Світлана Литвиненко - Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко

-Бед дорослий, розумний хлопець і поради тобі дає такі, над якими варто замислитися,- Кіра це сказала без будь-яких сторонніх думок.

-Так Бед виріс, а я постарів,- кивнув головою Тимур, ніби підтверджуючи свої слова.- Кіро я вдячний тобі за допомогу. Ти добре виконала свою частину угоди. Я теж подбав про те, щоб твій дядько Герман Федорович залишився задоволений. Вже в квітні розпочнеться будівництво міні-готелю у твоєму місті. По завершенню він цілком буде належати тобі.

-Я вже тобі говорила, що мені не потрібно ніякого готелю,- почала заперечувати Кіра.

-Ти в будь-який момент зможеш виставити його на продаж. Та я тобі цього не радив би робити,- Тимур нарешті повернувся до Кіри обличчям,- навпаки, навчися ним керувати і він буде приносити тобі хороші прибутки. Ти заслуговуєш на цей шанс. У тебе буде не тільки книжковий магазин, а й власний готель. Ти станеш класною бізнес-леді. І можеш зараз скільки завгодно заперечувати, але новопобудований міні-готель все рівно буде належати тобі. Якщо дозволиш, то я тобі навіть готовий допомогти вибратися на вершину успіху.

-Допоможеш?- Кіра посміхнулася.- Отож ми з тобою ще зустрінемося.

-Звісно, що зустрінемося,- запевнив Тимур,- пам’ятаю ти говорила, що хочеш побачитися з батьками, які зараз знаходяться в Америці. Можемо до них заїхати перед тим, як полетіти додому.

-Ні, не будемо. Я телефонувала мамі і вона сказала, що через місяць вони вже будуть вдома. Таткова реабілітація добігає кінця. До речі, вони знають  про те,  що я погодилася заради дядечка на фіктивний шлюб.

-І як вони на це відреагували?- поцікавився Тимур.

-Занадто бурхливо, моя мама навіть посварилася зі своїм братом,- зізналася Кіра,- та я змогла заспокоїти її. Запевнила, що мене ніхто не змушував, що я добродійно погодилася на цю… авантюру.

-Кіро,- Тимур упіймав її погляд,- ти мені небайдужа. Я говорив, що кохаю тебе. І я не відмовляюся від своїх слів. Взагалі, все що я раніше тобі говорив це було відверто, чесно.

-Але ти не можеш мені вибачити, що я приховала від тебе правду про злодія…

-Я про це вже забув і вибачив давним давно. Проблема зовсім не в тобі, а в мені. Кіро я не гідний тебе,- Тимур відступився від неї опускаючи голову,- щойно ми прибудемо в Київ нас розлучать. І ми будемо вільні один від одного. Згодом ти зустрінеш того чоловіка, який зробить тебе більш щасливішою ніж я.

-Тимур я не хочу іншого чоловіка, Я хочу тільки тебе,- Кіра почала наближатися до нього, а він відступатися назад. Я готова вибачити тобі навіть зраду, бо кохаю тебе.

-Яку зраду?- здивовано запитав Тимур різко зупинившись і від цього Кіра прямо наскочила на нього.  

-Мені сказали, що ти ночував у кімнаті Ніколь,- Кіра схвильовано хотіла відступитися назад та він взяв її за лікоть,- тільки не кажи, що ти просто спав поруч і між вами нічого не було. І ще не кажи, що секс з колишньою дружиною це не зрада.

-Невже ти думаєш, що я не встигнув на тебе образитися так відразу побіг у ліжко до іншої. Кіро, ти мене зовсім не впізнала,- Тимур виглядав засмучено,- і секс з колишніми це теж зрада. Принаймні я так вважаю.

-Мені так сказали…

-А чому вони тобі не сказали, що в ту ніч Ніколь ночувала у Пітера,- Тимур почав заводиться хоч і намагався зберігати спокій. Кімната була порожньою і тому я вирішив там переночувати.

-А що інших кімнат не знайшлося?- Кірі було важко повірити у те, що все не так, як вона весь цей час думала,- ти зайшов до її кімнати, бо хотів її бачити.

-Так я хотів її побачити,- Тимур не став заперечувати,- але не для того щоб зблизитися з нею, а для того щоб поговорити. Та зрозумівши що її не має, я просто залишився, щоб там заночувати. Ну а потім ця завіска про дідуся…  

-Вибач, що думала інакше.

-Щось часто ти просиш у мене вибачення,- Тимур відпустив лікоть Кіри.

-Скажи, чому ми не можемо на далі бути разом? Чому ти говориш, що ми розлучимося коли ще не так давно ти говорив, що хочеш щоб нас фіктивний шлюб набув статусу справжній. Чому говориш, що не гідний мене?

-Тому що так буде краще для нас обох…