Хеннінг Манкелль - Італійські черевики

досі пам’ятав увесь процес, коли персонал мив та готував не ту руку. Моїм обов’язком було проконтролювати, що під моїми інструментами лежить саме та рука. Але я поклався на персонал. Через місяць я отримав повідомлення від управління охорони здоров’я про те, що на мене написано заяву.

Це було понад дванадцять років тому. Я понівечив життя Аґнес Клярстрьом і своє теж. А що гірше — після проведення подальших обстежень було відкинуто необхідність ампутувати руку з пухлиною.

Мені ніколи не спадало на думку розшукати її. Я розмовляв з нею лише після операції, поки вона все ще була напівсвідома. Я викреслив її, як виконану справу. Доки не отримав листа від управління охорони здоров’я.

Була третя година ночі. Я вернувся до хатини і сів за стіл. Я все ще не відчиняв дверей до кімнати з мурашником. Напевно, я боявся, що вони кинуться з дверей, коли я відчиню.

Я подзвонив у телефонну довідку, виявилось, що в Стокгольмі нема нікого з таким іменем. Я попросив жінку на ім’я Елін пошукати за цим іменем у цілій Швеції. Знайшлась одна Аґнес Клярстрьом, і, можливо, це була вона. Вона жила в муніципалітеті Флєн, у садибі в селі Сонґлєдсбюн. Я записав її адресу та номер телефону.

Пес спав. Кішка сиділа надворі в місячному сяйві. Я встав і пішов у кімнату, де ще досі стояв бабусин ткацький верстат із напівзітканим ганчір’яним килимком. У моєму розумінні нема нічого, що чіткіше зображало би смерть і її раптовість. Так і не закінчений ганчір’яний килимок як наше життя. На полиці, де колись лежали клубки ганчірок, я зберігав деякі важливі мені документи. Невеличкий стос паперів, починаючи від досить-таки поганих студентських оцінок, які мій батько з гордості завчив напам’ять, і до клятої копії звіту про ампутацію. Мені завжди вдавалось із легкістю розставатися з документами, що для інших були неабиякою цінністю. Зверху лежав заповіт, що його склав один адвокат, загнувши за це безсоромно високу ціну. А тепер я мусив змінити його, адже у мене з’явилась дочка. Але не це змусило мене зайти в кімнату з ткацьким верстатом, де ще досі пахло бабусею. Я витягнув опис операції від 9 березня 1991 року. Хоча я й знав текст напам’ять, я поклав його перед собою на стіл і прочитав.

Кожне слово здавалось мені гострим камінням на шляху до загибелі. Від перших слів: chondrosarcoma proximala humerus sin[6] аж до останнього слова «бандаж».

Бандаж. На цьому все. Операцію закінчено, пацієнтку відвезли в палату. Без руки, проте й далі з тою проклятою пухлиною в другій плечовій кістці.

Я читав: Передопераційний висновок. Двадцятирічна жінка-правша, раніше відносно здорова, пройшла обстеження в Стокгольмі з приводу набряку лівого передпліччя. Обстеження за допомогою МРТ виявило хондросаркому лівого передпліччя початкової стадії. Подальше обстеження підтвердило діагноз, пацієнтка погодилась на ампутацію proximal humerus, прогноз позитивний. Операція: інгаляційний наркоз, положення сидячи в шезлонзі, рука оголена. Традиційна антибіотикопрофілактика. Надріз від proc. coracoidus, уздовж нижньої частини deltoidus і до задньої стінки axilla. Розріз продовжено через axilla. Перев’язано vena cefalica та відшаровано pectoralis. Ідентифіковано нервове волокно, перев’язано вени, накладено на артерію подвійну лігатуру. Виділено та розсічено нервові волокна. Відділено deltoidus від humerus, latissimus dorsi та teres major відсічено при основі. Коротку та довгу голівки biceps, а також coracobrachialis відсічено трохи нижче рівня місця ампутації. Humerus перепилено та підшліфовано у collum chirurgicum. Humerus покрито вкороченим triceps та coracobrachialis. Pectoralis кістковим швом пришито до латерального краю humerus. Накладено дренаж, кінці шкіри зшито без натягування. Накладено бандаж[7].

Я думав про те, що Аґнес Клярстрьом, либонь, не раз перечитувала той текст, намагаючись зрозуміти його. Вона, вочевидь, дивувалася, що поміж усіх тих латинських термінів загубилося зовсім звичне слово. Її оперували «сидячи в шезлонзі». Наче на пляжі чи на веранді, з оголеною рукою, при світлі операційних ламп, останнє, що вона бачила, перш ніж поринула в наркоз. Я вчинив на неї жахливий напад, поки вона відпочивала, немов у шезлонзі.

А може, це була якась інша Аґнес Клярстрьом? Тоді вона була молодою, а що, як вона вийшла заміж і змінила прізвище? Згідно з телефонною довідкою, титулів у неї не було.

Ця ніч була страшною, хоча й вирішальною. Я більше не міг таїтись. Я мушу поговорити з нею, пояснити непоясненне і сказати їй, що тоді я ампутував себе самого.

Я ліг на ліжко і довго не міг заснути. А коли розтулив очі, був уже ранок. Сьогодні Янсон не привозитиме пошту, тож я зможу спокійно прорубати свою ополонку.

Я мусив пробити товстий шар криги ломом. Мій пес сидів на пірсі, спостерігаючи за тим, як я тяжко працюю. Кицька подалась у хатину для човнів ловити мишей. Врешті я пробив отвір і занурився в пекучий холод. Я думав про Гаррієт та Луїз, а також про те, чи наважусь того дня зателефонувати до Аґнес Клярстрьом і запитати, чи вона справді та, кого я шукаю.

Того дня я не подзвонив. У нападі шалу я взявся прибирати в домі, де все було покрито грубим шаром пороху. Мені вдалося запустити свою стару пральну машинку і випрати постіль, що була такою брудною, наче на ній спав безпритульний. Потім я обійшов острів, розглянув крізь бінокль крижану пустелю і міркував, що пора вже вирішувати, як поводитись далі.

Стара з ходунцями на кризі, незнана доти донька в трейлері. У віці шістдесяти шести років моє, як я гадав, усталене життя раптом почало перевертатись із ніг на голову.

По обіді я сів за кухонний стіл і написав два листи. Один із них адресований Гарріет та Луїз, а другий — Аґнес Клярстрьом. Ото Янсон здивується, коли я передам йому два листи і попрошу відправити їх. Задля безпеки я вирішив заклеїти їх клейкою стрічкою. Я не довіряв йому. Ану ж він проявить хитрість і відкриє ті листи, що я йому передам.

Про що я писав? Гаррієт і Луїз я написав, що моя лють уже вляглась. Я розумів їх, але саме в той момент не міг із ними бачитись. Я повернувся на свій острів, щоби доглянути своїх покинутих тварин. Але я передбачав, що невдовзі ми знову зустрінемось. Ми, звісно ж, мусимо спілкуватися далі.

Я витратив чимало часу на оці кілька рядків. Перш ніж задовольнитись написаним, я встелив кухонну підлогу зіжмаканими згортками паперу. Я написав неправду. Моя лють не минула. Мої тварини могли б ще якийсь час протриматись без