Анджей Збих - Ставка більша за життя. Частина 1, Анджей Збих

— Заплатимо високу ціну, — проговорив Клосс крізь зуби і подумав, що тією ціною може бути Ганна, він сам, або всі вони, разом взяті; однак знав також і те, що не відмовиться від завдання і що так буде аж до кінця війни — треба буде виконувати завдання, які не можна виконати…

— Ти маєш якийсь план? — запитав Марцін.

— Перекажи Адамові, що його викрито, — сказав Клосс. — Найкраще було б, щоб ти припинив на якийсь час контакт з ним.

— Я вже зробив це. Тож як, ти вже маєш якийсь план?

— Так, — відказав Клосс. — Мені буде потрібна Ганна.

— Ти ж казав, що вона повинна виїхати.

— Виїде завтра. — Кожне слово завдавало болю Клоссові. Він не мав права наражати її на небезпеку, однак мусив наражати, бо це був єдиний шанс, щоб нездійсненне перетворити в щось можливе.

— Я згодна, — сказала Ганна. Клосс подумав у цю хвилю, що в дівчини не дуже розвинена уява, тож вона не зовсім ще розуміє, на який риск іде. Ганна бралася за виконання найважчих завдань і завжди вірила, що це їй повинно вдатися. Але ж вона ще не знає, в чому суть Клоссового задуму…

Єдиний шанс здобути плани фон Геннінга полягав у Беніті — поганкуватій дівчині в окулярах, якою, однак, не можна було легковажити, бо вона знала, що небагата на вроду, і, може, тому очі її рідко коли втрачали вираз пильності. Беніта прийшла до Клосса ввечері, так, як і домовилися по телефону; з’явилася в точно визначений час, з істинно німецькою пунктуальністю. Годинник над диваном вибив саме восьму годину, коли вона постукала у двері.

— Батько сьогодні проводить вечір у генерала Фалькенгайна, — повторила вона те ж саме, що Клосс уже чув по телефону і на чому будував увесь свій план. — Знайшла трохи часу і для тебе, — шепнула, коли Клосс допомагав їй зняти плащ, — тільки все ще трохи боюся.

— Чого ти боїшся? — запитав Клосс. Обоє ввійшли в кімнату. На столі — два прибори, чарки. Беніта побачила це відразу.

— Коли зацікавлюється мною хтось симпатичний… Чи зміг би ти забути на цей вечір, що мене звати Бенітою фон Геннінг?

— Я й не думаю про це, — сказав Клосс, не дуже впевнений в тому, що вибріхується досить переконливо. — Не думаю про те, що ти — дівчина, яку в Варшаві найпильніше стережуть.

— І це тебе заохочує?

— Ні, ні! — проговорив він скоромовкою й посадив гостю в крісло.

Беніта зиркнула в напрямку відчинених дверей у спальню, потім випила першу чарку. Клосс поставив танго. Беніта танцювала справді-таки чудово; Клосс відчував, що поволі розвіюється її недовіра, що дівчина пригортається до нього все сердечніше… Потім вона зняла окуляри й поклала їх на столі.

— Ти добре танцюєш, Гансе!

— Ти теж, Беніто, — відповів Клосс і на цей раз сказав щиру правду.

— Я рідко коли танцюю. На шкільних вечірках найчастіше сиділа під стіною.

— Казна-що говориш, — пошепки мовив він, — ти ж гарна дівчина, Беніто! — сказав — либонь, трохи переборщив, бо ж не вельми приємно-таки почував себе в цій ролі. Беніта відсунулася од нього.

— Ти обманюєш! Навіщо обманюєш?

— Я кажу правду, — заспокоював її Клосс. — Так подумав я ще тоді, як побачив тебе вперше на вокзалі.

— Ти був на вокзалі?

— Випадково, — шепнув і відразу ж усвідомив, що зробив помилку. Цього не треба було говорити. В очах Беніти знову засвітилася настороженість.

Клосс наповнив чарки, вона пила слухняно, однак Сула вже трохи інша, не знімала вже окулярів. Клосс увесь час відчував на собі її пильний погляд.

— Ти хочеш мене споїти? — запитала.

— А що: хіба це погано?

— Ні, звичайно, ні. Тож пиймо! — І вона знову пригорнулася до нього. — Я так рідко буваю п’яна, в мене голова міцна. Правда ж, я маю міцну голову?

Потім Беніта попросила принести їй склянку води. Це була нагода, якої Клосс чекав, бо йому вже досить набридло це побачення і це обманювання невродливої дівчини, котра мала нещастя носити прізвище Геннінгів. Він вийшов на кухню, відкрутив крап, наповнив склянку водою і вийняв з кишені маленьку пляшечку. Цей снотворний засіб діє одразу. Клосс не припускав і не міг помітити, що Беніта, підвівшись з-за столу, крізь відчинені двері бачила все, що він робив. Була не така вже й п’яна, як думав Клосс, вона, власне, була зовсім твереза. Побачила в Клоссових руках пляшечку і все зрозуміла. Коли Клосс повернувся в кімнату, Беніта вже сиділа на своєму місці й роздивлялася-порожню чарку.

— Налий мені ще, — шепнула, — я хочу-таки сп’яніти.

Клосс подав їй склянку, вона взяла її й піднесла до губ.

— А тепер заведи патефон.

Клосс замінив платівку. Беніта вилила воду в горщечок вазона і, тримаючи в руці вже порожню склянку та вдаючи, що випила принесену їй воду, почала пригортатися до Клосса, коли знову залунало сентиментальне танго.

— Ти справді подобаєшся мені, — шепотіла вона. — Значно більше, ніж Рупперт. — Тут вона весело засміялася. — Ти набагато пристойніший і спритніший. О, Гансе, ти вмієш давати собі раду з дівчатами!

Беніта взялася співати, потім раптом змовкла. Клосс сподівався, що вона повисне в нього на руках і заплющить очі. Снотворне повинно вже діяти, а вона все говорила й говорила:

— Правда ж, у мене приємний голос? Всі кажуть, що хоч це одне в мене гарне, Ну, поцілуй же мене… Щось ти дуже несміливий, Гансе…

Беніта. нарешті, впала в крісло. Клосс уже думав, що вона ледве-ледве переборює сонливість.

— Ну, налий ще, налий своїй бридкій дівчині, яку так підступно заманив до себе.

— Що ти, Беніто, вигадуєш?

Дівчина пригубила чарку.

— О, боже мій, голова йде обертом. Гансе, ти не можеш собі уявити: увесь світ крутиться в очах. Що це ти зробив зі мною?

Клосс відвів Беніту до спальні, поклав її на диван. Дівчина шепнула ще: — Ходи до мене! — і заплющила очі.

Клосс схилився над нею; вона дихала спокійно і рівно. Однак він вважав за краще ще який час зачекати перед тим, як взяв її сумочку і вийняв з неї ключі. Впевнений у тому, що дівчина спить, він повернувся до сусідньої кімнати. І тоді Беніта розплющила очі, з кишеньки свого плаття вийняла маленький пістолет типу “вальтер”. Вона завжди носила з собою зброю, навіть у Берліні, а тут, у Польщі, не розставалася з нею ніколи. Стала на порозі саме в ту мить, коли Клосс підходив до великої шафи.

— Стій! — наказала. — Не рухайся з місця! — Хочеш випити ще одну чарочку коньячку?

Клосс різко обернувся. Побачив очі Беніти, що холодно