Агата Крісті - Трагедія в трьох діях, Агата Крісті

– Ага!

Бельгієць знову замовк. Еґґ запитала:

– Порадьте, що нам робити тепер?

Маленький чоловічок усміхнувся їй.

– Ми можемо тільки думати.

– Думати? – з огидою скрикнула Еґґ.

Пуаро осяяв її усмішкою.

– Саме так! Думати! Лише так можна розв’язати будь-яку задачу.

– А чи не можна чогось зробити?

– Вам подобається вживати активних заходів, так, мадемуазель? Звісно, дещо можна зробити. Лишається, наприклад, Ґіллінґ, де містер Беббінґтон жив стільки років. Можна порозпитувати людей там. Ви казали, що мати міс Мілрей живе в Ґіллінґу і що вона має інвалідність. Такі люди знають усе. Вона все чує й нічого не забуває. Поговоріть із нею. Можливо, з цього буде якась користь, хто знає?

– А ви нічого не збираєтеся робити? – наполегливо запитала Еґґ.

Пуаро підморгнув.

– Ви хочете, щоб я теж брав активну участь? Eh bien. Буде, як ви забажаєте. Тільки-от я нікуди звідси не піду. Мені й тут дуже добре. Але я скажу вам, що я зроблю. Я влаштую вечірку, вечір хересу, – це нині модно, чи не так?

– Вечір хересу?

– Précisément, і запрошу місіс Дейкез, капітана Дейкеза, міс Саткліфф, міс Віллз, містера Мендерза й вашу чарівну матінку, мадемуазель.

– А мене?

– Ну ясна річ, і вас. Усі присутні запрошені.

– Ура, – вигукнула Еґґ. – Але мсьє Пуаро, мене не обдуриш. Щось станеться на цій вечірці. Так?

– Побачимо, – тільки й сказав детектив. – Але не сподівайтеся чогось надзвичайного, мадемуазель. А тепер залиште нас із сером Чарльзом, бо мені треба порадитися з ним щодо кількох питань.

Коли Еґґ і містер Саттертвейт чекали на ліфт, дівчина захоплено промовила:

– Так цікаво, точно як у детективних романах. Нас усіх зберуть, а потім він розкриє вбивцю просто при всіх.

– Так і кортить дізнатися, – сказав містер Саттертвейт.

* * *

Вечір хересу відбувся в понеділок увечері. Запрошення прийняли всі. Чарівна та нестримана міс Саткліфф пустотливо розсміялася, роззирнувшись довкола.

– Заманили нас у павутиння, мсьє Пуаро. А ми, бідні мушки, повірили. Впевнена, на нас чекає феєричний розбір справи, а потім ви тицьнете в мене пальцем і скажете: «То є твоє діяння», і всі хором повторюватимуть: «Вона це зробила», – а я вибухну риданнями й визнаю свою провину, бо легко піддаюся навіюванню. О, мсьє Пуаро, як я вас боюся.

– Quelle histoire![23] – вигукнув Пуаро. Він був зайнятий карафою й склянками. Легко кивнувши, він передав їй келих хересу. – Це просто дружня вечірка. Не говорімо про вбивства, кровопролиття й отруту. Là, là![24] – ці речі тільки псують задоволення.

Він передав келих похмурій міс Мілрей, яка прийшла разом із сером Чарльзом і тепер стояла з грізним виразом обличчя.

– Voilà[25], – сказав Пуаро, закінчивши роздавати келихи. – Забудьмо, за яких обставин ми зустрілися вперше. Розважаймося. Їжте, пийте, радійте, бо життя закоротке. А, malheur[26], я знову про смерть. Мадам, – він кивнув місіс Дейкез, – дозвольте побажати вам удачі й сказати, що ваше вбрання сьогодні неперевершене.

– За вас, Еґґ, – мовив сер Чарльз.

– Будьмо! – вигукнув Фредді Дейкез.

Усі щось пробурмотіли. Атмосфера вечірки просякла робленими радощами. Всі намагалися вдавати з себе веселих і невимушених. І лише Пуаро це вдавалося природно. Він безтурботно теревенив…

– Херес я люблю набагато більше, ніж коктейлі, – і в тисячу разів більше за віскі. О, quel horreur[27] це ваше віскі. Віскі псує, незворотно псує смак. Якщо ви хочете насолоджуватися вишуканими французькими винами, то краще вам ніколи, ніколи… а, qu’est-ce qu’il y a?..[28]

Його перервав дивний звук – як ніби задушений крик. Сер Чарльз похитувався, його обличчя зсудомило – всі дивилися на нього.

Келих випав з його рук на килим, він зробив кілька кроків наосліп, а потім упав.

На мить запала тиша, потім Енджела Саткліфф закричала, а Еґґ кинулася вперед.

– Чарльзе! – голосила дівчина. – Чарльзе!

Вона кинулася просто до нього. Містер Саттертвейт м’яко зупинив її.

– Господи, – заплакала леді Мері. – Невже знову!

Енджела Саткліфф вигукнула:

– Його теж отруїли… Це жахливо. О, Господи, як це жахливо…

Раптом упавши на канапу, вона почала плакати і водночас сміятися – жахливий звук…

Ініціативу перехопив Пуаро. Він опустився навколішки перед тілом Картрайта. Усі відступили на крок, дозволяючи Пуаро оглянути сера Чарльза. Бельгієць встав, механічно обтрушуючи штани. Оглянув гостей. В лункій тиші чулися ридання Енджели Саткліфф.

– Любі друзі, – почав детектив.

Але тут на нього напала Еґґ, заважаючи йому закінчити.

– Ви дурень. Ви нікчемний блазень! Вдаєте з себе велике цабе, вдаєте, ніби ви все знаєте. І доводите до такого! Чергове вбивство! Просто у вас під носом! Якби ви не влаштували цієї вечірки, нічого б не сталося! Це ви вбили Чарльза! Ви! Ви! Ви!

Вона замовкла, не в змозі видобути з себе слів. Пуаро сумно й похмуро кивнув.

– Так, мадемуазель. Я визнаю це. Це я вбив сера Чарльза. Але, мадемуазель, я не звичайний убивця. Можу вбити – можу і воскресити.

Він озирнувся і буденним голосом з нотками вибачливості сказав:

– Прекрасна гра, сере Чарльзе, браво. Можливо, тепер ви хочете піти за лаштунки?

Сміючись, актор стрибком звівся на ноги й пустотливо кивнув.

Еґґ голосно зойкнула.

– Мсьє Пуаро, ви, ви просто монстр!

– Чарльзе, – скрикнула Енджела Саткліфф. – Безсердечний! Але навіщо?

– Як?..

– Що взагалі коїться?..

Піднявши руку, Пуаро дочекався тиші.

– Мсьє, мадам. Прошу вибачення в усіх. Я влаштував цю невеличку виставу для того, щоб показати вам і, зрештою, самому собі, що мої міркування були правильними.

Отже, слухайте. Я додав в один із келихів на цій таці чайну ложку звичайної води. Вода грала роль нікотину. Ці келихи майже такі самі, як ті, що були на вечірці в сера Чарльза та сера Бартолом’ю Стренджа. Оскільки скло товсте і різьблене, невелику кількість прозорої рідини дуже важко буде помітити. А тепер уявіть келих портвейну сера Бартолом’ю Стренджа. Коли келих поставили на стіл, хтось додав у нього певну кількість чистого нікотину. Це міг зробити будь-хто. Дворецький, служниця, хтось із гостей, хто прослизнув до їдальні перед тим, як усі спустилися вниз. Ось виносять десерти, доливають у келихи портвейну. Сер Бартолом’ю п’є і вмирає.

Сьогодні ми розіграли третю трагедію – на щастя, це лише фарс. Я попросив сера Чарльза зіграти роль жертви. Він упорався з цим надзвичайно добре. А тепер уявімо, що це не фарс, а правда. Що сер Чарльз загинув. До яких заходів удається поліція?

Міс Саткліфф вигукнула:

– Як до яких? Звісно, бере на експертизу келих. – Вона кивнула на той, що лежав на підлозі, випавши з руки сера