Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

Розділ 13. Жердані Триокий

У гавані на Тортузі стояло багато кораблів. Це були і морські розбійники, і контрабандисти, та й звичайні торговці, які причалили до берега, сподіваючись розжитися у піратів дешевими товарами. Трохи далі від інших причалив красень флейт, з фігурою молодої дівчини на носі. Його капітан, у компанії своїх офіцерів, спустився в човен.

Це був високий молодий чоловік, широкий у плечах, гладко поголений і одягнений у сірий плащ і крислатий капелюх. До пояса була прикріплена шабля. Поруч із ним сидів суворого вигляду чоловік у оксамитовому камзолі. Особливу увагу в цій компанії привертав негр велетенського росту. Навіть високий капітан був йому лише до плеча.

— Впевнений, що Жердані, піде на це? — спитав капітана, чоловік у камзолі, — цей пройдисвіт не бере участі в ризикованих походах, якщо не бачить гарної вигоди.

— У мене є, що йому запропонувати, Стіве, — відповів капітан, — адже самотужки нам не впоратися, а він добре знає ці води. Певен, мій подарунок припаде йому до смаку.

   — Я теж на це сподіваюся.

   Цим капітаном був Фернандо Морейро. Тиждень тому він захопив корабель, свого ворога Еда Гуляки, і відібрав у нього карту, на якій було позначене місце, де той сховав награбоване.

   Більше року минуло з того моменту, коли він зумів урятувати свій корабель та його команду.

   Бенджамін Грінвальд кілька днів стікав кров'ю у своїй каюті. Лікар робив усе можливе та неможливе. Але справи лише погіршувалися.    Здавалося, що йому вже ніщо не допоможе, але Грінвельд вперто хапався за життя.

   Коли, нарешті, корабель зробив зупинку на одному безлюдному острові, йому стало трохи краще. Відвар лікувальних трав, зібраних лікарем та його помічником на острові, поставив капітана на ноги. Проте рани давали себе знати, все новими нападами.

Коли флейт продовжував свій нелегкий шлях він зібрав усю команду на палубі та оголосив, що вирушає на батьківщину до Англії. У команді почалися хвилювання, але рішення капітана було незаперечним.

Його приймачем спочатку бачили квартирмейстера, проте той, все ще лежав у лазареті, Важка рана і йому підірвала здоров'я.

Тоді пірати обрали своїм капітаном Фернандо Морейро, який не раз врятував їх.

Він на той час вже заслужив їхню довіру та повагу. Та й усі пам'ятали, завдяки комусь врятувалися в останньому поході.

   Вірний друг Магнуссон у всьому допомагали своєму молодому лідеру. Їхній корабель, після ремонту, як і обіцяв Марко, значно додав у швидкості та маневреності.

   Фернандо недарма проводив багато часу, за працями з військової справи. Та й Грінвельд багато чому навчив.

   Флейт «Нестримний» за цей рік дуже непогано погуляв усім Карибським морем. Та й прибережним містечкам діставалося.

   Кілька разів він здобув перемогу над військовими кораблями. Оглядаючи трюми захоплених кораблів, Фернандо сподівався зустріти серед бранок Габріеллу. Але все було марно, хоча не раз траплялися кораблі з невільниками.

   Втім, одна несподівана зустріч, все ж таки відбулася. В тридцяти милях від Барбадосу вони захопили невеликий торговий шлюп, що йшов у Варакрус. Капітан одразу ліг у дрейф, чим зберіг собі та членам екіпажу життя.

   На його борту плив один багатий торговець. Він віз із собою сім'ю та слуг і рабів.

   Пірати відібрали у нього гроші, але його молоду дружину не чіпали. А один із рабів, величезний негр, став щось кричати Фернандо незрозумілою мовою.

   Придивившись, той упізнав його. Це був не хто інший, як людина з племені, що врятувала йому життя на острові. А саме здоровань Бомані.

   Виявилося, що, хоча французам того разу не вдалося зловити нікого з дикунів, незабаром завітав інший корабель. І цього разу частина воїнів племені опинилася в полоні работоргівців. Бомані разом з іншими нещасними відвезли до Карибського моря, де й продали його теперішньому господареві.

   Торговець, що вже змирився зі своєю долею, не ризикнув заперечувати. Так той, миттєво, з раба перетворився на повноправного члена команди піратського флейта. Його фізична сила ще й як знадобилася піратам. Він один міг перетягувати величезну бомбарду, з якою ледве могли впоратись інші, навіть утрьох.

Битися на щаблях та стріляли він не навчився. Але під час абордажного бою став незамінним бійцем. Тільки но у нього опинялася важелезна дробиняка, або уламок реї, він трощив усіх противників, які опинялись поряд.

   В цей порт флейт зайшов зовсім не випадково. Морейро сподівався застати одного з найнебезпечніших морських розбійників, Карлоса Жердані, на прізвище Триокий.

   Де тільки не носило цього пройдисвіта. Африка, Індія, ну і звісно Карибське Море. Ще в молодості він отримав мітку ворожої шаблі на лобі, що залишилася на все життя. Та не через неї отримав своє прізвисько. Карлос помічав всі дрібниці, на які інші не звертали уваги. Через це здобув не одну славну перемогу.

  Хоча це не завжди берегло Жердані. Так в останній похід він узяв у компаньйони, добре відомого вже нам Гуляку. А той раптово втік з усім награбованим.

   Та чи так раптово? Відчував Карлос недобре, та все ж повірив. А дарма. Через це довелося вступати у нерівний бій із військовим фрегатом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍