Любава Волошин - Ліки без рецепту не продаються, Любава Волошин

Геть знесиленою Аліна ледви дісталась дому. Зараз єдиним про що вона могла думати було ліжко,в яке вона і поспішила вмоститись,щільно закутуючись у ковдру. Тінь досі не повернувся,а до приходу Міка було ще зарано.

Вона задумалась над  подіями,що трапились з нею за останні декілька місяців. Аліна втомилась від постійного забігу з перешкодами,втомилась від того всього,що навалилось на неї. Можливо вона забагато хотіла,можливо її мрії занадто дитячі? 

Вся емоційна і фізична нагрузка,що накопичувалась впродовж тривалого часу вилилась у небажані сльози. Але вони були такими потрібними зараз, такими необхідними для того, щоб жити далі і мати сили боротись за себе і свої бажання.

Заспокоївшись, вона повільно побрела вниз на кухню. Круглий кухонний стіл,що стояв посередині кімнати, був завалений купою різних компонентів. Вона повільно почала розберати і сортувати сухоцвіття. Процес її заспокоював.Потім вона  перевірила стан настійок і за звичкою заварила чай.

За вікном опускалися сутінки,а це було вірним знаком появи Міка. Вона хотіла щоб хвилини потягнулись швидше і друг увійшов у будинок. Сьогодні їй було,що йому розповісти. А час все тягнувся,здавалось минула ціла вічність допоки Аліна почула тихий скрип дверей та кроки. Міка прийшов не один,поруч з ним стояв ще один її вірний пухнастий друг, Тінь також повернувся.

-"Я думав ти сьогодні пізніше прийдеш."- сказав Міка.

Він підійшов ближче, і побачивши її занепокоївся.

-" Все добре."- в першу чергу заспокоїла його Аліна.

-" Що сталось?"

-" Зустрілась з однією старою знайомою."- ніяково посміхнулась вона.

-" Ліневейн?"- невірячи спитав він.

-" Я і сама здивувалась. І знаєш,що в черговий раз я кажу тобі дякую. Твій подарунок врятував мене."

-" Ти повинна написати скаргу в Колегіум."- раптом сказав друг.

-" Кітер сказав,що сам розбереться."

-" Що?Професор Кітер? А до чого тут він?"- здивовано запитав Міка.

Набравши побільше повітря в груди, Аліна почала короткий переказ подій,що відбулись з нею сьогодні. В деякі моменти їй доводилось переривати розповідь через не зовсім цензурні коментарі друга.Тінь сидів поруч за звичкою умостивши голову на її колінах і отримуючи свою долю уваги у вигляді погладжування.

-"На період канікул віддаси  мені перстень. Я трошки відкорегую його і спробую збільшити відстань перенесення." - сказав він,коли вона закінчила розповідь.

-"Не потрібно. У мене буде трошки інше прохання."

-" Я сказав,значить я зроблю. Що ще за прохання?"

-" Мені потрібна твоя допомога. Чи можеш ти отримати ліцензію для торгівлі і стати моїм партнером?"

-" Я тебе не розумію?"

-" Я давно мрію про відкриття власної справи. В своєму світі я не могла собі цього дозволити,адже це занадто великий фінансовий ресурс яким я не володіла. Я вмію готувати ліки,вмію виготовляти доглядові засоби з трав і додаткових компонентів і я хочу їх продавати. Звісно я можу це зробити самостійно,однак це буде не скоро. А сьогодні я зрозуміла,що моє життя може дуже швидко перерватись і якщо не зараз,то ніколи."- вона з надією подивилась на друга.

 Міка задумався,від чого в нього на лобі утворилась складка. Таким серйозним він бував вкрай рідко, а значить він і справді задумався над пропозицією.

-" Знаєш, а я допоможу тобі. Ми підпишемо домовленість про співпрацю. Знаючи тебе і твій підхід до всього за що ти берешся, через декілька років я зможу просто сидіти вдома і отримувати свою стабільну частину прибутку."- хитро усміхнувся друг.

Аліна розсміялась. Вона була щаслива,що друг погодився і впринципі приблизно таку відповідь вона і очікувала від нього почути.

-" Тоді я пропоную тобі пошвидше запустити процес з документами,а я займаюсь підготовкою товару."

-" Так,але є ще одне питання. Де ти хочеш продавати свій товар?"

Хвиля щастя,що її щойно відчула Аліна поспішним бігом покидала її. Про приміщення Аліна навіть не задумовувалась.

-" А я не знаю."- з гіркотою сказала вона.

-" Значить цим питанням також займусь я. Адже оренда приміщення,потребує фінансу,а ти його немаєш. Я ще пам'ятаю габарити академічної степендії"- заспокоїв її друг.

-" Я тебе обожнюю."- Аліна кинулась з обіймами до друга, який з усіх сил намагався вирватись з її захоплення.

-" Відпусти мене. Ти  знаєш,що я не люблю ці телячі ніжності."

Але зараз їй було начхати і на його потуги вирватись і на слова,вона була на сьомому небі від щастя.