Інгеборг Бахман - Пора серця. Листування

Паулю, любий Паулю,

я так довго мовчала, і, все-таки, так багато думала весь цей час про Тебе, бо чеснішим мені видавалось мовчання тоді, коли я могла б написати Тобі тільки одного листа, у якому не йшлося б про те, що насправді було. І, все-таки, мене це все дуже мучило, вже тільки тому, що я дуже боялась за вас ці минулі дні, коли в Парижі було так неспокійно{462}!

Цей серпень і вересень: безліч сумнівів, і нове{463}, те, що сталося. Чи пригадуєш, як якось пополудні, коли ми пішли з Рю де Лоншан{464} і випили келих перно, Ти жартував — чи я, бува, не закохалася? Тоді цього не було, а згодом сталося в такий дивний спосіб, тільки назвати це так я не смію. Кілька днів тому я повернулася з Каринтії, де була останнього часу… я мушу все-таки розпочати інакше, сказати відразу. Минулими днями, які були першими в Мюнхені, приїхав Макс Фріш, щоб запитати мене, чи змогла б я жити з ним разом, і тепер я вже прийняла рішення. Ще зо три місяці буду в Мюнхені й потім переселюся до Цюриха. Паулю, якби ж Ти був тут, якби я могла поговорити з Тобою! Я дуже рада, дуже захищена в доброті й любові, порозумінні, й тільки деколи мені сумно за себе, бо страх і вагання не зовсім полишають мене, вагання, яке стосується тільки мене, не його. Гадаю, що можу Тобі сказати про це, ми ж бо знаємо, що для нас, либонь, неможливо, жити разом із кимсь іншим. Однак, оскільки ми знаємо це, то не піддаємось омані й не намагаємося ввести в оману інших і, може, зі щоденних старань постане все-таки щось добре, тепер я в це вірю.

Я хочу знати Твої думки, коли Ти прочитаєш цього листа. Подумай щось добре для мене!

Коли Ти приїдеш? Чи я маю приїхати куди-небудь? Чи Ти приїдеш до мене? Скажи! Я можу робити це тільки відкрито, я завжди смітиму це робити, і я радію із цього.

Надішли мені також свої вірші, усе, що тільки є нового! І промов до мене хоч слово!

Інґеборґ

P.S.

Десь близько семи тижнів тому я ще раз написала Ойґенові Вальтеру, думаю, усе налагодилося, ще до того, як надійшов Твій лист. Коли я поверталася з Неаполя, то хотіла вийти в Римі{465} й відвідати принцесу, тільки я не змогла зустрічатися з людьми, я не змогла собі дати ради з усім цим. Уже цієї принуки в Мюнхені (я мушу працювати ще чотири тижні для телебачення) мені забагато, знову поміж людей, листи за три місяці, я цілком очманіла, усе переплутую.

Однак тут був Клаус, він піднявся сходами саме тоді, коли я поставила валізки додолу, він прийшов прямо з вокзалу, був щасливий, після Парижа і Тріра{466}, це було дуже гарно, у нас було ще два вечори, ще як він мав повернутись до Відня з картинами. Як часто я могла промовляти «Пауль»…

І.

105 {467} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, Париж, 8.10.1958

Париж, 9-го жовтня{468} 1958 р.

Моя люба Інґеборґ!

Ти кажеш, що я повинен щось добре подумати для Тебе — я охоче думаю, я думаю, що Твій лист, з якого добро промовляє з такою однозначністю, випереджує мої думки. Захищеність, доброта, любов і розуміння: Ти мовиш про це, і вже ця можливість-промовляння-про-це доводить, що вона мусить існувати для Тебе. Можливо, кажу я собі, Ти не повинна надто довго залишатися в Мюнхені: три місяці — це тривалий час.

Чи мала Ти також змогу працювати? Не забувай, що Ти хотіла мені щось надіслати, прозу або вірші.

Я кажу своєму серцю, що воно повинно побажати Тобі щастя — воно так і чинить, охоче, доброхіть: воно чує, як Ти сподіваєшся й віриш.

Пауль

106 {469} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Мюнхен, 26.10.1958

Неділя, 26/10/1958

Паулю,

я Тобі дякую! Ти зміг передбачити, Ти сказав мені, не знаю чому, що я повинна швидше поїхати звідси, і я справді вже незабаром їду з Мюнхена, 15-го листопада. Я прагну порядку і спокою, а тут лиш неспокій, надто багато байдужого, так багато завад, які день у день докучають мені щораз більше.

Спочатку я матиму в місті квартиру для себе (Цюрих, на адресу Онеґґер-Лаватера, Фельдеґґштрасе 21), пізніше, однак, навесні, я буду поблизу за містом.

У мене були тяжкі дні, сповнені сумнівів, розпачу, однак страх можна винести в дійсність і там позбутись його, не в думках.

Та Ти не кажеш мені, коли приїдеш, коли нам вдасться побачитись. Ти не надіслав віршів{470}! Не відбирай у мене своєї руки, Паулю, я прошу Тебе, не відбирай.

І пиши про себе, пиши, як минають у Тебе дні, я маю знати, як Ти.

Твій гарний, Твій любий лист, іще раз, і багато разів я радію йому — жодної «тиші».

Інґеборґ

107