Агата Крісті - Трагедія в трьох діях, Агата Крісті

там, де він її залишив, вдивляючись у вогонь зі зловтішною посмішкою.

Сер Чарльз здригнувся.

«Цій жінці щось відомо, – сказав він собі. – Клянуся, вона щось знає. І не каже… Але що, в біса, вона знає?»

Розділ десятий

Олівер Мендерз

В офісі «Панів Спаєра і Росса» містер Саттертвейт попросив про зустріч з Олівером Мендерзом і передав свою візитівку.

Його провели до невеличної кімнати, де за письмовим столом сидів Олівер.

Молодик підвівся і потиснув Саттертвейтові руку.

– Добре, що ви навідалися до мене, сер, – сказав він.

В тоні його чулося: «Я мушу так сказати, хоча насправді мені страшенно нудно».

Містера Саттертвейта, однак, не так просто було відлякнути. Він сів, задумливо висякався й, визираючи з-за краю носовичка, запитав:

– Бачили ранкові новини?

– Ви про фінансову ситуацію? Ну, долар…

– Я не про долари, – перебив його Саттертвейт. – Про смерть Беббінґтона. Результати ексгумації в Лумуті. Священика отруїли нікотином.

– А, це, так, я бачив. Наша невтомна Еґґ буде рада. Вона від самого початку вважала, що це вбивство.

– Але вас це не цікавить?

– В мене не такі кровожерливі смаки. І взагалі вбивства, – молодик стенув плечима, – це так жорстоко й невигадливо.

– Не завжди, – заперечив містер Саттертвейт.

– Ні? Ну, можливо.

– Залежить від того, хто його скоїв. От якби вбивство скоїли ви, то зробили б це дуже вигадливо.

– Приємно, що ви так думаєте, – протягнув Олівер.

– Але щиро кажучи, синку, я не в захваті від аварії, яку ви інсценували. Та й поліція, наскільки я розумію, теж.

На мить запала тиша, потім на підлогу впала ручка.

Олівер сказав:

– Пробачте, я не зовсім розумію, про що ви.

– Про вашу не надто вигадливу виставу біля Мелфортського абатства. Цікаво дізнатися, нащо ви її влаштували.

Знову запала тиша, а потім Олівер запитав:

– Ви хочете сказати, що поліція мене підозрює?

Містер Саттертвейт кивнув.

– Все це здається досить підозрілим, чи не так? – солодкаво запитав він. – Але у вас, певно, є притомне пояснення.

– В мене є пояснення, – повільно сказав молодик. – Та не знаю, чи притомне.

– Дозволите мені про це судити?

Олівер секунду помовчав, а потім промовив:

– Я прийшов туди саме так, як прийшов, бо сер Бартолом’ю сам запропонував мені цей план.

– Що? – Містер Саттертвейт був приголомшений.

– Трохи дивно, правда? Але так і є. Я отримав від нього лист, в якому він запропонував мені інсценувати аварію і попросити притулку. Він сказав, що не може назвати причин у листі, але пояснить мені все особисто.

– І пояснив?

– Ні, не пояснив… Я потрапив туди якраз перед вечерею. У нас не було можливості поговорити наодинці. А в кінці застілля він помер.

Голос Олівера більше не звучав так знуджено. Він уважно дивився на містера Саттертвейта своїми темними очима. Здавалося, він намагався вловити, яку реакцію викликали його слова.

– А є у вас цей лист?

– Ні, я його розірвав.

– Шкода, – сухо сказав містер Саттертвейт. – І ви нічого не сказали поліції?

– Ні, бо все це звучало б досить фантастично.

– Дійсно, фантастисно.

Саттертвейт похитав головою. Невже Бартолом’ю Стрендж дійсно написав такий лист? Це було дуже несхоже на нього. Було в цій історії щось мелодраматичне, невластиве бадьорому характеру й здоровому ґлуздові лікаря.

Він звів очі на молодика. Олівер досі дивився на нього. Містер Саттертвейт подумав: «Перевіряє, чи повірив я його історії».

Він сказав:

– І сер Бартолом’ю жодним чином не пояснив свого прохання?

– Взагалі жодним.

– Надзвичайна історія.

Олівер мовчав.

– Але все ж ви його послухалися?

В голос Мендерза повернулася втома.

– Це здавалося чимось новеньким серед усієї цієї нудоти. Зізнаюся, мені просто було цікаво.

– Є щось іще? – запитав містер Саттертвейт.

– Що ви маєте на увазі?

Містер Саттертвейт і сам не знав, що він мав на увазі. Його вело якесь темне чуття.

– Ну, я маю на увазі, чи є щось, що може свідчити проти вас?

Запала тиша. Потім молодик стенув плечима.

– Думаю, я можу зняти з душі ще один камінь. Навряд чи та жінка триматиме язика за зубами.

Містер Саттертвейт запитально подивився на нього.

– На ранок після вбивства ми говорили з Ентоні Естор. Я дістав свій гаманець, і з нього випав папірець. Вона підняла його й передала мені.

– І що там було?

– На жаль, вона роздивилася його, перш ніж повернути. То була вирізка з газети – про нікотин. Про те, що це смертельна отрута і так далі.

– А чому ви так зацікавилися цією темою?

– Я й не цікавився. Мабуть, якось поклав цю вирізку до гаманця, але я не пам’ятаю коли. Неприємний випадок, еге ж?

Містер Саттертвейт подумав: «Підозріла історія».

– Мабуть, – вів далі Олівер, – вона розповіла про це поліції?

Саттертвейт похитав головою.

– Не думаю. Я так розумію, вона з тих жінок, яким подобається тримати все при собі. Вона колекціонує деталі.

Раптом Олівер Мендерз нахилився вперед.

– Я ні в чому не винний, я нічого не зробив.

– А я не казав, що ви винні, – м’яко пояснив містер Саттертвейт.

– Але хтось так вважає. Хтось нацькував на мене поліцію.

Містер Саттертвейт похитав головою.

– Ні, ні.

– Тоді чому ви тут?

– Частково тому, що провів невеличке дослідження, – високомовно відповів Саттертвейт, а частково тому, що прийти до вас мені порадив друг.

– І що це за друг?

– Еркюль Пуаро.

– Ах, цей! – вирвалося в Олівера. – Він повернувся в Англію?

– Так.

– І навіщо?

Містер Саттертвейт звівся на ноги.

– А навіщо пес винюхує слід?

І, задоволений своєю відповіддю, він вийшов з кімнати.

Розділ одинадцятий

Пуаро влаштовує вечір хересу

Cидячи в зручному кріслі свого дещо пихатого номера в готелі «Ріц», Еркюль Пуаро слухав.

Еґґ, наче пташка, присіла на руків’я крісла, сер Чарльз стояв перед каміном, а містер Саттертвейт сидів трохи далі, спостерігаючи за присутніми.

– Цілковитий провал, – промовила дівчина.

Пуаро повільно похитав головою.

– Ні, ні, ви перебільшуєте. Щодо зв’язку з містером Беббінґтоном, так, ви не влучили в ціль, але ви зібрали багато іншої цінної інформації.

– Віллз щось знає, – сказав сер Чарльз. – Клянуся, вона щось знає.

– У капітана Дейкеза сумління теж не чисте. І місіс Дейкез відчайдушно потрібні гроші. А сер Бартолом’ю позбавив її останнього шансу їх отримати.

– А що скажете про історію Мендерза? – поцікавився містер Саттертвейт.

– Мені здається, це дуже несхоже на сера Бартолом’ю Стренджа.

– Тобто він бреше? – прямо запитав сер Чарльз.

– Брехня буває різною, – відповів Еркюль Пуаро.

Хвилину-дві детектив помовчав, а потім додав:

– Ця міс Віллз, вона написала п’єсу для міс Саткліфф?

– Так. Наступної середи