Степан Бандера - ...коли один скаже: Слава Україні!

бій, що розгортається зараз, щоб боротися за незалежну й вільну Україну. Ми боремося за українські ідеї й цілі. Я дав розпорядження негайно організувати в окупованих німецькими військами районах адміністрацію та уряд країни. Я віддав цей наказ ще перед початком війни».

На подальші запитання Кундта відповів: «Я віддав наказ, будучи головою ОУН, тобто як провідник українських націоналістів, оскільки ця організація знаходиться у проводі українського народу. Я говорю тут від імени ОУН, як провідник українського народу. ОУН — єдина організація, що вела боротьбу, і вона має право, на підставі тієї боротьби, творити уряд».

Кундт: «Це право належить німецькому вермахту і фюреру, який завоював цю країну. Тільки він має право назначати український уряд».

Бандера: «Я хотів би ще раз ствердити й вияснити, що стосовно всіх наказів, які я видавав, я не покликався на жоден наказ, ані на жодне порозуміння з будь-якою німецькою службовою інстанцією. Даючи усі розпорядження, я не спирався на жодний наказ, ні на жодну згоду німецьких чинників, а лише на мандат, що його я отримав від українців. Будівництво й організація українського життя можуть бути зреалізовані в першу чергу лише українцями на замешкалій ними території...»

Щоб схилити Степана Бандеру до співпраці та відкликати Акт 30 червня, 5.07.1941 р. ґестапо арештували його біля Белза і через Люблін відіслали до Кракова. Наступного дня його викликав на розмову шеф уряду Генеральної Губернії Бюглер та вимагав припинити діяльність УНК і відмовитися від проголошеного Акту. Після негативних відповідей взято під домашній арешт й разом із жінкою Ярославою й дочкою Наталкою відправлено 9 липня в Берлін, де помістили в тюрму ґестапо на Ліхтерфельде-Ост.

У столиці ІІІ Райху із С. Бандерою постійно працювали полковник Абверу Ервін Штольце, СС-штурмбанфюрер Вайнман та проф. Маркерт з ОКВ. 25 липня його перевели під домашній арешт у Берліні на вул. Дальманштрасе № 8. У колишньому польському посольстві професори Ганс Кох і Герхард фон Менде проводили з Бандерою, Стецьком, Стахівим консультації. Бандері й Стецькові запропонували створити підконтрольну Крайову раду, згодом Дорадчу раду при Райхскомісаріаті. У цей час відбулися численні розмови Бандери й Стецька з військовиками та партійними чиновниками багатьох відомств. Вони вільно пересувалися в межах Великого Берліна, але під постійним наглядом. Також Бандера й Стецько написали різноманітні послання, пояснення, комуні-кати, декларації й меморандуми на ім’я Гітлера, Ріббентропа, Розенберга та інших діячів нацистської Німеччини.

За дорученням керівництва ОУН літом 1941 р. в Берліні було сформовано спеціальну групу для зібрання коштів й продуктів для С. Бандери, Я. Стецька, В. Стахіва, Осипа Тюшки, Івана Ґабрусевича, Юліана Химинця, Романа Ільницького та інших в’язнів. На ці потреби від Проводу ОУН було передано зв’язковими в Берлін 30 тис. марок, а також на початку серпня продукти передали через Романа Шухевича від старшин ДУН. Ця група допомагала Я. Бандері і її дочці, яка у свою чергу постійно з іншими дружинами Марією Ґабрусевич, Марією Врецьоною і Марією Химинець носили передачі в’язням та передавали ґрипси. Ярослава Бандера два рази на тиждень отримала побачення з чоловіком від ґестапо. Дозволялося при таких зустрічах говорити тільки по-німецьки. Вона передавала їжу, білизну, усе, що було потрібно з речей побутового характеру. Також Іван Равлик за фальшивими документами приїжджав до Берліна і передавав в’язням передачі та дані.

14 серпня 1941 р. С. Бандера, після висловлених вимог проф. Ганса Коха, написав відкритий лист райхсміністрові Розенбергу з неприйнятністю відкликання УДП й призупинення діяльності ОУН. 11-12 вересня проф. Маркерт, проф. Г. Кох, проф. Герхард фон Менде проводили бесіди із С. Бандерою, Я. Стецьком, В. Стахівим і Ріко Ярим, щоб ОУН «віддала долю України в руки Німеччини, конкретно її Фюрера з терпеливим очікуванням на остаточну перемогу», інакше всіх очікують арешти й концтабори.

Після успіхів Вермахту на початку вересня 1941 р. на Східному фронті, коли стало очевидним, що Червону армію буде оточено й доля Києва уже вирішена, у Берліні почали діяти рішучіше щодо українських націоналістів. 15 вересня 1941 р. Бандера був відправлений у центральну тюрму ґестапо в камеру № 29 на Прінцрегентштрасе. Одночасно з тим було проведено масові арешти членів ОУН на всіх окупованих німцями територіях в Україні і Європі й в ув’язненні опинилися півтори тисячі оунівців.

За спогадами члена Проводу ОУН Петра Дужого — «Дорожа», за долю С. Бандери та інших націоналістів дуже переживали, хоч про це ніхто не говрив. Щоб не нашкодити ув’язненому, керівництво ОУН не пов’язувало з іменем Провідника свою антинімецьку діяльність, але його задуми й плани ще тривалий час активно нуртували в націоналістичному середовищі.

Братів Бандери — Василя (21 липня 1942 р.) та Олександра (кінець липня 1942 р.) було закатовано в концтаборі Авшвіц (Освенцім). У Херсоні ґестапо розстріляло брата Богдана в 1942 р., а у львівській в’язниці також брата дружини. Одночасно з нацистами НКВД розстріляло 10 липня 1941 р. в Києві батька Бандери о. Андрія, а двох сестер Володимиру і Оксану вивезли в сибірські концтабори. Через відмову С. Бандери від співпраці з нацистами його близькі родичі загинули мученицькою смертю, а він сам опинився у концтаборі. У свою чергу український народ розпочав збройну боротьбу проти нових окупантів. Цей рух Опору переріс у справжню повстанську війну не тільки проти нацистського режиму, а й проти радянської тоталітарної системи, розтягнувшись на довгі роки.

На початку січня 1942 р. (в деяких спогадах подається початок 1943 р.) Степана Бандеру розмістили у камері-одиночці № 73 концтабору Саксенгаузен. У ньому був спеціальний блок № 9 (Камерний дім ^еІІепЬаи), українські в’язні його називали «Бункер»). Головний наглядач за блоком Курт Еккаріус підпорядковувався начальникові табору штандартенфюрерові СС Антону Кайндлю. Серед в’язнів блоку були комуністичні лідери з усієї Європи (напр. Ернст Тельман), колишній канцлер Німеччини Ганс Лютер, радянські генерали, німецькі єпископи, українські, польські й румунські націоналісти (генерал Армії Крайової Стефан Ровецький, керівник Румунської «Залізної гвардії» Хоріа Сіма), французькі міністри (Леон Блюм, Фріц Тіссен, Пауль Рейно, Едуард Даладьє), міністр оборони Латвії генерал Дамбітіс, австрійський канцлер Курт Шушніг, офіцери розвідки і пілоти англійських літаків, сини Сталіна, Нансена та маршала Італії П’єтро Бадольйо, представники аристократичних родин Європи (напр. італійська принцеса Мафальда). Усього в ув’язненні перебувало 80-90 осіб. Переважна більшість із них отримувала допомогу від Міжнародного Червоного Хреста власних країн чи від родин.

Згідно з даними німецького розвідника й згодом агента Штазі Отто Зайделя, С. Бандера був у дуже дружніх стосунках із письменником, архітектором та художником Оддом Нансеном (6.12.1901 — 27.06.1973). Цей норвезький велетень взяв його під свою