Тетяна Олiйник - Агент 2601 та 1/2, Тетяна Олiйник

- Взагалі-то, я хотів запросити тебе до мене додому, - сказав Макс.

- Що??? До тебе додому?! - зрадів Плохiш, - та я з радістю! - але одразу ж зупинився. - А як же вона? - вказав він очима на Рема.

- Ось я і привів собаку, щоб вас помирити, розумієш? Злазь із дерева, я вас представлю один одному.

- Ні, я боюся, - відповів Віталік і сильніше вчепився за гілку.

- Не дури, злізай униз. Він хороший, ось побачиш, - примовляв Актор, гладячи пса.

- Не злізу, навіть не пррроси!

- Так ти хочеш до мене в гості чи ні? Я щось не розумію.

- Звичайно, хочу! Мене ще ніхто в гості не запрррошував, - відповів Віталік.

- Тоді злізай униз!

- Не можу! Я боюся!

Макс зрозумів, що звичайними вмовляннями тут не впоратися.

- Агенте Плохiш, шпигунське заняття на сьогодні - вчитися перемагати свої страхи, - сказав він.

- Ага, легко казати... - почулося у відповідь.

- Агенте Плохiш, ти не можеш ухилятися від навчання, - повчально промовив Актор.

- Це не навчання, а знущання! - заявив Віталік.

- Чому ж знущання? - заперечив Макс. - Справжній агент не повинен нічого боятися.

- А я нічого й не боюся! Ну... окрім цієї псини.

- По-перше, це не псина. По-друге, він хлопчик. А по-третє, це не просто собака, а агент секретної служби під кодовим ім'ям Рамзес.

- Хто??? Це він агент?! Не сміши мене, а то я з дерррева впаду! - не повірив Віталік.

Макс хитро примружив око і сказав:

- Не віриш? Дивися!

Із цими словами він відпустив собаку з повідця і скомандував:

- Агенте Рамзес?

- Гав! - з готовністю відповів пес і підняв вуха.

- Рамзесе, праворуч! - дав команду Актор.

Рем повернувся і побіг у правий бік.

- Рамзесе, ліворуч! - командував господар.

Пес повернув ліворуч і побіг далі.

- Рамзесе, ховайся!

Той шмигнув у кущі.

- Рамзесе, в атаку!

Рем вискочив із кущів і з гучним гавкотом помчав уперед.

- Рамзесе, помри!

Пес зупинився, гальмуючи всіма чотирма лапами, і впав на землю, прикидаючись мертвим.

- Рамзесе, шукай!

Рем підскочив і почав нюхати землю навколо себе.

- Агенте Рамзес, відставити!

Той завиляв хвостом і підбіг назад до господаря. Макс дістав із кишені частування і простягнув своєму вихованцеві. Потім підняв голову і подивився на Віталіка:

- Ну, як? Тепер ти віриш, що він секретний агент? Де ти бачив собаку, який розуміє, де право, а де ліво?

- Отетерррiти!!! - пролунав захоплений вигук із дерева. - Я сам досі це плутаю!

- Тож давай, спускайся на землю і я представлю тобі нашого колегу, - сказав Макс і взяв Рема на руки.

- Я спррробую... Тільки ти його тримай гарррненько! - попросив Плохiш.

Хлопчик зліз із дерева, ламаючи гілки під вагою свого тіла.

- Молодець, агенте Плохіш! Перший крок уже зроблено, - похвалив Актор. - А тепер підійди сюди.

Віталік повільно, з побоюванням став наближатися до Макса, долаючи відстань маленькими кроками. Рем покосився на хлопчика, мабуть, відчувши його страх, вискалив зуби і загарчав. Плохiша як вітром здуло! Він відскочив назад до дерева, готовий застрибнути туди за першого ж натяку на небезпеку.

- Стій, Віталіку, не тікай! - зупинив його Макс. - Ти маєш дещо знати про собак.

- Я знаю тільки те, що в них гострррі зуби! - злякано відповів він.

- Та послухай но, що я тобі скажу, - умовляв його Актор. - Собаки можуть унюхати страх людини, тому ніколи не можна їм показувати, що ти наляканий.

- Це ж як можна таке унюхати? - здивувався Плохiш.

- А дуже просто! У собак сильно розвинений нюх, а наша печінка виділяє гормон страху, якщо людина злякається. Ось і виходить, що собака вiдчуває запах цього гормону, - пояснив Макс. - Тепер зрозуміло?

- Мені зрррозуміло, що нічого не зрррозуміло! - огризнувся друг.

Актор задумався, як же простіше пояснити це Плохiшевi, чий мозок був поки що не в змозі сприймати наукову iнформацiю. Він почухав маківку, це завжди допомагало швидше думати, i потрібна думка прийшла негайно:

- Віталіку, згадай, як старші хлопчаки ображають молодших. Наприклад, якщо вони чіпляються до малого і він дасть їм відсіч, то що буде?

- Вони від нього відстануть.

- А якщо він покаже свій страх?

- Тоді він стане їхньою постійною мішенню! - хмикнув Плохiш.

- Ось саме! - вигукнув Макс. - Так само і з собакою. Якщо ти почнеш боятися, то він нападатиме. А якщо потоваришуєш із ним, то отримаєш вірного друга.

- Ага!... - дійшло нарешті до Віталіка. - Так ось як це прррацює!

- Тепер ти знаєш собачий секрет і зможеш використати його.

Почувши це, Плохiш усміхнувся, думка про те, що він проник у собачі думки, дуже потішила його. Він набрався хоробрості й повільно підійшов до Макса, але зупинився за метр. Пес сидів на руках у господаря, він напружився й уважно спостерігав за хлопчиком.

- Рамзесе, знайомся, це агент Плохiш, - представив Актор друга своєму улюбленцю.

- Пррривіт, агенте Рамзесе! - чемно привітався Віталік і трохи вклонився, тримаючись на відстані.

- Гав! - відповів пес, почувши своє повне ім'я.

- Овва! Він мені відповів! - зрадів друг.

- Звісно ж, відповів, - гордо заявив господар собаки.

- Ги-ги... Агенте Рамзес, як твої справи? - запитав Плохiш, щиро вірячи, що той розуміє його.

- Гав-гав! - відреагував пес на своє прізвисько.

- Ой, а що він відповів? - поцікавився в Макса друг.

- Він сказав, що радий знайомству, - "переклав" господар.

- Це ж треба, яка розумна псина! - захопився Плохiш.

- Р-р-р-р-р-р! - оскалився Рем.

- Ой, а чого це він? - відскочив убік Віталік.

- Він не любить, коли його так називають, - відповів Макс.

Річ у тім, що тато іноді сварив Рема, якщо той паскудив у домі, і називав його "тупою псиною". Ось пес і реагував на це слово так, ніби його лають. Але Актор не став зізнаватися в тому Віталіку, цього вимагали обставини.