Богдан Поліщук - Ворон, Богдан Поліщук

   В кутку на старій койці сидів Агент та чистив свою зброю. Його думки також були неспокійними. Він згадував минулу війну, навіть тоді, коли щодня доводилося бачити смерті товаришів, розвідник був у змозі тримати хороший настрій та завжди бути готовим. Зараз же...Коротко кажучи — Агент повністю здався. Цей Темний сталкер зруйнував його. Спочатку він, потім смерть друзів та Діда у Припʼяті, атака монолітовців на Янов, Славко, Родя...Він вже не витримував. Саме тому, на це завдання він йшов як на останнє. В його планах було покласти там своє життя, віддати його Зоні, аби нарешті відчути спокій.

   Настав час вирушати. Пів на шосту ранку. Віяв легкий прохолодний вітер, крапав невеликий дощ. Загін сталкерів слідував за Родіоном. План був простим. Прийти туди та вбивати фанатиків, доки не зʼявиться Темний сталкер. В цей час у будівлі поблизу, на верхньому поверсі, з гаусскою засяде Агент та чекатиме на появу цілі.

    Вулиці були пустими. Зі сторони ДК Енергетика віяло жахливим, пробираючим до кісток холодом. Важко воювати з тими, хто має одну ідеологію на кожного, хто вірить всьому, що скаже лідер, для кого власне життя це лише маленька дрібниця, яку можна віддати тільки за пусту, абсурдну ідею. Наче зомбі, вони йтимуть тільки вперед, ніщо не лякатиме і не зупинятиме цих загіпнотизованих недолюдей. Ціль була лише одна — дістати їх вождя.

   Загін вже наблизився до колись величного, створеного у соцреалістичному стилі палацу культури. Це місце мало б стати лише неприємною згадкою про суворе радянське життя. Тепер же воно перетворилося на повноцінну базу тих же фанатиків. На даху стояли четверо вартових зі снайперськими гвинтівками, внизу ходили ще шестеро. Було видно і тих, що ходили поверхами. Настала пора діяти. Група розділилася на праву та ліву частину. Агент вже підіймався на позицію. Поки що їх не помітили. Це заспокоювало. Дійшовши до укриттів у вигляді товстих сміттєвих контейнерів та покинутих автобусів, вони налаштовувалися на атаку. Дихалося важко. Ніхто б за інших обставин не хотів ще раз зустрітися з ними в бою. У серці кожного палко горіла надія, що цей раз останній. Затріщали автомати, пролунали перші вистріли. Усі фанатики, що охороняли зовнішній периметр попадали. Енергетик ожив. Монолітовці, що не очікували атаки, почали метушитися та займати позиції. Вдалося забрати ще кількох у вікнах. Лише за дві з половиною хвилини вони відкрили вогонь у відповідь. Сивий був поряд з Родіоном. Той стріляв з особливою злістю в очах. Такої він ще не бачив. На його обличчі зʼявилася ледве помітна посмішка. Ті слова. Слова, котрі він сказав йому перед відходом у Зону. Прохання берегти Славка. Він і справді сприйняв їх як надважливе завдання. Андрій почав прикривати його, доки той перезаряджав зброю. Побачивши його з іншим автоматом, ще на базі він повернув йому його старий АКМ, трохи покращений Валиком. Лівий фланг тримав палац культури під вогнем. Натомість правий, під командуванням Кременя, потихеньку пробивався в саму будівлю. Гранатами вони викурювали фанатиків з їх укриттів. Загін набрався достатньої впевненості, аби нарешті забути про страх. Монолітовці почали відступати на заднє подвірʼя через чорний хід. Декотрих вдалося зловити кулею. На даху неочікувано зʼявився високий фанатик з РПГ. Його помітили надто пізно. Вистріл. Влучання в автобус. Вибух. Родіон застрелив ворога. В місці влучання лежало чиєсь тіло. Це був Пірат, що прикривав групу Кременя. Часу на жалість не було. Потрібно було йти далі. Вогонь стих на якусь мить. В будівлі пролунав вистріл. Ще один. І ще. У кожного почалася сильна головна біль. Їх притискало до землі. Дехто впав на коліна майже одразу. Родіон та Сивий трималися як могли. З тіні вийшов він. Привид Зони. Він велично стояв на сірих сходах зі своїм дивним пістолетом та оглядав гостей. Чим ближче він наближався — тим важче було встояти на ногах. В очах марилися якісь потвори, в вухах страшно пищало. Не втримався і Андрій. Родіон дивився на ворога очами повними ненависті. Попри усю важкість, він почав крокувати в сторону Темного сталкера, показуючи, що він його зовсім не боїться. "Де Славко?!" — питав він, хоч і розумів, що жодної відповіді не буде. Він спіймав себе на думці, що може і не варто йому цього знати. Врешті-решт він націлив свій автомат. Те саме зробив і ворог. Тут Агент і спіймав його. Вистріл кінетичного заряду ніби збив з Темного сталкера усю броню. Дихати та стояти стало легше, мозок почав повертатися до нормальної роботи. Усі почали підводитися з землі. Родіон вистрілив в коліна ворога, той впав на спину. Хлопець підійшов ближче та присів. Рука сама потягнулася до капюшона та стягнула його. Побачене змусило затримати дихання та гучно ковтнути слину. Спотворене обличчя, величезні опіки та шрами, страшні, нелюдські очі та відсутність носа, обпалене, чорне, коротке волосся, точніше, його тонкі залишки. В душі Родіона бурею кричала ненависть. Та рука дядька, покладена на його плече, змусила пилу стихнути. Тому він зробив лише один вистріл у голову.

   — Все скінчено, синку, — посміхаючись говорив Сивий. Хлопець не міг повірити цьому. І правильно.

   Ніби грім серед ясного неба пролунав вистріл. Куля пройшла крізь слабке тіло Родіона. Сивий повалив його на землю, врятувавши від наступної. З провулку вийшов Змій. Дуже розлючений та рішуче налаштований. Він повільно крокував до хлопця, тримаючи в руках свою снайперську гвинтівку з довгим дулом та надсучасним прицілом. З іншого боку теж відкрили вогонь. Монолітовці знову зайняли хороші позиції в Енергетику.

   — Дядьку, бери усіх та тікайте, — хрипко сказав Родіон, тримаючись за криваву рану. — Я зробив те що мав, далі мені нема потреби жити, — він отримав міцного батьківського ляпаса.

   — Навіть не думай. Ми йдемо звідси разом. Відставити розмови! — це змогло повернути хлопцю здоровий глузд. Змій тим часом кудись заховався, та почав стріляти в фанатиків. Сивий дотягнув Родю за автобус, де вже прийшли в себе Бодя, Вампір та ще сталкери з бази. Ситуація була надважкою. З однієї сторони натовпк розлючених фанатиків, з іншої — скажений найманець, що може вбити їх будь-якої хвилини. Він вистрілив та влучив в лидку Андрія, наказавши їм лишатися на своїх позиціях та вбивати монолітовців. З пʼятиповерхівки допомагав і Агент, витрачаючи вже не потрібні заряди до гаусски.