Світлана Литвиненко - Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко

Розділ 19

  Тимур повернувся до будинку, а Кіра продовжувала стояти дивлячись в одному напрямку. Сльози мимоволі текли з її очей, коли вона ще глибше усвідомлювала той факт, що Тимур не хоче більше бути з нею. Він цілком серйозно налаштований на розлучення. Не хоче бути її чоловіком, але хоче допомагати, тобто, навчити керувати майбутнім міні-готелем, який побудує для неї. Одним словом пропонує залишитися друзями. А чи зможе вона просто дружити з чоловіком, якого кохала, до якого тягнуло ніби магнітом? Для неї це важко, неможливо… Бо треба буде подавлювати в собі почуття і прикидатися тільки хорошим другом. Вдавати, що не кохаєш. Кіра була переконана, що вона так довго не протягне. Взагалі вже краще не бачити його, чим бачити і розуміти, що він з тобою не хоче бути.

  Раптом виникла думка, а якщо вона, Кіра постарається сподобатися йому, почне до нього залицятися. У тому плані, як Ніколь це робить. Кіра тряснула головою відганяючи від себе цю безглузду ідею. Це точно не допоможе, навпаки, ще сильніш відштовхне його від неї. Ніколь, он вже скільки років намагається і безрезультатно. Якщо Тимур не хоче, то й не буде. Він упертий чоловік і якщо прийняв якесь рішення, то переконати змінити його неможливо. Нав’язуватися йому не стане, якщо не хоче бути з нею, бо говорить, що так краще для них, то хай так і буде. Переживе, переборе біль розлуки і з часом забуде його, бо ніякої дружби вона не хоче. Не зможе…

  Кіра не поспішаючи пішла поміж виноградних рядів, трохи заспокоївшись, налаштувала себе не нав’язуватися Тимурові. Як-небудь добути ці дні тут і нарешті опинитися вдома у своїй квартирі, тепер їй хотілося цього найбільше. Пішов дрібний дощ. Під ногами відчувалася слякота і Кірі нічого не лишалося, як повернутися до будинку. Щойно вона підійшла до порогу, як із будівлі вийшов Андре.

-Мабуть дощик завадив твоїй прогулянці?- запитав Андре у Кіри.

-Так,- кивнула головою.

-Я тут йду до винного погребу перевіряти вино. Хочеш пішли зі мною,- запропонував Андре,- розповім тобі про найкраще вино в світі та шампанське. Час твій цікавіше мине.

-А що, я за любки,- погодилася Кіра,- зовсім не проти послухати ваші історії.

-Я тобі пропоную не тільки послухати, а й спробувати наше вино,- Андре пішов у напрямку винного погребу, а дівчина за ним,- я так розумію, що ви скоро поїдете від нас.

-Так Андре. Тимуру треба повертатися до роботи і мені теж,- сказала Кіра, а потім додала,- у мене свій власний книжковий магазин.

-Це добре, коли у людини є своя власна справа,- Андре відчинив погреб і вони спустилися туди,- зараз секундочку, увімкну світло. Ну от, а це моя улюблена справа, виготовляти домашнє вино з винограду. Аби ти знала Кіро, яке я задоволення отримую від усього цього процесу. Я навіть разом із робітниками збираю на полі виноград.

-Невже?- Кіра була здивована.- Що справді збираєте виноград?

-Так. Коли я зрізаю секатором грони достиглого винограду, то мене постійно переповнює відчуття гордості, що на наших полях ми збираємо такий багатий урожай.

-А які сорта винограду у вас ростуть?- поцікавилася Кіра, відганяючи від себе смуток.

-З червоних Каберне Фран та Піно Нуар, а з білих Шардоне. Усього по троху, бо земельна ділянка у нас зовсім невелика. Та цього досить. У нас бочок пустих не буває,-  Андре взяв два келиха, що стояли на столику та підійшов до однієї з бочок,- зараз я пригощу тебе вином, яке повністю виграло і готове до вживання. Це вино із червоного сорту винограду Каберне Фран. Вивчати світ вина треба починати з Франції. Тому Кіро ти зараз знаходися в найкращій країні світі.

-Не можу вам заперечити,- посміхнулася Кіра взявши до рук келих із налитим вином,- аромат неймовірно солодкий.

-Радий, що змусив тебе посміхнутися,- Андре теж налив собі вина,- а придивися, який насичений колір. Хіба це не диво. В основному в нас у Шампані роблять білі і рожеві ігристі вина та ми дозволяємо собі насичено червоне. Витримка вина впливає на якість вина. Головне і температура, і світло, і вологість… Я давно все це вивчив і не тільки для роботи, а й тому що це так цікаво. Я цим живу.

-Розумію вас,- Кіра відпила вино насолоджуючись його смаком,- ні з чим незрівняний смак. А що ви скажете про шампанське.

-А шампанське ми з тобою теж спробуємо. Є декілька пляшок у нашому погребі. Це чудо, що їх не викрали,-  Андре підійшов до стелажа де лежали у горизонтальному положенні пляшки і дістав одну,- ми його самі-то не робимо. Це Люба моя придбала, говорить, що у нашому погребі шампанське обов’язково повинно бути, бо ми все-таки у Шампані живемо.

-Сподіваюся, що ви на мене зла не тримаєте, через те, що я прикривала злодія,- Кіра ще й досі каркала себе за той необдуманий вчинок,- щоб мати повні бочки вина ви скільки вкладаєте праці, скільки енергії, любові. А злодій прийшов і забрав частинку вашої праці, і поклав собі гроші до кишені.

-Головне, що ти розумієш свою помилку,- Андре відкупорив пляшку з шампанським,- і не переживай, я не ображаюся ні на тебе, ні на Олю. Давай свій келих, наллю тобі цього чарівного напою.

-Я вже і так злегка оп’яніла, але спробувати не відмовлюся,- Кіра простягнула свій келих.

-Нічого страшного не має у тому, що ти оп’яніла. Гріх побути у такому місці і не  оп’яніти,- Андре відпив шампанське.- Хіба це не чудо?

-Найвишуканіший напій у світі,- Кірі стало легше на душі.

  Кіра ще деякий час поспілкувалася з Андре, а потім залишила його та пішла до будинку. Хотіла непомітно пробратися до кімнати і щоб навіть Тимур не помітив, що вона оп’яніла. Зовсім не хотіла напиватися та не відмовилася від вина та шампанського. Їй хотілося заглушити біль, яка з’явилася після розмови з Тимуром. Звичайно, це не вихід - напитися і біль від цього нікуди не дінеться. Ні випите вино, ні шампанське не допоможуть забути, викинути з голови слова сказані ним. Кірі вдалося все-таки непомітно пробратися до кімнати. Подумала, що шкода, що відтепер буде сама спати на цьому великому ліжку. На якому, ще не так давно, вона кохалася з Тимуром.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍