Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

   Саме зустріч із Жердані допомогла Фернандо невдовзі відшукати Гуляку та поквитатися з ним. А також з'ясувати, де може бути Габріелла.

   Багатий плантатор, який купив її для невільничого театру, жив у невеликому прибережному бразильському містечку Санта-Каталіна. Фернандо  жадав його відвідати.

   Разом із Фернандо на зустріч йшли Стів, Альфред, Гільєрме Домінгес та Бомані. Домінгес на той час став квартирмейстером, Стів залишався головним бомбардиром, Альфред боцманом.

   У порту та біля нього снувало багато всілякого люду. Вантажники переносили величезні ящики, з кораблів, носилися місцеві хлопчаки.. Кишенькові злодії видивлялися роззяв. Трохи пропетлявши заплутаним лабіринтом вузьких вуличок, компанія опинилася біля заїжджого двору «Смажена баракуда» звідки за милю віяло сирною юшкою та дешевими напоями.

   Усередині веселилися моряки, двоє молодиків напідпитку посадили до себе за стіл дівчину та безсоромно лапали її. За наступним столиком, чоловік поклав голову в недоїдену юшку і хропів на весь зал. Компанія з чотирьох моряків грала в кістки, і постійно лаялися.

   — Дивись туди, — сказав Стів, коли трохи роздивився, — он він.

   Стів вказав на важкого, похмурого чоловіка, що сидів за столиком у глибині зали. Його супутники про щось жваво розмовляли. Але замовкли, коли помітили Фернандо.

   Один з низ схопився за ефес шаблі, проте Карлос, жестом наказав заспокоїтися.

   — Не чекав на тебе, Морейро. Особливо зараз. Ну, сідай раз приперся. О, старий Альфреде, думав те вже давно риби з’їли.

   — Цицьки портової шльондри! Погано ти мене знаєш, — посміхнувся Альфред, — втім, нещодавно мало не потрапив в одну пастку. На щастя Морейро допоміг вибратися.

   — Чув, цю історію. Не повіриш, як я тебе і твоїх друзів розумію, — почухав потилицю, а потім промовив Триокий, — сам нещодавно ледве втік від іспанців! Клятий зрадник, мавпяче лайно йому у ніс! Не бажаєте вина, чи дівок? Мадам Мелісса і їй мамзелі зроблять усе, що хочете. За гідну платню, зрозуміло.

   — Дякую, будемо мати на увазі, — знайшовся Стів.

   — Ми не за цим сюди прийшли, — обсмикнув Фернандо.

   — Так, я не для себе. Маріо обіцяв зводити, — обурився Стів, — обіцяв же хлопчику! Щоб не нив за своєю зазнобою.

   — Зводь його до Франчески, дівко, та ще чарівниця. Ну давайте відразу про справу, поки я ще тверезий.

   — Чув, ти часто бував біля берегів Нової Гренади та Бразилії, — почав Фернандо.

   — Ходив там раз, а що?

   — Мене цікавить одне містечко, Санта-Каталіна

   — І чим же це містечко тебе зацікавило? — здивовано, ніби без цікавості спитав

Карлос.

   Хоча на його обличчі з'явилася ледь помітна, хитра усмішка.

   — Вирішив відвідати.

   — Особливо тобі зрадіє Хорхе Вальдано, їхній губернатор. Найдобріша та найщедріша

людина. Він так і чекає, щоб поділиться нажитим за всі роки добром з пройдисвітами типу нас з тобою.

   — Бачу ти знайомий із ним. І з його щедрістю.

   — Ні, сам там не бував. Дієго Аморал, мій друг контрабандист дещо про нього розповів, за кухлем рому.

   — Не поділишся?

   — З якого дива?

   — Я не з порожніми руками сюди прийшов, — відповів Фернандо і простяг паперовий згорток.

   — Так, і що тут позначено? — спитав він, розглядаючи намальований на папері

острівець з позначками.

   — Ім'я Гуляка Ед тобі знайоме?

   — Питаєш? — усміхнувся Карлос, ще б пак! через того мерзенного щура, я ледь не потрапив на шибеницю.

   Триокий ледь стримував лють коли знову згадав за колишнього компаньйона.

   — А що ти взагалі від нього хотів? У нього ж корсарський патент був, коли я його знав, — в‘ідливо відповів Фернандо.

   — Усі ми знаємо, що це за людина, — випалив Жердані, — то там, давай ближче до справи.

   — На цій мапі саме позначено, де він закопав ваші кревні монети.

   — Ха, мої кровні! То ти захопив його корабель. Непогано, хлопче! Самого сподіваюся, під кілем пустив? Чи привіз його мені? Так чого ж тягнув, відведи мене до нього, я сам розріжу йому черево!

   — Я висадив його на човен.

   — Як… ? Так треба було...— далі Жердані замовк і кілька разів міцно стукнув кулаком по столу.

   — Даремно ти так, але й на тому дякую! — продовжив Жердані після невеликої паузи, — може, він уже все відкопав. Або подався до іспанців. Що взагалі від мене хочеш за цю карту?

   — Вона вже твоя, — відповів Фернандо, — я хотів запропонувати тобі йти зі мною до Санта-Каталіни. Тобі відомо про ці води?

   — Ну, не впевнений, що ми там багато візьмемо. Хоча ... Втім ми з командою обміркуємо, завтра відповім. Багато наших зараз кинулося до Варакруса, Барбадоса. Сподіваються зустріти багато пузатих іспанців. А я за ними недоїдки підбирати не збираюся! Сам думав піти до Нової Гренади. Та й ти хлопець мені до душі. А Альфреда я знав ще до того, як одержав цю мітку, — Жердані показав на свій шрам.