Філіп Рот - Американська пастораль

Корови, дерева… Але ж у світі не тільки к-к-корови й дерева! Ще є люди! Люди зі справжніми болями. Чому ви не хочете бачити цього? Боїшся, що хтось затягне мене в ліжко? Так, цього боїшся? Не бійся вже, не залечу, не така я дурепа. Скажи, я хоч раз у житті поводилася безвідповідально?

— Ти порушила нашу домовленість. Її більше немає.

— Ми — не корпорація. І тут тобі не бізнес, тату. Домашній арешт. Щодня сидіти в цьому домі — однаково, що бути під домашнім арештом.

— Мені не подобається, що ти так поводишся.

— Помовч, тату! Мені от не подобається, як поводишся ти. І ніколи не п-п-подобалося.

Розмова про Нью-Йорк № 44. Наступна субота.

— На поїзд я тебе не повезу. Ти навіть із дому не вийдеш.

— І що ж ти зробиш? З-з-забарикадуєш мене всередині? Як ти збираєшся мене зупинити? Прив’яжеш до мого дитячого стільчика? То, значить, так ти обійдешся з рідною дочкою? Т-т-тримайте, бо впаду: батько погрожує мені фізичною силою!

— Яка фізична сила, що ти верзеш?!

— А як тоді ти втримаєш мене в домі? Я тобі не безсловесна мамина к-к-корівка! І не збираюся лишатись тут на віки вічні, чули, містере З-з-зосереджений, Зібраний і Завбачливий! Чого ти так боїшся? Чому ти боїшся людей? Чи ти не чув, що Нью-Йорк — один із найбільших центрів культури? Народ валить туди з усього світу, щоб набратися вражень. Тобі ж завжди хотілося, аби я мала свіжі враження. Чому б мені не їздити по них у Нью-Йорк? Усе краще, ніж к-к-киснути тут. От що тебе так злить, скажи! Що я дійду до чогось своїм розумом? Щось зрозумію раніше за тебе? Щось таке, що виходить за межі ретельно вивірених планів щодо сім’ї та щодо того, як усе повинно бути? Я сяду в отой чортів поїзд і поїду в місто, все! Мільйони чоловіків і жінок щодня це роблять, щоб потрапити на роботу. Зв’яжуся не з такими людьми? Чи, Боже борони, займу точку зору, якої не займає ніхто? Ти одружився з католичкою-ірландкою. Що думала твоя сім’я, коли ти лигався не з тими людьми? Вона вийшла з-з-заміж за єврея. Що думала її сім’я, коли вона зв’язалася не з тим? Чи я можу втнути щось набагато гірше? Скажімо, зв’яжуся з чорнявим — цього ти боїшся? Тату, я про це не думаю. Чому ти не думаєш про речі, справді варті уваги? Скажімо, про війну, а не про те, що твоя капець яка благополучна дівчинка сяде на поїзд і с-с-сама-одна поїде у в-в-велике місто?

Розмова про Нью-Йорк № 53.

— Ч-ч-чорт, ти так і не скажеш мені, яка така жахлива д-д-доля спіткає мене, якщо я сяду на той чортів п-п-поїзд до міста? У Нью-Йорку такі самі помешкання й такі самі дахи. Там також є замки, є двері. Замки — вони не тільки в Олд-Римроку, штат Нью-Джерсі. Ти коли-небудь про це думав, га, Сеймуре Левов-що-звучить-як-любов? Ти зараховуєш до п-п-поганого все, що ч-ч-чуже тобі. А ніколи не спадало на думку, що й посеред ч-ч-чужих речей трапляється щось д-д-добре? І що я, як твоя дочка, мушу мати певний інстинкт на потрібних людей у потрібному місці? Ти чомусь завжди впевнений, що я десь облажаюся. Якби ти хоч трохи мені довіряв, то міг би допустити, що я тусуюся з тими, з ким треба. Але ти мені не довіряєш, зовсім.

— Меррі, ти чудово знаєш, що я кажу. Ти зв’язалася з політичними радикалами.

— Радикалами!.. Вони радикали, б-б-бо не згодні з т-т-тобою.

— Ці люди — виразники екстремістських політичних ідей…

— Тату, сильні ідеї — єдине, з чим ти можеш чогось досягти.

— Але ж тобі тільки шістнадцять, вони значно старші за тебе, вони вже мудріші, ніж ти…

— Добре. То, може, я чогось від них навчуся. Екстремізм — це коли з-з-зрівнюють із землею маленьку країну заради перекручених уявлень про свободу. Це — екстремізм. Коли хлопцям вибухом відтинає і ноги, і яйця між ними, — ось де, тату, екстремізм. А проїхатися до Нью-Йорка автобусом або поїздом, пересидіти ніч у безпечній квартирі, яка й замикається, — покажи, де тут твій екстремізм? Я гадаю, нормально, коли люди намагаються провести ніч не просто неба. С-с-скажи мені, в чому тут екстремізм? Ти кажеш, війна — це п-п-погано? Ц-ц-це ж, тату, чистої води екстремізм! Екстремізм не в ідеях, а в тому, що дехто не байдужий аж так, що намагається щось поміняти. По-твоєму, це екстремізм, га? То це твої проблеми. А для когось спроба врятувати людські життя важить більше, ніж можливість здобути с-с-с-с-ступінь у Колумбійському універі, — це теж екстремізм? Ні, екстремізм — він не в цьому.

— Ти про Білла й Меліссу?

— Еге. Вона пішла з універу, бо знайшлись справи серйозніші за д-д-диплом. Спинити бійню для неї важливіше, ніж отримати клаптик паперу з написом «бакалавр мистецтв». І це ти називаєш екстремізмом? Ні, як на мене, екстремізм — це жити так, мов нічого не сталося, коли навколо всі як подуріли, коли людей експлуатують пачками, експлуатують усіх, а ти тільки й робиш, що з дня у день надягаєш костюмчик, краватку і йдеш на роботу. Ніби зовсім нічого не коїться. Оце — екстремізм. Ось вони, крайнощі — крайня тупість, як є.

Розмова про Нью-Йорк № 59.

— Хто вони?

— Вчилися в Колумбійському університеті. Потім кинули. Я тобі це все розповідала. Живуть у Морнінґсайд-Гейтс.

— Мені це нічого не каже, Меррі. Там наркотики, там бандюки, це небезпечне місто. Меррі, ти можеш так у щось вляпатися!.. Можеш навіть догратися, що зґвалтують.

— Б-б-бо я не слухалася свого татка?

— Меррі, я не жартую.

— Дівчат ґвалтують незалежно від того, слухають вони своїх тат чи не слухають. Часом тати й ґвалтують. Ґвалтівники теж мають д-д-діток. Ґвалтують — і від цього з’являються діти.

— Запроси Білла й Меліссу на вихідні до нас у гості.

— Ага, вони тільки про це і мріють!

— Послухай-но, може, ти у вересні до школи вже не йди? Походиш два роки на підготовчі курси перед коледжем. Може, і справді досить нам жити під одним дахом?

— Знову ці твої плани. Весь час стараєшся прокласти оптимальний курс.

— А що я маю робити? Не планувати? Я чоловік. У мене сім’я. Я батько. І я керую бізнесом.

— Керую б-б-бізнесом,