Хеннінг Манкелль - Італійські черевики

мене завдяки піклуванню Янсона. Крім того, я не був певен, чи справді хотів би невдовзі їх зустріти. Мені потрібен був час на роздуми. Зокрема й над тим, що я скажу Аґнес Клярстрьом, якщо знайду її.

Лист до Аґнес Клярстрьом дався мені без жодних зусиль. Я збагнув, що виношував його вже багато років. Я хотів лише зустрітись із нею. Я дав їй свою адресу і підписав листа іменем, якого вона ніколи не забуде. Я сподівався, що пишу до тієї Аґнес Клярстрьом.

Коли Янсон прибув наступного дня, зірвався вітер. У своєму бортовому журналі я записав, що за ніч температура опустилась, а поривчастий вітер дув то з заходу, то з південного заходу.

Янсон прибув саме вчасно. Я заплатив йому триста крон за те, що він забрав мене, і геть відмовився забирати гроші назад.

— Я хочу відіслати ці два листи. Візьми, — сказав я.

Я заклеїв конверти клейкою стрічкою з усіх чотирьох сторін. Янсон не приховував свого здивування від того, що я тримав у руці два листи.

— Я пишу лише тоді, коли є потреба.

— Ти надіслав мені гарну листівку.

— Засніжений тин? Що ж у ньому такого гарного?

Я зрозумів, що мені вривався терпець.

— Як твої зуби? Біль уже минув? — запитав я, намагаючись приховати роздратування.

— Він то минає, то знову з’являється. Найбільше болить отут зверху справа.

Янсон роззявив пащеку.

— Я нічого не бачу, — мовив я. — Звернись до стоматолога.

Янсон стулив рота. Щось захрумтіло. Його щелепа відвисла — він стояв із розтуленим ротом. Було помітно, що йому боляче. Його мова стала геть нерозбірлива. Я обережно натиснув обома великими пальцями на щоки, намацав щелепу і почав масувати, аж доки він знову зміг стулити рота.

— Було боляче.

— Спробуй не позіхати чи широко відкривати рот упродовж кількох наступних днів.

— Це симптом якоїсь серйозної хвороби?

— Аж ніяк. Не переживай.

Янсон вирушив із моїми листами. Вітер в’їдався в обличчя, коли я йшов назад до хатини.

Того дня по обіді я відчинив двері до кімнати з мурашником. Шматок скатертини, втоплений у мурашнику, здавалось, побільшав. Проте кімната і ліжко, на якому спала Гаррієт, були такими ж, як і в той день, коли ми вирушили в дорогу.

Наступні дні не принесли нічого нового. Я гуляв по кризі, доходячи аж до відкритого моря. Тричі я міряв товщину льоду. Можна було не заглядати до своїх старих бортових журналів, щоб упевнитися: ще ніколи за роки мого перебування на острові крига не була такою товстою.

Одного дня я зняв брезент і спробував оцінити, чи мій човен взагалі ще був придатний для виходу в море, чи, може, він уже задовго простояв на суші й мені може не стати терпцю, щоби привести його до ладу. Я опустив брезент, так і не знайшовши відповіді на жодне з запитань.

Одного вечора обізвався телефон. До мене дуже рідко телефонували. Здебільшого хіба телемаркетери, які намагались переконати мене змінити абонемент або під’єднати Інтернет. Як тільки я їм пояснюю, що я пенсіонер на віддаленому острові, їхній ентузіазм зазвичай відразу пропадає. До того ж я навіть гадки не маю, що таке Інтернет.

Коли я підняв трубку, до мене заговорив незнайомий жіночий голос:

— Це Аґнес Клярстрьом. Я отримала твого листа.

Я затамував подих і не промовив ні слова.

— Алло? Алло?

Я мовчав. Вона спробувала виманити мене з моєї нірки ще декілька разів, а потім поклала слухавку.

Отож це була Аґнес Клярстрьом. Я її знайшов. Лист дійшов до свого адресата. Вона жила неподалік Флєн.

В одній із кухонних шухляд лежала стара карта Швеції. Здається, вона належала моєму дідусеві. Інколи він розказував, що хотів би якось відвідати Фалькенберг. Не знаю, що саме приваблювало його в тому місті. Але ніколи за життя він не був у Стокгольмі, а тим паче поза межами Швеції. Мрію про Фалькенберг він забрав із собою до могили.

Я розгорнув на столі карту і знайшов Флєн. Карта не була досить детальна, тож Сонґлєдсбюну на ній не було. Дорога туди забере щонайбільше дві години. Я вирішив: я знайду її.

Через два дні я знову подолав кригу і дістався до своєї машини. Цього разу не залишав на дверях записки. Я нічого не сказав Янсонові — нехай думає що завгодно. Я залишив кішці та псові достатньо їжі. Небо було блакитним, погода безвітряною, температура — два градуси вище нуля. Я поїхав у північному напрямку, потім узяв курс на захід і добрався до Флена по другій годині пополудні. У книгарні я придбав детальну карту, на якій знайшов Сонґлєдсбюн. Село лежало на відстані лише декількох кілометрів від Гарпсунду, де розташована відпочинкова резиденція шведських прем’єр-міністрів. Колись у тому домі жив чоловік, який заробив свої статки на виробництві корків. Він заповів свій дім державі. Маєтку належав також невеликий човен, яким не раз веслували чужоземні державні мужі, навряд чи відомі тепер молодому поколінню.

Все це я знав від свого батька, що якось працював у Гарпсунді, коли тодішній прем’єр-міністр Ерляндер приймав закордонних гостей. Батькові ніколи не набридало розповідати про тих людей, а були там самі лише чоловіки — жодної жінки; сидячи за столом, вони вели важливі бесіди про ситуацію в світі. Це було за холодної війни, він докладав особливих зусиль, щоб рухатись беззвучно, а також пам’ятав меню та сорти вин. На жаль, тоді мало не дійшло до скандалу. Він розповідав про це так, наче йому довірили велику таємницю, якою він, сильно вагаючись, ділився зі мною та мамою. Один із гостей дуже сп’янів. У невідповідний момент він узявся виголошувати недоладну промову, в якій дякував господареві — це викликало хвилеве замішання серед офіціантів, проте вони зуміли оговтатися в такій несподіваній ситуації й відклали розлив десертних вин, що саме мав початись. Той п’яний чоловік пізніше завалився на газоні перед будинком.

— Фаґергольм дуже невдало напився, — серйозно сказав мій батько.

Ні я, ні мама так ніколи і не довідались, ким був цей Фаґергольм. Лише значно пізніше, аж після смерті батька, я дізнався, що той п’яний мусив бути одним із тогочасних лідерів робітничого руху в Фінляндії.

А тепер неподалік Гарпсунду жила жінка, яку я позбавив руки.

Село Сонґлєдсбюн складалось із декількох садиб, геть розкиданих на березі подовгастого озера. Поля були вкриті снігом. Я дістав бінокль і задля кращої видимості вибрався на горбок.