Марчін Швьонтковський - Князівство Трояндового Хреста, Марчін Швьонтковський

Врешті-решт я сів на голландський корабель, але плив в інший бік - це був найшвидший шлях. Це був величезний ретуршип, і архієпископ влаштував мені житлову каюту, тож подорож була комфортною. Ми пливли три місяці. Я трохи вивчив голландську мову і навіть трохи вивчив навігацію. Зійшов я в Агадірі, на арабській галері поплив до Неаполя і прибув до Риму. Для мене це був час медитації і роздумів - океан сприяє цьому, знаєш, брате? Я все ще не мав жодного уявлення про те, чого від мене хоче Орден, але я твердо вирішив сказати генералові, що хочу повернутися до місіонерства. Дурний я був, мов чобіт на ліву ногу[14].

Перед цим я у Римі ніколи не був. Він справив на мене чудове враження. Мені сподобалися велицезні, просторі інтер'єри церков і вузькі вулички, навіть смердючий Тібр здався мені прекрасною річкою. Мені траплялося сидіти на одному з пагорбів і просто милуватися містом, пронизаним новим шпилем базиліки Святого Петра. Я відчував, що дійсно перебуваю в центрі світу.

Виявилося, що архієпископ Маніли у своїх листах описував мене у найкращих ступенях, аж до безглуздя, бо часом виглядало так, ніби я сам навернув увесь Лусон. Секкі направив мене вивчати прецизіологію. Це було так, ніби весь світ раптом відкрив мені свої таємниці. На відміну від інших, я не був підозрілим; навпаки, я жадав цих знань, як порятунку. Я швидко зарекомендував себе як один з найкращих прецизіоністів в Ордені. Курс, на який іншим знадобилося б три роки, я пройшов за дев'ять місяців, і під час нього я відкрив для себе деякі цікаві благословення, якими, можливо, і ти, брате, користуєшся, не підозрюючи про їхнє походження. Ні, я зараз не вихваляюся, я просто констатую факти.

Європейці мене, м'яко кажучи, дратували, але я навчився це приховувати. Люди підвели мене, брате, вони виявилися підлими, дріб'язковими і нецікавими, так що мені постійно доводилося остерігатися гріха зарозумілості. Лише в Ордені та в алхімії я знаходив розраду, аж поки не віддався їй цілком. Вірю, що таким чином я виконував волю Божу - адже хтось же повинен був керувати рукою генерала, коли він підписував мій виклик до Риму.

Після навчання була бойова підготовка. Ви проходили бойову підготовку? Вам треба радіти, бо це, в свою чергу, було жахіттям. Уявіть собі достойних богословів у військовому таборі, яких кидають у багнюку, проклинають на весь світ звичайні сержанти і вони жують варену картоплю побитими руками в синяках. Я нікого в своєму житті не ненавидів так сильно, як своїх інструкторів, і ніколи раніше мене не ображали і не втоптували в багнюку так багато разів. Я, напевно, втратив там чверть цетнара[15]. Але найгірше було з фехтуванням. Фехтувати вранці, фехтувати в обід, фехтувати ввечері, по шість, дев'ять годин на день, рапірою, мечем, шаблею, зі щитом, без щита, доки руки не відвалювалися, м'язи не ставали дерев'яними, і це незважаючи на praeciosum leviosum[16]. Від постійного напруження уваги під час тренувань я підстрибував від кожного руху навколо. Мені знадобилося чимало років, щоб позбутися цієї звички, а шрами від випадкових порізів залишилися й досі. Там я познайомився з нашим нинішнім генералом, Тіленхаймом, знаєте? Він мені відразу не сподобався, в його очах було щось таке, що асоціювалося у мене з каламутною, замерзлою водою.

Залишалося тільки одне, щоб стати Abbas Praeolium: пов'язання вокантом. Ти пов'язаний? О, ти багато втратив, це чудовий ритуал, у ньому є щось від перших служб у римських підземеллях, і щось від забороненого плоду окультних експериментів. Мене зовсім не хвилює, що це таємниця, ти мав мене висповідати, то висповідай мене. Про що це я говорю? А, vocantem.

Вибрані збираються у Велику Суботу, в нефі, на тій самій мармуровій підлозі і під тим самим золотим склепінням, яке, я впевнений, тобі добре знайоме. Не уявляй собі якихось смолоскипів і язичницьких вівтарів, ні, я просто стояв у колі, тримав братів за руки і молився, поки генерал виголошував заклик[17]. Але атмосфера, відчуття братерства, єдності, спільності віри і переконань, і це в місці, де молилися святий Домінік і святий Фома Аквінський... Це було неймовірно. Я ніколи не відчував більшого зв'язку з Орденом і моїми братами, ніж тоді.

Почалася важка праця. Моїм першим завданням після вступу на нову посаду було знищити групу єзуїтів-відступників, які займалися прецизіями у Валенсії. Це було важке зіткнення, яке ускладнювалося тим, що це були наші брати у вірі; двоє моїх друзів загинули там. Пізніше я переслідував окультистів і алхіміків, відновлював арамейські писання, здобував реагенти, брав участь у боях, мене навіть посилали на таємні місії. Я багато подорожував Європою, навчився вільно розмовляти англійською та німецькою мовами, трохи французькою. Був навіть у Польщі, при дворі династії Ваза, і зачепився за Сирію. Не дуже побожний, зазвичай однозначно проти Десяти Заповідей, але у мене було відчуття, що я роблю щось важливе, що я виконую свій обов'язок перед Христом і перед Орденом.

Якийсь час я намагався обдурити себе, думаючи, що роблю все це в рамках харизми, адже деякі з нас і сьогодні так стверджують, але це очевидна нісенітниця. Ордену, якщо він хоче вижити як свята інституція, потрібне нове правило, і, як я знаю, таке правило з'явиться протягом кількох років, хоча, можливо, не за Тіленхайма - адже йому начхати на богослов'я. З часом, до речі, я і сам перестав перейматися посланням. Я був у розквіті сил, я знав мови і прицизії, я об'їздив увесь світ, у мене був великий досвід і ґрунтовна освіта, я вмів воювати і маніпулювати людьми... Звучить зарозуміло, чи не так? Навіть смачно. По суті, я був щасливий, але, можливо, мені насправді бракувало смирення?

Я точно став ще більш імпульсивним. Це завжди було моєю ахіллесовою п'ятою: імпульсивність, дії під впливом незрозумілих передчуттів або гніву і ненависті. Одне з найскладніших завдань, яке мені дали в Ордені, - повернути вантаж піриту, викрадений берберськими піратами біля берегів Лівії. Ти знаєш, що пірит потрібен для praeciosum aerum[18], а це був розпал кампанії Валленштейна, і треба було забезпечити безперебійне постачання. Проблема полягала в тому, що піратів треба було не лише зловити, але й вистежити, а це вимагало певної компетенції. Нам це вдалося, але під час розслідування я втратив трьох людей за різних