Джулія Рейвен - Блогерка для бандита, Джулія Рейвен

Розділ 10.1.

— Тепер тобі доведеться зняти цей чортовий костюм. Ти вся промокла.

Розпатлана, мокра і сердита, як цуценя пекінеса, що потрапило під дощ, я стояла і задихалася від напливу емоцій. Мені хотілося взяти шланг від душу і щосили відшмагати колишнього за його дурний вчинок. Ідіота шматок. Він просто вкотре за добу познущався наді мною.

Дімі ж, навпроти, було весело. Схрестивши руки на оголених грудях, він ледве стримував посмішку, щоб не розсміятися уголос.

Ну що ж, він хоче порозважатися? Отже, будемо змінювати тактику. Колишній гадав, що налякав мене таким? Принизив? Ага, та де там.

Вичавивши воду з волосся, я з особливою демонстративністю почала знімати спортивний светр, а потім і легінси. Неквапливо викинула їх через край душової.

Як спеціально знала, що зустрінуся з колишнім — одягнула під своє шмаття вишуканий комплект чорного кольору, на який відразу звернув увагу Діма. В нього навіть дихання почастішало. І ніколи в житті я не повірю, що це через нагріте повітря чи його поранення. Он як боксери зрадливо натягнулися, видаючи його збудження.

Не хоче він мене як жінку... Звісно, так я і повірила. Тепер він знатиме, кого втратив.

Мереживний бюстгальтер з еластичними стрічками, акуратні трусики вигідно підкреслювали всі опуклості фігури... Та я відчувала себе моделлю Вікторії Сікрет, настільки сексуальною виглядала. Знаю, від скромності не помру, але це дійсно так.

— Так краще, Дім? — уточнила в колишнього, надавши голосу максимальної млосності. — Не залишилося на мені кліщів? Або іншої зарази, яку ти боїшся підчепити? Можливо, я хвора на гонорею, а ти без захисту зі мною в душі...

Зрозумівши, що я над ним кепкую, Діма стріпнувся, ніби прокинувся від трансу і нагородив мене попереджувальним поглядом, та я лише роздратовано повела очима. Не страшно. Зовсім не страшно.

— Що потрібно робити? Чи бойове освячення у дружини скасовується?

— Кгхм, бери голку, нитку... — нервово прочистивши горло, він відразу ж повернув собі безтурботний вигляд, ніби різко перемкнувся з режиму «сором'язливого підлітка» на «небезпечного бандита». — Спирт. І все, що потрібно.

Переступивши через край душової, я стрімко зібрала медикаменти та імпровізовані інструменти для моєї першої серйозної операції. Ніколи раніше нічого подібного не робила. Людям це точно. Іграшкам лише зашивала вигадані рани.

Я після школи планувала вступати на хірурга або, в крайньому випадку, ветеринара, але тато відмовив, мовляв, будеш за одні копійки все життя працювати і ніякого кар'єрного росту. І за його вказівкою я обрала факультет міжнародних відносин, та і той не закінчила. На другому курсі взяла академку по догляду за дитиною і більше до університету я не повернулася. Не до навчання було.

— Злато, ти там заснула? — невдоволений голос Діми відірвав мене від непроханих думок, повернувши назад до душової. — Поквапся. Я втомився. І спати хочу.

Ледь стрималася, щоб не нахамити. Ніби це моя провина. Не я його відправляла на розбірки за товаром і пошуком нового «щура». Сам собі таке життя обрав.

Весь вміст аптечки я виклала під пильним поглядом колишнього на настінну полицю в душі.

— Ти з кимось побився? — опинившись надто близько до майже голого Діми, я від ніяковості бовкнула перше, що спало на думку. Тому що це й без того було зрозуміло. Адже не на кухні він послизнувся і впав грудьми на щось гостре.

— Та ти просто таки капітан очевидність, — колишній невдоволено пробурмотів. — Побився, але це не твоя справа.

— Не забувай, що в мене голка в руках, — попередила, не оцінивши його нахабності, — тож думай, що кажеш.

— Злато, блд, — Діма боляче схопив мене за зап'ястя і притягнув до себе.

Серце зробило зляканий кульбіт і зупинилося в районі шлунку. В одну мить повітря стало густим і в'язким, раз у раз застрягаючи на шляху до легень.

Мамцю, здається я трохи переборщила зі своєю сміливістю.

Колишній втупився у мене лякаючим поглядом, і я мимоволі затремтіла.

— Ти, здається, щось наплутала? Не знаходиш? Надто зухвалою стала. Чи ти думаєш, що я тобі вгоджати буду і терпіти твої витівки?

По затягнутій паузі стало зрозуміло, що це не риторичні питання, і від мене не очікували відповіді.

— Ні, не думаю, — поспішила виправдатися, щоб згладити загострену ситуацію. — Вибач, я більше не буду.

— Останнє попередження, Злато, — сердито процідив він. — Далі начувайся.

Я відразу відчула, як він відпустив мої зап'ястя. Інстинктивно потрела шкіру в місцях захвату, яка горіла вогнем.

— Я зрозуміла, Дім, і більше так не буду, — навіщось ще раз повторила йому, ніби винна дитина суворому батькові.

Вочевидь, я й дійсно забула, де перебуваю. Діми Серебрякова, якого я кохала, більше немає. Він перетворився на небезпечне чудовисько. Бандюка. Безжального вбивцю. І заради власного блага, краще його не дратувати. Хтозна, що у нього з головою стало через три роки після розлучення. Перемикає-то його нівроку.

— Помий мене, — суворий наказ вривається у мою свдомість, і я не смію заперечувати, тому що знаю, що в мене немає виходу. Поки що. — Поріз оброби спиртом і заший, наче розірвану сукню. Спідницю. Светрик, — зі смішком продовжує Діма. — Або що ти там вмієш зашивати. Якщо, звичайно, вмієш.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍