Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

   Порадившись, пірати домовилися зустрітися тут наступного дня.

— Капітане, — звернувся до Жердані один із його супутників, — а як же похід за кампешевою деревиною?

— Зачекає, твоя деревина, — відрізав капітан, — цей хлопець підказав мені непоганий план. Якщо встигнемо туди вчасно, добре наб'ємо кишені.

— А ви впевнені, що він не зрадить, як Ґуляка?

— У нашій справі ні в кому не можна бути певним. Навіть у тобі, Ладіжлау Женезеуш.

— Хіба я давав привід засумніватися у вірності?

- Давати-то не давав, - усміхнувся Жердані, - а хто знає, що в тебе і твоїх друзів у

голові. Та жартую.

— Ви ж знаєте, що я ніколи... Просто Морейро, дивний він. Якщо таки втече з

нашими грошима.

— От і дивися уважно, щоб не втік, — відповів капітан.

— Це вже ми постараємося.

— Здається мені, що не за грошима він іде на Санта-Каталіну. Зовсім не за грошима.

— З чого ви взяли, — здивувався Ладіжлау, — і чого тоді?

- Хто його знає. Оголошуй загальні збори на «Сеньйоріті». Там вирішимо, як бути!

Тим часом Фернандо, разом із помічниками, повернувся на «Нестримний».

   Частина матросів, отримала вихідний та гуляла у прибережних закладах. Ті, хто залишився на судні, чекали на свою чергу. Фернандо не міг вимагати від матросів, які гідно тримали себе в руках під час походів тверезості в порту. А сам не збирався йти кутити з ними. Хоча Стів і вмовляв його. Вихваляв принади місцевих дівчат.

   Фернандо віддавав перевагу самотності. Гучні компанії в таверні, та дівчата зовсім не приваблювали його. Під час однієї зі стоянок Стів з товаришами вмовили капітана заглянути в бордель. Господарка, добре знала Стіва і надіслала Фернандо найкращу дівчину. Це була висока шатенка з яскраво вираженими рисами обличчя, довгою шиєю та великими грудьми.

    Її форми, рухи та млосний голос злегка розпалили хлопця. Але він одразу ж подумав про Габріелу. Подумав, що його дівчину продали у такий самий бордель. Від однієї цієї думки він вискочив з кімнати. Потім, щоправда, розплатився з дівчиною, як було зумовлено. Але більше ні на які вмовляння не йшов.

   Перед тим, як лягти спати, він ще раз пройшовся палубою. Перекинувся парою фраз із матросами на вахті. Він уже прямував до себе в кают-компанію, коли побачив біля фальшборту Маріо. Той дивився кудись у далечінь. За кілька тижнів, які хлопчина провів на судні, він встиг потоваришувати з матросами, і навіть почав вчитися морській грамоті. Та й кок його розхвалював. Хлопець не лише допомагав йому, а ще розповів про кілька нових страв. Наприклад йому вдавалося юшка з черепашого м'яса. Також непогано робив рибу.

— Чого не пішов з усіма, хлопче? — поцікавився Фернандо. — Стів начебто обіцяв тебе дещо з ким познайомити?

— Щось нездужаю, — відповів хлопець.

— Гаразд, справа твоя. Пам'ятаю, обіцяв тобі пересадити на судно до Європи. Не сумуй, побачиш, я тримаю слово.

Маріо вже не боявся Фернандо. Принаймні не так, як за першої зустрічі. Він був упевнений, що ця людина та її люди не завдадуть жодної шкоди. Старий кок, анітрохи не знущався з нього, навпаки підтримував хлопця. Кілька разів, правда, відважив ляпас, коли ледве не зіпсував блюдо. Але це були такі дрібниці, порівняно з тим, як поводилися з ним на «Помсті».

Хлопчику подобався цей корабель, та його робота. Стів, часто розважав хлопця своїми жартиками. А ще йому подобалось слухати розповіді Еурехи та Магнуссона. Альфред, щоправда, часто прикрашав їх різного роду байками. Хлопчик любив слухати  цього суворого на вигляд, але не злого чоловіка. Особливо Маріо вразила розповідь про його зустріч із морським чудовиськом. За словами Альфреда, це було біля берегів Швеції. Коли той ще був юнгою. Хоча Маріо, як і інші матроси, які слухали його, розуміли, що це просто вигадки.

— Я вірю... Просто не знаю, а якщо, правда, моє місце тут?

— Чого так вирішив, адже ти вже зрозумів, наскільки небезпечне наше життя.

— Зрозумів, але хочу лишитися тут. На вашому кораблі.

— Не хочеш вирушити додому, в Кадіс?

— Мене там ніхто не чекає, — сумно промовив хлопчина, — ваш тесляр Марко каже, що теж збирався повернутися до Європи, але залишився.

— Ти маєш право сам вирішувати. Пам'ятай, що тебе тут ніхто силою не тримає. І можливо буде шанс повернутися на батьківщину. Може завоюєш свою подругу.

Хлопець трохи зніяковів, хоч і спробував це приховати.

— Якщо ми потрапимо у лапи військового фрегата, а «Нестримний» шукають не лише іспанці. Та ми й іншим піратам, як кістка у горлі. Не лише мене на шибеницю відправлять.

— Але я не грабую. Я лише готую.

— Для них ти будеш таким самим піратом, як і я чи то Стів. Грабував, не грабував, вже справа п'ята. Подумай добре, хлопче. Незабаром у тебе з'явиться шанс вибратися звідси. Потім може бути пізно.

Фернандо поплескав хлопця по плечу, і вирушив до себе в каюту. Перед сном він вирішив почитати одну з численних книжок, з бібліотеки, що залишив колишній господар судна. Спочатку він перегорнув книгу про історію морських битв. Його увагу привернула одна битва минулого століття.