Юні Хонг - Нунчі. Корейське мистецтво емоційного інтелекту, Юні Хонг

Можливо, він більше ніколи не запросить вас до себе й буде всім розповідати про вас як про жахливого іноземця, який його пограбував, і неважливо, яким був ваш намір.

Мушу визнати, що я сама порушувала це правило (як ви вже знаєте, я не народилася зі швидким нунчі, а розвинула цей хист методом спроб і помилок): наприклад, відмовлялася носити хіджаб у місцях, де мені радили чинити так заради власної безпеки. Мені здавалося, що я роблю важливу заяву з позиції фемінізму, оголюючи обличчя й волосся. Проте насправді я лише даремно витрачала час місцевих мешканців — співробітники мого готелю й поліція мусили повсякчас стежити за тим, щоб ніхто не заподіяв мені шкоди.

Використання нунчі за кордоном. Правило № 2: Ніхто не зобов’язаний перекладати ваші слова, якщо це не службовий обов’язок

Часом я стикалася з тим, що люди нервували, коли хтось у їхній присутності розмовляв мовою, якою вони не володіли. Таким людям притаманний ірраціональний страх: їм здається, що всі навколо обговорюють саме їх. Просто припиніть це. Ви не все розумієте — і це неприємно. Але просто пересидьте це почуття.

Використання нунчі за кордоном. Правило № 3: Усім начхати, що ви маєте право на послугу Х, оскільки саме так заведено у вашій країні

Це правило схоже на заборону казати на першому побаченні, що тепер людина, яку ви запросили, не може відмовити вам у сексі, адже хтось інший покохався з вами після того, як ви сходили з ним до цього ж ресторану.

Якщо ви завітали до країни, де існує традиція залишати чайові, не варто казати: «Вибачте, у моїй країні залишати чайові не заведено». Якщо ви завітали до країни, де в ресторанах за хліб чи печиво треба платити окремо, ваша незгода з такою політикою — це не проблема ресторану.

Спостерігайте за навколишнім світом та адаптуйтеся, а не вимагайте від цілої культури, щоб вона адаптувалася до вас.

Використання нунчі за кордоном. Правило № 4: Вивчіть три фрази будь-якою мовою: а) «Ві­таю»; б) «Чи можете ви мені допомогти?» в) «Ви володієте [моєю мовою]?» (якщо ви не знаєте мови співрозмовника)

Пам’ятаю, один мій знайомий американець невідомо чому почав розповідати, як він літав у Париж: «Це було жахливо. Я підійшов до віконця довідкового бюро в метро й попросив допомогти мені. Але мені ніхто не допоміг! Попри те що допомагати пасажирам — це їхня робота!»

Розпитавши його про той випадок, я дізналася, що він наскочив на співробітника метро, відразу почавши розмову англійською мовою. От халепа! Я розумію, чому співробітник не захотів допомагати такій людині.

Ну гаразд. По-перше, якщо не йдеться про безпосередню загрозу вашому життю, починаючи розмову з кимось за кордоном, завжди вітайтеся з цією людиною її мовою. У Франції треба вимовити bonjour і дочекатися, коли співрозмовник його повторить. Пам’ятайте про правило нунчі № 5: «Правила етикету існують не без підстав».

Привітання (bonjour чи інше слово будь-якою мовою) — це не гаяння часу, не анахронізм, який лишився нам з минулого століття. Це спосіб донести іншій людині, що ви хочете щось їй сказати. Потрібно дочекатися її відповіді, щоб вона відволіклася від власних думок і могла звернути на вас пильну увагу. У більшості культур світу до початку розмови і між друзями, і між незнайомцями заведено вітати одне одного.

Навіть якщо ви не знаєте, як вітаються в цій країні, будь ласка, не ризикуйте й починайте будь-яке звернення з проханням про допомогу з еквівалента виразу «Добридень» — будь-якою мовою, хоча б вашою рідною. На нашій планеті немає жодної культури, представники якої почали б глузувати з вас або образилися б на вас через те, що ви привіталися, перш ніж попросити про щось.

По-друге, чому ви взагалі вважаєте прийнятним починати розмову іноземною для співрозмовника мовою без будь-­якого попередження? Навіть людину, яка володіє декількома мовами, може спантеличити раптове звернення іншою мовою. Якщо ви хочете використовувати свою рідну або будь-яку іншу мову, яку за нормальних обставин у цій країні не використовують, будь ласка, завжди починайте із запитання: «Чи володієте ви [моєю мовою]?» Воно ментально підготує співрозмовника до зміни мови або спонукатиме відшукати когось, хто зможе вам допомогти.

Використання нунчі за кордоном. Правило № 5: Якщо не знаєте, як учинити, спробуйте проаналізувати мову тіла співрозмовника

Саме так учинив Мінсу Кан, коли прийшов до одного професора в Кембриджському університеті. Кан здобув освіту на Заході й вільно володіє англійською мовою, але навіть за таких умов людина зі швидким нунчі ніколи не сподівається, що все розуміє лише завдяки знанню мови. Потрібно брати до уваги й інші дані. Джордж Бернард Шоу казав: «Англія й Америка — дві країни, розділені спільною мовою»[56]. Кан розповів мені: «Доки я спілкувався з професором, мені здавалося, що я нахабно вдерся до його кабінету. Професор поводився дуже ввічливо, але я помітив, що він не може дочекатися, коли я заберуся звідти. Тож я сказав: “Дякую, що знайшли для мене час” — і встав, збираючись іти. Саме тоді він запитав, чи не хочу я завітати до нього додому на обід з його сім’єю. Я припустив, що він сказав так з увічливості, тому відмовився».

Як виявилося, нунчі Кана допомогло йому чітко визначити настрій професора. Після повернення до Сполучених Штатів Америки колега, який домовлявся про зустріч Кана з цим професором, повідомив йому неочікувану новину: «Професорові ти надзвичайно сподобався! Знаєш чому? Бо ти відмовився йти до нього на обід».

З цієї історії Кан дійшов таких висновків: «Відмовившись іти до нього, я зробив йому послугу. У його уявленні такий учинок свідчить про мою непересічну ввічливість. З погляду англійця, саме в цьому й полягає ввічливість».

Завжди враховуйте контекст

Коли йдеться про нунчі, доволі часто ви самі виявляєтеся своїм найзатятішим ворогом, особливо якщо хвилюєтеся через те, що подумають про вас інші. Іноді ви блокуєте власне нунчі, побоюючись почути щось небажане. Наприклад, ви боїтеся критики. Не треба її боятися. Я не кажу, що варто вірити всім, хто не схвалює вашу поведінку чи зовнішність. Говорю лише, що не треба боятися цього несхвалення. Нунчі підкаже вам, до кого варто дослухатися. Якщо хтось намагається просто принизити вас, а не допомогти вам розвиватися, нунчі допоможе це зрозуміти.

Існує парадокс нунчі: щоб не хвилюватися з приводу того, що думають про вас інші, треба зосередитися на тому, що саме вони думають про вас. Утім, будь ласка, не звертайте уваги на те, що люди пишуть вам у соціальних мережах. Вони не можуть застосувати «окомір» до вас, а ви — до них, у соціальних мережах усі звертаються до глобальної аудиторії, а не лише до безпосереднього співрозмовника. Якби вас намагався образити дванадцятирічний підліток, який сидить у підвалі в будинку своєї матусі й повсякчас грає у відеоігри, чи сприйняли б ви його слова на віру? Ні, лише посміялися б. Але ж саме такими можуть виявитися люди, які відповідають на ваші твіти. Соціальні мережі — це суцільна катастрофа без нунчі. Ніякої мудрості натовпу там немає.

І навпаки,