Террі Пратчетт - Джинґо, Террі Пратчетт

станка і, звісно ж, мого горна, я змушений був давати раду з тим, що було під рукою… Можна мені назад ракету? Спасибі. 

— Без патичка вони не летять, — підмітив Ноббі. 

— О, насправді, летять, — заперечив чоловік. — Просто не дуже точно. 

Він підніс трубку на рівні плеча і зазирнув у невеличкий дротяний приціл. 

— Якось так, — сказав він. 

— І вони не летять уперед, — сказав Ноббі. — Лише вгору. 

— Дуже поширена хибна думка, — зазначив Леонард із Квірма, повернувшись до них обличчям. 

Углибині трубки Колон угледів кінчик ракети, і в його голові зненацька зринув образ зірок і кульок. 

— А тепер ви маєте повернути на цю вулицю і піти зі мною, — скомандував Леонард. — Мені дуже шкода, але його світлість дуже довго втовкмачував мені, що інколи потреби суспільства загалом переважають права окремої людини. О, я ще дещо згадав. Руки вгору, будь ласка. 

У Щурячій палаті по всьому столу був розсипаний пісок. 

Розглядаючи його, лорд Іржавський відчував щось схоже на задоволення. Серед піску були також невеличкі квадратні ящички, які позначали містечка і міста, а вирізані пальмові дерева — відомі оази. І, хоч лорду Іржавському дошкуляло слово «оази», він поглянув на все те, і йому сподобалось, що він побачив. Адже це мапа Хапонії, а всім було відомо, що там і так повсюдно пісок, що тішило з екзистенційного боку. Щоправда, пісок, розсипаний на столі, нагребли з купи позаду гуртової гончарні троля Крейдяна, в якому затесались поодинокі недопалки, і витав душок коцурської сечі, чого, мабуть, не знайти в справжній пустелі чи бодай не в такому масштабі. 

— Тут було б гарне місце висадки, — сказав він, тицяючи палицею. 

Його конюх намагався бути послужливим. 

— Це півострів Ель Кінте, — сказав він. — Найближча до нас точка, сер. 

— Саме так! Ми вмить перепливемо цю протоку. 

— Чудово, сер, — мовив лейтенант Шершеннь, — але… ви не боїтеся, що на нас там чекатиме противник? Бо це ж таке очевидне місце висадки? 

— Для тренованого воєнного стратега аж ніяк не очевидне, сер! Вони не піджидатимуть нас саме тому, що це настільки очевидно, хіба ви не розумієте? 

— Хочете сказати… вони подумають, що там тільки цілковитий ідіот висадиться, сер? 

— Власне! Вони знають, що ми не цілковиті дурні, сер, а відтак це останнє місце, де вони нас піджидатимуть, розумієте? Вони чекатимуть на нас десь, — його палиця увіткнулася в пісок, — тут. 

Шершеннь пригледівся. Хтось надворі почав гупати в барабан. 

— О, ви маєте на увазі Ерітор, — сказав він. — Де, наскільки мені відомо, є приховане місце висадки, і за два дні швидкого маршу через місцевість, яка надає добре укриття, ми опинимося в самісінькому серці імперії, сер. 

— Точно! 

— В той час як висадка в Ель Кінте означає три дні ходу дюнами повз укріплене місто Ґебра… 

— Точно. Жодного укриття! І саме там ми зможемо повправлятися в мистецтві війни. — Лорд Іржавський намагався перекричати барабани. — Ось як треба ладнати справи. Одна вирішальна битва. Ми на одному боці, хапонці — на іншому. ОСЬ ТАК ПОТР… 

Він кинув указку. 

— Хто в біса видає ці жахливі звуки? 

Конюх підійшов до вікна. 

— Хтось інший набирає новобранців, сер, — доповів він. 

— Але ми всі тут! 

Конюх завагався, як це часто роблять вісники поганих новин перед людьми з паскудним характером. 

— Це Ваймз, сер… 

— Набирає новобранців у Варту? 

— Е… ні, мій лорде. В полк. Е… на прапорі пише «Перший піхотний полк сера Семюела Ваймза», мій лорде… 

— Яка наглість. Підіть і… Ні, я сам піду! 

На вулиці зібрався натовп. По центру стриміла брила констебля Дорфла — а особливість ґолема, який гупає в барабан, полягає в тому, що ніхто не в змозі його зупинити. Ніхто, окрім хіба що лорда Іржавського, який широким кроком підійшов до констебля і висмикнув в нього з рук барабанні палички. 

— Та-а-ак-к, вступ у Перший піхотний полк — ваш житейський вибір! — кричав сержант Щебінь, не свідомий того, що відбувається в нього за спиною. — Ви навчетесь ремесла! Ви навчетесь самоповаги! І вам видадут круті уніформи і стільки чобіт, скільки ви зможете з’їсти — ось чому вам треба вступати! 

— Що все це означає? — скрикнув Іржавський, пожбуривши саморобний стяг на землю. — Ваймз не може цього робити. 

Від стіни відокремилась постать, яка за всім цим спостерігала. 

— Ви знаєте, насправді можу, — мовив Ваймз. Він простягнув Іржавському аркуш паперу. — Тут все написано, мій лорде. З посиланнями на найавторитетніші джерела, якщо у вас виникнуть якісь сумніви. 

— Посиланнями на…? 

— Щодо ролі лицаря, мій лорде. Точніше, як не дивно, щодо його обов’язків. Серед них чимало небилиць, наприклад, їзда на збіса доброму жеребцеві зі шторками довкола і таке інше, але один із них стверджує, що лицар повинен у часи нужди зібрати і забезпечувати — ви сміятиметесь, коли я скажу — армію озброєних солдат! Не погребую зізнатися, мене самого це страшенно здивувало! Але що поробиш, довелось набирати хлопаків. Звісно, більшість вартових самі доєдналися, ну, ви знаєте, як воно буває, дисципліновані хлопці, охочі виконувати свій обов’язок, тож вони заощадили мені трохи зусиль. Крім Ноббі Ноббса, бо він сказав, що якщо не вступить у лави армії до четверга, то назбирає вдосталь білого пір’я для матраца. 

Вираз обличчя Іржавського законсервував би м’ясо на рік. 

— Що за дурниці, — обурився він. — Ви, Ваймзе, аж ніяк не лицар. Лише король має владу… 

— У цьому місті є кілька лордів, посвячених Патриціями, — сказав Ваймз. — Ваш друг, лорд Дауні, приміром. То що ви казали? 

— Якщо ви наполегливо ведете цю гру далі, мушу вас попередити, що чоловік, перш ніж стати лицарем, повинен цілу ніч охороняти свої обладунки, не змикаючи віч… 

— З чим я фактично і маю справу все своє життя, — мовив Ваймз. — Той, хто спустить з ока свої лати, наступного ранку вже не матиме, що стерегти. 

— І молячись… — різко відрубав Іржавський. 

— Знову про мене, — підтвердив Ваймз. — Ще жодна ніч не минула без думки «Боже, сподіваюся, я виживу після цього». 

— …і він має показати себе на полі бою. Проти інших вишколених чоловіків, Ваймзе. А не всяких паразитів і шибеників. 

Ваймз взявся відв’язувати ремінець шолома. 

— Що ж, зараз не найкращий час, мій лорде, але якщо хтось потримає вашу накидку, я зможу вділити вам п’ять хвилин… 

Іржавський побачив у Ваймзових очах запальний блиск палаючих кораблів. 

— Я знаю, що ви затіяли, Ваймзе, і не поведуся на це, — сказав він, відступивши назад. — Ви однаково не проходили тренування зі зброєю. 

— Це правда, — погодився Ваймз. — Ви мене підловили. Ніхто не проводив для мене тренування зі зброєю. Тут мені пощастило, — він нахилився ближче і тихо, щоби не почула юрма, що за ними спостерігала, сказав: — Розумієш, Рональде, я знаю, що означає «тренування зі зброєю». У нас давно не було справжньої війни. Тож уся підготовка зводиться до того, що солдати гордовито розгулюють у пухових жилетах і розмахують мечами з навершями на вістрях, щоб нікого не поранити, чи не так? Але в Затінках теж ніхто не проходив тренування зі зброєю. І нізащо б не відрізнив шпагу від рапіри. Ні, але з чим вони добре вправляються, так це з розбитою пляшкою в одній руці й товстою ломакою в іншій, і коли ти, Ронні, стоїш перед ними, то