жахливий фальш. Я теж глянув на циферблат настільного годинника: було близько пів на одинадцяту.

— Боюся, йому доведеться відкласти свою поїздку, — холодно промовив я.

— О чорт! — нервово вигукнув молодий чоловік. — Я думав, ви вже награлися в цю нісенітницю. Зрозумійте, я мушу їхати! Я повідомлю вам мою лондонську адресу і, якщо це необхідно, залишу яку завгодно заставу.

— Ні,— сказав я. — Ви повинні залишитися тут.

Гадаю, у цей момент вони зрозуміли, що гра близька до кінця. Їхнім єдиним шансом було переконати мене, що я помилився, і це не спрацювало.

Тоді знову заговорив старий:

— Я готовий поручитися за мого племінника. Це мусить вас задовольнити, містере Ганней!

Мені здалося, чи я справді почув запинку в його гладкій мові? Напевно, так воно і було, тому що коли я знову глянув на нього, його яструбині очі затяглися тією плівкою, моторошний спогад про яку назавжди засів у моїй пам’яті.

Я засвистів у свисток.

Тієї ж миті всі вогні в будинку погасли. Пара міцних рук обхопила мене за талію, блокуючи кишені, у яких могла виявитися зброя.

— Schnell, Франц! — прокричав чийсь голос. — Das Boot, das Boot![58]

У той же момент на залитій місячним світлом галявині зовні з’явилися силуети агентів Магіллврі. Смаглявий молодик, перш ніж я встиг дістати до нього кулаком, метнувся до вікна, вистрибнув у сад і буквально перелетів через невисоку огорожу. Я вчепився у старого, а кімнату, як мені здалося, відразу ж заповнила безліч темних постатей. Краєм ока я встиг помітити, як «товстуна» тягнуть за воріт, але в той же час продовжував стежити за тим, що діялося зовні.

Той, кого назвали Францем, мчав по рінявій доріжці до хвіртки, що відкривала доступ до сходів, які спускалися на пляж. Один із наших людей спробував був його переслідувати, але розрив був занадто великий. Хвіртка з гуркотом зачинилася за втікачем, а я, міцно стискаючи обома руками глотку старого, продовжував стояти і дивитися. Це тривало рівно стільки, скільки було потрібно, щоб подолати тридцять дев’ять сходин, що ведуть до моря.

Зненацька мій бранець вирвався і кинувся до стіни. Почулося клацання, як від звичайного кімнатного вимикача, після чого десь глибоко, немов у надрах землі, прокотився глухий рокіт, а в вікно я побачив хмару крейдяного пилу, що зметнулася над урвищем і сходами, від яких напевно залишилися одні уламки.

Нарешті хтось здогадався ввімкнути світло.

Старий спрямував на мене скажений погляд.

— Франц у безпеці! — хрипко вигукнув він. — Вам його не догнати… Ми перемогли!.. Der Schwarze Stein ist in der Siegeskrone![59]

У цих очах було щось більше, ніж звичайне торжество. Раніше затягнуті плівкою, як у хижого птаха, тепер вони палали шаленою гордістю. У них горів той білястий жар, який мені доводилося бачити тільки у фанатиків, і я вперше усвідомив, яка могутня сила мені протистояла. Цей чоловік був не просто шпигуном — він був патріотом своєї батьківщини, але в найспотворенішому розумінні цього слова.

Коли наручники зі дзвоном клацнули на його зап’ястях, я звернувся до нього:

— Сподіваюся, Франц гідно прийме свій тріумф. Хоча мушу застерегти: яхта «Аріадна» захоплена нашими людьми приблизно годину тому.

Через три тижні, як тепер усім відомо, почалася війна. Незабаром після початку бойових дій я вступив до Нової армії[60] і, завдяки досвіду, отриманому в Південній Африці під час війни з матабеле, відразу отримав звання капітана. Але, гадаю, для перемоги я зробив набагато більше ще до того, як одягнувся в хакі.

Примітки

1

Місто на території володінь Британської Південно-Африканської компанії, засноване 1893 року. Друге за розміром місто сучасного Зімбабве.

2

Трав’янисто-чагарникова саванна в Південній Африці.

3

Вулиця в районі Мерілебон у Центральному Лондоні.