Людмила Черниш - Венді. Факультет світлих., Людмила Черниш

18 розділ

 - Як це розуміти? - я подивилася на нього запитально, і навіть трохи злякавшись.

 - За кого ти мене приймаєш, думаючи про таке? - здається, його величність образився.

 - Я вже не знаю, про що мені думати, і чого очікувати, чесно, - я говорила так, як є.

 - Якщо ти мені довіряєш і віриш, тоді лягай на ліжко. А якщо ж ні, тоді можеш просто піти й чекати моменту, поки спогади самі до тебе повернуться, - вибір надано. Але я не можу чекати, не хочу чекати. Я маю дізнатися про все якомога швидше, особливо, якщо така можливість є.

 - Дивно, і навіть певною мірою соромно зізнаватися, але я вірю тобі, і, здається, навіть довіряю. Хоча не знаю чому, - я подивилася в іскристі темрявою очі і підійшовши до ліжка, лягла на його середину.

   Ларіон підійшов до мене і розташувався на краю, дивлячись на моє трохи перелякане обличчя. Я й справді не знала, що на мене чекає попереду. У голову лізли найстрашніші думки. Починаючи з того, що мене зараз нахабно лапатимуть і задовольнятимуть свої дивні бажання. Закінчуючи тим, що позбавлять цноти. І, здається, хлопець одразу зрозумів мої думки, тому вирішив одразу все пояснити.

 - Твої спогади пробуджує моя магія, яку з тебе вилучили разом із минулим. Але щойно я почав у тобі її відновлювати, ти почала згадувати забуте. Пробуджувати все й одразу надто ризиковано, бо ти все ще слабка, і в тобі надто мало тієї магії, що була від самого початку.

 - І що ти збираєшся робити, щоб вивільнити мою пам'ять повністю? - я подивилася на Ларіона.

 - Те, що вже давно потрібно було зробити, - я тут же округлила очі, а хлопець засміявся. - І це не те, що ти могла зараз подумати. Адже в нашому світі, якщо хтось обирає дівчину в наречені, створює на її тілі певний малюнок власною магією. Він пов'язує двох людей назавжди, як ти того сама й хотіла. А це означає, що магія повністю відновиться, як і захист. А разом із цим, повернеться і все забуте. Але якщо ти не готова до такого, тоді... - і замовк, дивлячись так, немов я ось-ось відмовлюся від його пропозиції.

 - Наш декан змушує мене зробити вибір факультету, до якого я належатиму, і на якому надалі навчатимусь, - я раптово вирішила йому розповісти про те, що зараз відбувається в моєму житті. Чомусь здавалося, що тільки він зможе мені допомогти. - Приналежність до інших факультетів від мене якимось чином відріжуть.

 - Але це заборонено, - обурився Ларіон.

 - Містер Майвіль сказав, що йому плювати. І те, про що не знають інші, нікому не зашкодить. Мовляв, я єдиний унікальний студент, і ніхто зі мною персонально возитися не стане. Але роблячи вибір у будь-яку зі сторін, я все одно щось при цьому можу втратити. Тож я хочу дізнатися те, що в мене відібрали, і...

 - Венді, але, якщо я поставлю на тебе своє клеймо, ти назавжди належатимеш мені. Ти це розумієш? - і запитально підняв брову.

 - Мій розум щоразу повторює, щоб я трималася від тебе якомога далі. Але серце від чогось шепоче зовсім інше. Воно довіряє тобі, вірить тобі, і хоче бути з тобою. Тож я ризикну, погоджуючись на те, щоб ти зробив задумане. Я хочу дізнатися правду, щоб прийняти правильне рішення. І якщо мій справжній світ тут, із тобою, тоді все так і буде. А якщо ні, тоді доведеться шукати спосіб розірвати цей союз, - я була впевнена у своїх словах і у власних думках. Тож тепер вибір стояв перед Ларіоном.

 - Я впевнений у собі, у своїх бажаннях і у своїх почуттях до тебе. Тож зараз не ризикую, а роблю так, як і маю зробити, щоб повернути собі дівчину, яка мені потрібна, - і клацнув пальцями.

   У повітрі немов із тонких ниточок створився пензлик, яким зазвичай малюють картини. На його кінчику красувалася мерехтлива чорна темрява. У ній начебто відбивався цілий всесвіт, зачаровуючи і викликаючи інтерес.

 - І де ти збираєшся наносити малюнок? - тут же поцікавилася я.

 - На твоєму сонячному сплетінні, - всього лише відповів він і подивився на мій живіт.

   Я близько хвилини вирішувала, що робити далі, і як вчинити правильно. Звісно, можу піднятися і піти, дочекатися моменту, коли видіння з'явиться саме собою. Але, де впевненість, що воно прийде завтра, і покаже весь залишок забутого життя? Але ж якщо наді мною і справді проведуть якийсь ритуал, що відрізає сторонню магію і залишає тільки одну - я нічого не згадаю.

   Вибір зроблено, я розстебнула ґудзики на піджаку і трохи задерла сорочку, оголюючи саме живіт. Те, що в мене там пірсинг, мало хто знав. І, здається, Ларіона така дрібничка потішила. От тільки коли торкнувся пальцями моєї шкіри, по спині пробіг холодок.

   Я маю довіряти йому, довіряти своєму серцю, і дізнатися те, що мене змусили забути. І зрозуміти, чому це зробили. Тож просто заплющила очі й довірилася сильному й могутньому хлопцеві, який одним помахом руки може розвіяти мене, як серпанок за вітром.

 - Це буде боляче? - лише поцікавилася я, не відкриваючи очей.

 - Не знаю, ніколи нічого подібного не проводив. Але якщо й буде, то швидше за все не довго. Щойно моя магія зруйнує блокування пам'яті, біль вщухне. А ти згадаєш усе, до того моменту, як знайшла нове життя. Готова? - його голос був рівним і впевненим.

   Я розплющила очі й подивилася на нього так, немов він моя єдина надія на нормальне життя. Коли я все згадаю, то який факультет оберу? Чи зміниться моє нинішнє життя? Чи залишуся я колишньою, чи минуле візьме над розумом гору? Але ж я вже й так усвідомила, що відчуваю не тільки симпатію до Ларіона.

 - Готова, - знову заплющила очі і стиснула в руках покривало, чомусь вважаючи, що зараз буде біль.

   Але дотики пензлика були м'якими і приємними. Іноді було лоскотно, але зовсім не боляче. Розслабилася і почала гадати, що ж сталося після того, як я створила якусь діадему. Які причини того, що мене викрали в інший світ і змусили забути минуле життя. І жінка, яку я вважала мамою, постійно повторювала, що я повинна готуватися до вступу в академію. Значить вона все знала?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍