Шаграй Наталія - Відьма. Темна спадщина , Шаграй Наталія

- Не знаю, – мотнув він головою. –  Він мені не подобається…

- Так тобі ж з ним не дітей хрестити. Ми приїхали за інформацією.

- Ти на нього дивишся, як на божество, – зашипів Єлисей.

- І? – з цікавістю глипнула на нього.

Ну якусь же дурню по-любому видасть.

- Це ненормально.

- Можливо. Але ж знову, тебе то чого це так переймає?

- Бо ти…ти …ти мені не чужа, – видав він свою версію занепокоєння.

- І? Що буде, коли мені сподобається кремезний міцний незнайомець? Зорі розсиплються?

- А як же… – заковтнув він продовження питання.

- Що саме?

- Зорян…

- А до чого тут Зорян? – куснуло мене роздратування.

- Ти йому подобаєшся, – стиснув він губи.

- А ти що у нас свахою підробляєш?

- Ой, все. Роби що хочеш… – відмахнувся він від мене.

Й з насупленими моськами ми пройшли до веранди. Сидимо й кожен окремо вариться у своєму казані. Я злюсь, бо юнець пройшовся й так по-болючому.  А легіню, все не так…

- Пробачте, що змусив чекати, – повернувся до нас цей загадковий імпозантний мужчина вбраний в цілком земний спортивний костюм.

- Усе гаразд. Дякуємо, що погодилися зустрітися з нами. Маємо один цікавий амулет, Марфа вважає, що можливо ви зможете нам щось розповісти про нього?

- Показуйте! – розпорядився чоловік.

Полізла у наплічник й дістала банку з амулетом. Поставила на стіл перед чоловіком. Його реакція була доволі цікавою, спочатку він моргнув вдивляючись в прикрасу, потім примружив очі, потім потягнув банку до себе поближче, як чарівник помацав щось на підвіконні й дістав звідти збільшувальне скло. Поринув у розглядання бирульки. Здається, що мені й говорити зараз щось замарно. Чоловік весь у процесі пізнання й від того процесу його зараз й русня не відірве.

   Перевела погляд на Єлисея. Сидить насуплений, як сич. Я б пошукала в собі здоровий глузд й розуміння, але Зорян на мене діє, як тригер. І щось би з цим варто робити. А я лише безпорадно топчусь на місці й боюсь зробити щось не то. Боюсь, що тоді втрачу останній шанс. Й поки я переживаю усі свої страхи час йде…а я все ще не знаю, що мені зробити, щоб наблизитися до Зоряна. Щоб стати тією одною в його житті. Ніколи б не подумала, що питання «Як звабити чоловіка?» буде для мене таким актуальним. Й навіть у сміливих фантазіях я б не могла припустити, що чоловіка треба мені якось добиватися. Раніше вони якось самі це робили. А тут на тобі! Світ клином на ньому зійшовся. І я не уявляю свого життя без нього. І боюсь його налякати…боюсь бути непотрібною йому, боюсь що в ньому я відкрила цілий світ, а він в цьому не зацікавлений, боюсь, що ніколи в житті він не зможе на мене глянути отим своїм поглядом…І усім отим моїм прекрасним стражданням заважає якийсь амулет, привид, Єлисей. О, так! Цей на відміну від мажорчика Еміля, уміє бути справжньою скалкою. Розпецькане, нахабне хлоп’я, що землі під ногами не чує, проте з багатим емоційним багажем. Крива тих емоцій виконує такі віражі, що тільки й встигаю жорсткий диск ловити.

- Гм! Цікаво… – буркнув чоловік, який мав внести нам трохи мудрості.

- Що саме? – поцікавилася я.

- Цей амулет…Мені потрібно буде більше часу. Але якщо я не помиляюсь, то у вас справді в руках рідкісна й древня річ. Боюсь навіть уявити скільки йому років. Але гадаю, що даний амулет походить з часів первісних культур. В той час коли люди розпочали одухотворювати навколишній світ, пояснюючи природні явища через присутність духів у природі. У більшості анімістичних вірувань смерть розглядається як перехід до тривалого існування духу — або в самій землі, або в загробному світі достатку. У деяких традиціях цей перехід включає перевтілення у певну тварину чи рослину, що дозволяє людській душі підтримувати контакт із близькими. В інших випадках необхідні особливі похоронні обряди, які виконують шаман чи священник, щоб спрямувати дух до його призначеного місця. Взагалі історія походження амулетів досить давня…

Й професор з захватом переповідає тематичний урок «амулети». Розповідає він навіть захопливо, але ж й близько не про наявний амулет.

- Й що саме мав зробити даний амулет? – постукую я пальцем по банці з амулетом.

- Я не впевнений, – покрутив він банку з амулетом. – Це все тільки припущення…Потрібні дослідження…

- Але якщо припущення…Цей амулет майже витягнув душу з дівчини. Що мало відбутися далі? – запитливо витріщилася на чоловіка.

Той, задумливо перевів погляд кудись за мою спину, а потім зовсім піднявся з-за столу.

- Кави? – якось невлад запитав він.

- А…Ну можна і кави, – відказала я, втямивши, що можливо чоловіку потрібен час на роздуми.

Він собі щось покивав й покинув нас.

- Ти, що справді ще каву розпиватимеш? – прожужав над вухом Єлисей.

- Я й смоли гарячої нап’юся, якщо це ділу допоможе.

- Я не буду обговорювати твої дивні вподобання, – фиркнув він.