Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

Амато стежила за вашими пересуваннями літаючи над вами, а коли ви повернулися в Братство і посварилися з Драконом, я зрозуміла, що моя допомога може стати в пригоді, тому трималася поруч.

–Де Демін? – запитала вона.

–Ми забрали тебе. Він не знає, де шукати нас.

–Він хоче знищити клан.– сказала Мінджу, розуміючи, що ось–ось знепритомніє від усієї цієї інформації.

–Він непоганий союзник, але ми не станемо ділитися.– хитнула головою мама.

–Чому ви такі кровожерливі?! – здивувалася вона.– Там ціла армія!

–Дракон знищив левову частку їх війська. До того ж, мені не страшна армія, у нас орден обдарованих жінок, чия сила завжди була потужнішою, ніж у них. І з нами є ти.– поклавши руку на її плече повідомила мама.

–Там Тай і Дешен. Адже це твої діти! – скинувши її руку з плеча, злилася вона.

–Якщо вони розумні хлопчики і не стануть захищати Ченя і Гуаньміна, ми пощадимо їх. Якщо ні...

–Ти вб'єш своїх дітей? – жахнулася Мінджу.

–Ціною порятунку всієї країни.– кивнула мама.

–Ти ще гірша за них. – здивовано хитала головою вона. – Я не братиму в цьому участі. – вона обернулася драконом і полетіла геть від палацу.

–Мінджу, повернися! Стій!

В польоті дівчина обмірковувала, як зупинити те, що насувається на клан Ла-Ошу. Вона не відчувала жалю чи любові до батька та діда, однак не могла втратити братів. Навіть сам орден Чорної Сакури звичайні пішаки в грі Ченя, вони не винні в тому, що виконують накази. Пролітаючи одне із сіл долини, Мінджу жахнулась: вон обуло чорним, одне величезне згарище. Ні будинків, ні людей, все навкого було зруйноване вщент.

–О, ні…–шепотіла дівчина.

Вона піднялась вище, помітивши пелюстки червоних лілій та чорних сакур на сходах до палацу, дівчина заклякла. Такі квіти використовують у церемонії до вітання нового імператора. Підлетівши до гаю, дракон безшумно опустився, залишившись непоміченим для вартових. Пересвідчившись, що її ніхто не помітив, дівчина повернулась в тіло людини. Мінджу залізла у вікно своєї кімнати. Тут було затхле повітря, ніби кімнату не провітрювали кілька тижнів. Всі речі були розкидані, ніби тут щось шукали. Тихо прочинивши двері, дівчина підкралась до кімнати Тая. Хлопець спав у ліжку, привідкривши рота. Мінджу посміхнулась, тільки зараз вона відчула, що справді дуже скучила за братами. Відчуття небезпеки скувало плечі та груди дівчини, хутко схопивши дерев'яного жезла, яким брат тренував удари, вона повернулась.

–Ей! Тихше!– пробурмотів Дешен.

Дерев'яний жезл застиг біля шиї хлопця.

–А щоб тобі! –витріщився хлопець.–Ти що тут робиш, Мінджу?

–Я…

–Слухай, я страшенно радий бачити тебе.– він притяг дівчину до себе і міцно обійняв.

Мінджу відчула, як ноги підкосились, здавалось слабкість поширилась на все тіло, вона от-от втратить свідомість.

–З тобою все гаразд?–нахмурився Дешен.

–Якось мені недобре…

–Присядь.– він всадовив сестру на крісло.–Тай скаржиться, що я висмоктую з нього сили на тренуванні ударів.

–Висмоктуєш сили…–задумалась дівчина.

–Не зважай.–махнув рукою він.–Тобі треба тікати звідси. Батько тепер імператор Чорної Сакури. Він послав всіх на твої пошуки, він хоче знайти тебе і вбити.

–За що?– не розуміла дівчина.–Що ж я йому заподіяла?

–Не знаю, але він флейтою вербує людей. Зараз тобі небезпечно будь-де. Тікай звідси.

–Послухай…Якщо завтра відбудеться дещо страшне…Пообіцяй мені, що ви з Таєм будете на моєму боці.

–Щось страшне?–не зрозумів Дешен.

–Мінджу?– прохрипівТай, він розкрив очі ширше і потягнувся вперед, обіймаючи сестру.–Мінджу!

–Привіт, Таю.

–Що ти тут забула? Тобі тут небезпечно!

–Тихо.– прошипів Дешен, прислухаючись до кроків.–Тікай! Зараз же!

Вистрибнувши у вікно, вона перетворилась на дракона прямо в повітрі. Усе, чого зараз хотіла Мінджу, це відшукати Деміна. Вона мало не пролетіла доки, аж побачила, що він сидить на тому ж кораблі, з розламаною щоглою. Дівчина обернулася людиною і покликала його.

–Мінджу? – він підняв очі, помітивши дівчину, і тут же підбіг до неї.

–Ти досі тут? Ти не намагався нападати на клан?

–Який сенс?– потис плечима він.–Гуаньмін своєю флейтою змусив мене спалити рідне село. Загинули всі, мої сусіди, друзі батьків, їхні діти…

–Мені дуже шкода.–вона міцно обійняла хлопця.

–Вони чудовиська. Всі вони.–шепотів Демін.

–Ти маєш рацію.– зітхнула дівчина.–Вибач мені. – вона похитала головою. – Я не знала, як сказати, що я з клану... Я не хотіла образити тебе...

Демін узяв її обличчя у свої руки.

–Головне зараз, що ти жива. – шепотів він, вдивляючись у її очі.–Я думав, що втратив тебе.