Пауло Коельо - Хіппі

ніякої. Вийдіть із тіні, ідіть до сонця й дайте його променям надихнути вас більше, ніж мудрі слова.

Чоловік указав на місце, звідки проникав сонячний промінь, десь у десятьох метрах від його стільця. Пауло підійшов до вказаного місця.

— Ушануйте сонце. Дайте йому сповнити вашу душу, тому що пізнання — це ілюзія, екстаз — ось реальність. Пізнання сповнює нас провиною, екстаз дає нам долучитися до Того, хто є Всесвітом, ще до його існування і після його зруйнування. Знання — це спроба помитися піском, коли є струмок із кришталевою водою поряд.

І саме в цей момент гучномовці, розташовані на вежі мечеті, почали щось декламувати, звук наповнив місто, і Пауло зрозумів, що настав час молитви. Він стояв обличчям до сонця — промінь було чітко видно завдяки пилинкам у ньому — і зі звуків позаду зрозумів, що старий із французьким акцентом, певно, уклякнув, обернувся обличчям у бік Мекки й почав молитися. Пауло почав очищати свій мозок — це не було надто складно, тим паче в цьому місці, позбавленому будь-якого орнаменту (не було навіть каліграфічно написаних, схожих на малюнки висловів із Корану). Він перебував у суцільній порожнечі, далеко від своєї землі, своїх друзів, від речей, яких навчився і ще хотів навчитися, від добра чи зла, перебував тут. Просто тут і тепер.

Він уклонився, знов підняв голову, розплющивши очі, і побачив, що сонце розмовляло з ним, не прагнучи нічого навчити, лише заливаючи світлом усе довкола нього.

Мій любий, світло моє, нехай твоя душа перебуває в постійному поклонінні. Невдовзі ти покинеш це місце, де є зараз, і повернешся до своїх, бо ще не настав час відмовитися від усього. Але Найвищий Господь, званий Любов’ю, зробить так, аби ти був знаряддям Моїх слів — слів, які я не сказав, та які ти розумієш.

Мовчання навчить, якщо ти дозволиш собі зануритись у Велику Тишу. Мовчання може бути перекладене словами, тому що саме це буде твоїм призначенням, та коли це станеться, навіть не намагайся що-небудь пояснювати й роби так, аби люди шанували Таїну. Ти хочеш стати прочанином на путі до Світла? Навчися йти пустелею. Говори серцем, тому що слова випадкові, — і, хоча ти потребуєш їх, щоб спілкуватися з іншими, не давай значенням і тлумаченням обманути себе. Люди чують лише те, що хочуть, ніколи не намагайся нікого переконати, просто без страху йди до своєї мети — або навіть зі страхом, але йди до неї.

Ти хочеш дістатися неба й прибути до мене? Навчися літати на двох крилах, ім’я яким — дисципліна й співчуття.

Храми, церкви та мечеті заповнені людьми, котрі бояться того, що назовні, — і керуються мертвими словами проповідей. Але мій храм — це світ, не виходь із мого храму. Залишайся там, навіть якщо це важко, навіть якщо над тобою насміхатимуться.

Розмовляй і не намагайся нікого переконати. Ніколи не погоджуйся мати учнів чи людей, що вірять твоїм словам, тому що вони одразу ж перестануть вірити голосу власного серця — єдиного, що треба чути.

Ідіть разом, пийте життя й радійте йому, але дотримуйтеся відстані, щоб один не був змушений опікуватися другим — падіння є частиною путі, і всі повинні навчитися підводитися самі.

Мінарети вже змовкли. Пауло не знав, скільки часу він розмовляв із сонцем — промінь освітлював місце далі, ніж він сидів. Він обернувся, та чоловік, що прийшов з далекої країни, аби відкрити те, що могло бути відкрите й у горах його батьківщини, уже вийшов. Він був там один.

Час уже йти звідти, тому що його починало потроху охоплювати священне полум’я Божевілля. Він не потребував пояснювати кому-небудь, де побував, і сподівався, що його очі лишаться такими, як і були, — бо ж відчував, що вони тепер сяють, а це могло привернути увагу інших.

Він запалив свічку ладану поряд зі стільцем і вийшов. Зачинив двері, але знав, що для тих, хто спробує переступити поріг, двері завжди відчинені. Досить повернути ручку.

інка з французької агенції новин не приховувала роздратування тим, що їй доручили: інтерв’ю з хіпі — з хіпі! — у самому центрі Туреччини, дорогою в Азію, як це в протилежному напрямку роблять численні іммігранти в пошуках добробуту й можливості в Європі. У неї не було ніякої упередженості ні до перших, ні до других, але тепер, коли почалися конфлікти на Середньому Сході — телекс безупинно вибльовував новини, ширилися чутки про вбивчі сутички між збройними угрупованнями в Югославії[43], Греція перебувала на межі війни з турками, курди вимагали автономії, президент практично не знав, що робити, Стамбул перетворився на шпигунське гніздо, де сусідили агенти КДБ та ЦРУ, король Йорданії придушив повстання, а палестинці погрожували помстою, — то що ж вона робила в оцьому третьорозрядному готелі?

Виконувала накази. Вона одержала телефонограму від водія такого собі Magic Bus, досвідченого й симпатичного англійця, який чекав на неї у вестибюлі готелю й теж не розумів інтересу іноземної преси до них, але таки погодився всіляко посприяти.

У холі не було жодного хіпі, за винятком одного типа, схожого на Распутіна, та чоловіка років п’ятдесяти, не надто схожого на хіпі, поряд із молоденькою дівчиною.

— Це він відповість на ваші запитання, — сказав водій. — Він знає вашу мову.

Добре, що вони розмовляли по-французькому — це мало полегшити й прискорити інтерв’ю. Почала вона з його часопросторових характеристик (Ім’я: Жак / Вік: 47 років / Мешкає: Ам’єн, Франція / Професія: колишній директор провідної французької косметичної фірми / Цивільний стан: розлучений).

— Як ви вже, мабуть, знаєте, я, на прохання агенції «Франс Прес», готую репортаж про цю культуру, що, як я читала, зародилася в Сполучених Штатах...

Вона стрималася, аби не додати «серед золотої молоді, якій просто нічого робити».

— ...і поширилася, як вітер, усією планетою.

Жак ствердно кивнув головою, тоді як журналістці знов захотілося наголосити «насправді в регіонах, де зосереджено найбільше багатство планети».

— Про що, власне, ви хочете дізнатися? — спитав Жак, уже розкаявшись, що погодився на інтерв’ю, тому що товариші десь ходили, знайомлячись із містом і розважаючись.

— Ну, ми знаємо, що це рух без жодних обмежень, заснований на наркотиках, музиці, великих концертах під відкритим небом, де все дозволено, мандрах, цілковитій і повній зневазі до всіх, хто тепер бореться за якісь ідеали, за вільніше й справедливіше суспільство...

— ...як, наприклад...

— ...як