Тетяна Олiйник - Агент 2601 та 1/2, Тетяна Олiйник

- Ага, тепер зрозуміло, - усміхнулася вона.

Макс опустив голову, йому було соромно дивитися в очі агентці. Він мовчки чекав, що скаже на це Сакура, але вона не промовила ні слова. Хлопчик наважився підняти голову:

- Скажіть, я дуже погано вчинив? - запитав він.

- Думаю, Акторе, що ти вчинив шляхетно, у певному сенсі. Звичайно, обманювати друга недобре. Але з іншого боку, таким чином ти здійснив його мрію. До того ж, хлопчик навчиться багатьох корисних речей, - нарешті відповіла жінка.

Макс просяяв від радощі! Виходить, що його брехня - на ділі й не брехня зовсім, а хитра шпигунська стратегія. Нарешті його сумління могло розслабитися. Настрій хлопчика відразу покращився. Він запитав:

- А знаєте, яке кодове ім'я я придумав для Віталіка?

- Здається, я здогадуюсь... - усміхнулася агентка Сакура.

- Плохiш! - повідомив Макс.

- У всякому разі, це логічно, - погодилася вона.

Коли Макс з'явився у школі, то знайшов у своїй шафці для одягу зашифроване послання від Віталіка. Воно виявилося досить довгим. Хлопчик склав аркуш і запхав його у кишеню.

На перерві після першого уроку друзі зустрілися в коридорі.

- Пррривіт, агенте Актор! Чого будемо вчитися сьогодні? - з нетерпінням запитав Віталік. У нього з'явилася жага до знань, чого не спостерігалося у минулому.

- Вітаю тебе, агенте Плохiш! Сьогодні ми будемо розвивати спостережливість, - із цими словами Макс розклав на підвіконні різні речі зі своїх кишень, а саме: стиральну гумку, точилку для олівців, маленький кубик Рубіка, який він скрізь носив із собою, жувальну гумку "Ментос", носову хустинку і фломастер.

- Ти ба, скільки всього! - здивувався Віталік.

- Тобі доведеться все це запам'ятовувати протягом 30-ти секунд, а потім заплющити очі і назвати їх.

Макс увімкнув секундомір і засік час. Плохiш жадібним поглядом розглядав кишенькові скарби, намагаючись залишити їх у своїй пам'яті. Нарешті, час вийшов:

- Тепер заплющуй очі й перерахуй усе, що запам'ятав, - скомандував Макс.

- Ментос... фломастер... твій кубик... - Віталік замовк, - далі не пам'ятаю, - зізнався він.

- Та не біда, скоро навчишся! - заспокоїв його той. - Я спочатку теж не міг умістити багато речей у своїй голові, але після кількох тренувань у мене вийшло.

- Чесно? - із сумнівом запитав друг. Йому здавалося, що Актор завжди був таким розумним і кмітливим.

- Чесне шпигунське слово! - підтвердив той.

- Тоді давай ще раз! - з готовністю запропонував Плохiш.

І вдруге, і втретє у хлопчика виходило все краще і краще.

- Молодець, агенте Плохiш! - похвалив його Актор. - Якщо будеш тренуватися вдома щодня, то швидко навчишся.

- А для чого воно потрібно? - запитав друг.

- От уяви, що тебе відправили на секретне завдання. Тобі вдалося, наприклад, побачити карту розташування ворожих військ. Пізніше ти намагався намалювати її по пам'яті, щоб передати українським ЗСУ, але згадати майже нічого не зміг. А від цього залежали життя багатьох наших бійців, - повчально вимовив Макс, пiднiмаючи до гори вказівний палець.

-А-а!.. Тепер я зрозумів... - замислився хлопчик.

- Агенте Плохiш, твоє домашнє завдання на сьогодні - тренуватися виконувати цю вправу десять разів.

- Зроблю! - пообіцяв Віталік. - А вчора писати шифрованого листа довелося дуже довго, я насилу впорався, - поскаржився він.

- Я навчу тебе, як це зробити швидше, - підказав Макс. - Спочатку напиши текст звичайними літерами, а потім вже зашифруй. А ще зручно виписати позначення кожної літери на окремий аркуш у стовпчик, тоді легше буде писати шифровки взагалі.

- Та ну?! Спробую! Я ж одразу листа шифрованими знаками записував... Але ти міг би сказати про це одразу, - дорікнув Плохіш .

- А ти міг би й сам здогадатися, - відповів Актор.

Пролунав дзвінок і друзі розійшлися по кабінетах .

Увечері Макс дістав аркуш і розшифрував послання Віталіка: "Він зайшов до аптеки, потім до шевця, потім посидів на лавці, зайшов до під'їзду і там залишився, мабуть, це його дім." Макс вирішив, що цього разу в Плохiша вийшло непогано.

Перед сном хлопчик зайнявся своїм домашнім завданням, а саме: він намагався згадати у всіх подробицях обличчя знайомих людей і словами описати їхні прикмети для складання фоторобота.

Наступного дня Макс підсунув у шафку Віталіка зашифрованого листа, у якому йшлося про те, що наступна секретна зустріч агентів відбудеться завтра у парку о 5 годині, явка обов'язкова. Хлопчик навмисно вибрав цей час для того, щоб принагідно вигуляти собаку. Попереду був нелегкий експеримент. А ось який буде від нього результат, залишалося тільки гадати.

  Рівно в призначений час наступного дня Актор з'явився на алеї парку в супроводі свого Рема. Задоволений пес біг на повідку поруч із господарем, гордо задерши хвоста, іноді він зупинявся, щоб обнюхати кущ або позначити дерево. Хлопчик озирнувся на всі боки, але Віталіка так і не знайшов. Він зачекав ще кілька хвилин, потім натиснув кнопку свого годинника і зателефонував другові:

- Агент Актор викликає агента Плохiша, прийом... - вимовив він.

- Прррийом, Агент Плохiш слухає, - пролунало у відповідь.

- Гей, хіба може спецагент спізнюватися на секретну зустріч? - обурився Актор.

- Агент Плохiш на місці, - відповів Віталік.

- Де? Я тебе тут не бачу? - обернувся навколо себе Макс, шукаючи його поглядом.

- Агент Плохiш очікує на дереві, - повідомив друг.

- Де?! - вирвався здивований крик Актора.

- На деррреві! Підніми голову.

Макс підняв очі на дерево, що стояло поруч із лавкою, і побачив серед гілок переляканого друга.

- Ти чого туди видерся, агенте Плохiш?

- Ховаюся від твого собаки. Навіщо ти його пррриволiк? - крикнув згори друг.

- Я хотів вас познайомити.

- Нащо це? - обурився Віталік. - Ми вже знайомі. У мене досі шрррами від його зубів залишилися, на згадку про незабутню зустріч!