Ольга Островська - В твоїх руках не страшно, Ольга Островська

Подруга судомно схлипує, затискаючи рота долонею.

− Ні ти, ні я, не можемо всього передбачити. Мені небезпечно скрізь, Торі, – кажу тихо. − Зараз я захищена тим, що видаюся всім страшною вороною, і Танрагос навіть не думає шукати свою дружину тут, у себе під носом. Він упевнений, що його улюблена іграшка чекає на нього в палаці. Тож... він не впізнає мене, якщо я сама себе чимось не видам. Зі своїм страхом я якось упораюся. Мені, чим далі ми від’їжджаємо від столиці, тим легше дихати стає. А коли моя магія повернеться, він буде вже далеко і не зможе цього відчути. Я не покину тебе.

Не можу я поки що втекти й залишити свою дорогу Торі одну, коли щось таке дивне твориться навколо неї й цього шлюбу.

Що Адлар мав на увазі, коли питав про шлюбний договір? Чи вона дійсно знає, що там у цьому договорі? Може Танрагос її обманом змусив погодитись? Як мені спитати в неї, не зізнаючись, що насправді я була в кімнаті Адлара, а не в візку? Чи, може, варто розповісти подрузі правду про розмову з принцом і разом вирішити, що робити.

− Ох, Міно, − зворушено шепоче Торі. − Ти... просто не уявляєш, як для мене це важливо. Спасибі тобі велике!

Може й не уявляю. Може, Торі… приховує від мене щось?

Втім, до Вардена залишилося їхати менш як три дні. Якщо мені не вдасться раніше дізнатися, в чому річ, то там при зустрічі королів точно все розкриється.

Заспокоївши себе цим, я відкидаюсь на спинку сидіння.

Три дні й Танрагоса більше ніколи не буде у моєму житті.

До привалу час тягнеться довго та одноманітно. Торі, що не виспалася вночі, спочатку починає куняти, а потім і зовсім згортається клубочком на сидінні й засинає. Розклавши лежанку, щоб їй було зручніше, я вкриваю подругу тонкою ковдрою, а сама сідаю біля віконця, щоб у маленьку шпаринку між фіранками спостерігати за дорогою.

Щось дивне дряпає мене зсередини. Немов у просторі навколо мене, у самому повітрі щось змінюється. І я мимоволі вдивляюся в дерева, що пропливають повз дормез, у пошуках підказки, що ж мене насторожило. А потім раптом помічаю, як йде брижами повітря, і сосновий бір змінюється дубовим гаєм буквально на очах.

Повз віконце на величезному коні проїжджає Бранн, другий з тих двох, що були в кімнаті Адлара, той що бородатий і лисий. І он спокійно собі їдуть ще демони. І обозні. Наче нічого незвичайного не сталося. Але ж я бачила. Ми перемістилися. Отже…

Хтось вивернув шляхи… Скоротив дорогу, перемістивши цілий кортеж.

Просторовий маг? Серед демонів?