Катерина Винокурова - Королева шипів, Катерина Винокурова

Розділ 10

— Ти повернешся до своєї кімнати, — тихо промовив Деметрус, кожного разу стискаючи свої пальці, які час від часу тремтіли, не від холоду.

— Ні за що, — заперечила я, намагаючись всістися зручніше на м’якій канапі карети. Ми вже довго їхали дорогою до міста, звуки копит та коліс були єдиним фоном нашої напруженої тиші. — Я більше не твоя бранка!

— Це не обговорюється, Іріс, — його голос став трохи твердішим, намагаючись повернути колишній тон.

— Кілька годин тому я урятувала тобі життя, — мій голос був спокійний, але сповнений ваги. — Знову. Ми увійдемо до замку як рівні. І тільки так я стану співпрацювати.

Карету хитнуло на купині, колесо потрапило у вибоїну, й обличчя Деметруса скривилося від різкого болю, він ледь стримав стогін.

— Ти багато чого замовчуєш, — промовила я, уважно дивлячись на нього. — Що ще ти приховуєш?

— Кожен має секрети, Іріс, — відповів він ухильно, його погляд був порожнім.

— У тебе їх забагато, — відрізала я. — Нехай буде по-твоєму. Мене вже не буде поряд, щоб урятувати тебе наступного разу.

— Краще згадаємо, хто ми насправді, — холодно промовив він, з його владним тоном.

— З поверненням, ваша величність, — тихо промовила я, коли карета в’їжджала на територію замку.

На мої слова він тільки відвів очі до віконця, уважно щось роздивляючись, можливо, перевіряючи периметр. Напевно, обмірковуючи, як він збирається мститися своїм ворогам.

Я ж не хотіла повертатися до замку. Ця ніч була довгою і насправді найкращою за останні п’ятдесят років. Не хотілося знову повертатися до цих злих поглядів та сердець, до цієї задушливої атмосфери фальші.

Карета зупинилася з легким поштовхом. Коні роздратовано зіржали, а підвода противно заскреготіла. Дверцята відчинив мовчазний дворецький, його обличчя було непроникним.

— Пані Іріс, — вклонився радник, сивоволосий мілорд Гарнітген, витираючи хустинкою зморшкувате чоло й поправляючи окуляри, коли я ступила чоботами на бруківку. — Мілорде, нарада вже розпочалася в малій залі.

— Підеш із нами, Іріс, — голос Деметруса пролунав зсередини карети, перш ніж він вийшов. 

Ми йшли коридорами, стукіт наших чобіт важким відлунням нісся попереду нас. Повітря було важким і гарячим, здавалося, навіть стіни замку напружені. Моє обличчя спітніло під маскою, відчувалася втома і дратівливого бажання зупинитися.

Біля великих двостулкових дверей нас чекала дюжина лицарів, їхні обличчя були серйозні та готові до дії, які відчинили прохід перед лицем влади.

Лорди сиділи за довгим столом, енергійно щось обговорюючи, їхні голоси стихли враз, обірвавшись на півслові, і постать короля у дверях одразу змусила всіх підвестися для поклону.

— Ваша величність! — пролунало хором, дещо розгублено.

Деметрус пройшов до свого крісла, вмостився з легкою гримасою болю, яку одразу ж приховав, і покликав слугу, щоб той налив йому вина.

— Мілорде, ми так раді… — почав хтось із лордів тремтячим голосом.

Але Деметрус поворушив пальцями, наказуючи, щоб той замовк, його погляд був крижаним.

У гнітючій тиші зали звучали лише важке, зривисте дихання лордів, що застигли за столом від несподіванки та страху, та дзвінкий плескіт вина, що наливали королю.

Я вже бачила всі ці обличчя ще на банкеті, а тепер вони сиділи тут, намагаючись провернути свої брудні справи, поки король був відсутній. Десь вони прорахувалися. Серйозно прорахувалися.

Усі вишукано одягнені, зчесані й пахнуть дорогими парфумами. А від нас безсумнівно смерділо кров’ю, потом і гниллю. Одяг був місцями розірваний, брудний, немов ми пройшли крізь пекло, а вони — лише через парадні зали.

Деметрус підніс келих до вуст і випив увесь вміст одним плавним рухом, немов звичайна вода після довгої дороги.

— Гарнітген, поясни мені, будь ласка, що тут відбувається, — його голос був спокійний, але в ньому відчувалася прихована сталь.

— Нарада лордів, мілорд.

— А чому я про це нічого не знаю? — його погляд ковзнув по обличчях присутніх.

— Мілорде Деметрус, ми думали, ви нездужали, — відізвався один із лордів. — А дані питання потребують негайного реагування.

— Я нікому не дозволяв говорити, пане Мілд, — суворо пролунало від короля, і голос став холодним, як лід. — Мені здається, що ваші дії — це зрада короні. Змова за моєю спиною.

— Ми всі віддані Королівству Троянд! — різко підвівся лорд Саргін, його обличчя розпаленіло від обурення. — Ваші ж дії піддаються сумніву стосовно відданості народу! Ця потвора зачарувала ваш розум! А ми мусимо позбутися потвор, аби захистити життя звичайних людей!

Інші лорди почали кивати головами й тихо погоджуватися зі словами Саргіна, їхні обличчя виражали страх та підтримку одночасно.

— Ось у чому справа. Король — це людина, яка приймає важкі рішення і з їхніми наслідками живе до кінця своїх днів, — промовив Деметрус повільно, його погляд зупинився на Саргіні, а потім обвів усіх інших. — На відміну від вас, я живу з усіма наслідками. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍