Анджей Збих - Ставка більша за життя. Частина 1, Анджей Збих

— Не треба обманювати невродливих дівчат! — пошепки додала.

— Ти — збожеволіла?! — крикнув Клосс. — Що це ти виробляєш? — І він зробив крок до неї.

— Не дуже близько, мій любесенький! Тепер уже не підходь близько. Я — в повній свідомості, не випила твоєї “мікстури”. Ну й необережний же ти! — І за мить, коли Клосс зупинився, додала: — Батька справді-таки нема вдома, це ти добре надумав, Гансе. На кого ти працюєш? На тих же самих, що й Рупперт?

— Ти — ідіотка! — відповів на це Гана

— Нарешті хоч щиро, — засміялась Беніта. — Не підходь, бо закричу. Хтось із твоїх сусідів почує-таки… Слухай уважно. Тепер ти повинен мені все розповісти; я на це принаймні маю право. Ти гадаєш, що німці програли війну, так?

Клосс мовчав.

— Ти що, не хочеш говорити? А звідки ти взяв, що я не згодилася б… співробітничати з тобою? Ти про це,

Гансе, не подумав. Тільки ж скажи мені: задля кого? Клосс все ще мовчав, та ось нарешті рушив у бік Беніти. Пильно стежив за її обличчям і за пістолетом: вистрелить чи не вистрелить? Беніта почала задкувати, лише кілька кроків відділяло її від великої шафи.

— Якщо зараз же не розповіси мені про все, я почну кричати. Або стрельну.

Нарешті Беніта сперлася спиною на дверцята шафи. Клосс, відраховуючи секунди, наближався до неї. За якусь мить…

— Стій! — крикнула Беніта, і раптом дверцята розчинилися і з шафи вистрибнула Ганна. Ганна — безмовний свідок усієї цієї сцени — вибила з руки Беніти пістолет. Приборкання ж і знешкодження німкені зайняло не більше кількох секунд. Беніта не встигла навіть скрикнути. Клосс подумав, що йому все-таки жаль цієї дівчини, недоречно жаль цієї Беніти фон Геннінг.

Вона тепер лежала зв’язана в ліжку, з її рота виглядав кляп; в очах її світилися тільки ненависть і розпач. Беніта змушена була бачити, як Ганна й Клосс метушаться по кімнаті, переглядають її речі. Вона побачила, що Ганна вії платті, плащі та окулярах, збиралася вже йти кудись. Можна припустити, що панна Беніта фон Геннінг ніколи в своєму житті ще не переживала такої жахливої ночі.

І от Ганна і Клосс вийшли з квартири.

— Ганно, — заговорив Клосс на сходах, — це дуже небезпечно. Ти швидко пройдеш повз вартового, вартовий повинен бути впевнений, що ти — Беніта. Опинишся в кабінеті Геннінга… Ти пам’ятаєш план, накреслений Руппертом?

— Так, — шепнула Ганна.

— В кутку стоїть сталевий сейф. Відімкнеш його, сфотографуєш і вийдеш через кухню… Ти зможеш вибратися з вілли в момент, коли мінятимуться вартові… Я увесь час буду слідкувати за тобою… Буду твоєю охороною…

Коли дійшли до брами, він поцілував Ганну.

— Запам’ятай, в якому місці штахети трохи нижчі… Але тільки під час зміни варти… Тоді вартовий не дивиться на подвір’я… Ну, тепер — іди…

Ніч була темна, вулиця безлюдна. Пройшов жандармський патруль. Вони почекали під деревом якийсь час. Нарешті Ганна перебігла через вулицю і потім повільним кроком підійшла до вартового, який стояв перед хвірткою вілли Геннінгів. Схований в тіні дерева, Клосс ані на мить не випускав дівчину з поля зору. Вийняв з кобури пістолет, відхилив запобіжник. Ледве стримуючи прискорене калатання серця, вичікував.

— Gute Nacht Fräulein,[20] — сказав вартовий, і Клосс глибоко зітхнув.

Ганна підійшла до дверей, вийняла з сумочки ключі, засунула один із них в отвір замка. Якусь мить здавалося, що замок зіпсувався, що двері не пускають… Та мить тривала цілу вічність.

“Коли б тільки вартовий не взявся їй допомагати!” — молився Клосс. І ось двері відчинилися — Ганна опинилася в святилищі професора. Клосс не міг уже бачити її.

Ганна пройшла через хол і секретарську кімнату Беніти. Кабінет був незамкнений. Тепер намагалася не думати, діяла механічно — згідно з планом, який розробив Клосс. Спочатку — заслонити вікна, потім — ввімкнути світло, вийняти ключі і дуже спокійно, без хвилювання та поспіху підійти до сталевого сейфа. Ключ у замку клацнув раз, клацнув удруге, однак дверцята не відчинялися. Ганна відчула на лобі краплини поту і зупинилася.

“Треба робити все спокійно, — подумала, — тільки спокійно. ”

І дівчина почала все спочатку. Коли сейф тихо відчинився, вона сіла, дозволила собі на хвилинку відпочити.

На середній поличці лежали старанно пронумеровані папки. Секретні плани професора фон Геннінга. Ганна розклала їх на столі, вийняла фотоапарат, зиркнула на годинник… Скільки ще залишилося до зміни вартових?

Тим часом Клосс, сховавшись за деревом недалеко від брами, очікував її, тримаючи на всяк випадок зброю напоготові. Як довго це тягнеться! Клоссові ще ніколи не здавалося чекання таким жахливо болісним і важким. Нарешті Клосс почув фуркотіння мотора — до вілли під’їхала відкрита автомашина, на тротуар вискочили жандарми. А може, Беніта обманула-таки? Може, професор Геннінг не виходив з дому і тепер викликав жандармів?.. Ні, здається, все йшло згідно плану, це всього тільки зміна вартових. Жандарми стали один навпроти одного, розводящий проінструктував їх. Зараз Ганна повинна вийти з вілли

Вона саме в цю хвилину вимкнула світло, вийшла на кухню, трохи поморочилася біля кухонних дверей, потім замкнула їх ключем Беніти. Опинилася за віллою, в подвір’ї. Чула голоси вартових, бачила солдата, який проходжувався вздовж вулиці. Пригнувшись, пробігла подвір’ям — це був найважчий момент. Перелазячи через штахети, роздерла плаття. Але що там плаття! Ганна була вже в сусідній садибі. Вартовий, що ходив уздовж паркана, саме повернувся спиною… Ганна, притискаючись до муру, вибралась на вулицю. Там уже чекав її Клосс. Він узяв дівчину під руку, і обоє зникнули в темряві. Довго мовчали. Здається, немало часу минуло, аж поки Ганна прошепотіла:

— Все гаразд.

10

Ранок був сонячний. Ганна з папкою в руках стояла в невеличкій кімнатці за антикварською крамничкою. Світ здавався їй тепер веселим і гарним… Вона, щоправда, мусить зараз же виїхати з Варшави, однак незабаром все-таки повернеться сюди і знову побачить Янека. Роботу, найважчу з усіх, які їм досі доручали, вони вже виконали. Можуть цим пишатися. Німці ніколи не здогадаються, що плани фон Геннінга уже перестали бути таємницею Третьої імперії.

— Що буде з Бенітою? — запитала Ганна.

Марцін кисло всміхнувся.

— Я бажав би, — буркнув він, — щоб все обійшлося без викрадання тієї дівчини. Тепер маємо з нею чималий клопіт. Я послав на квартиру Клосса своїх людей, вони перевезуть її, замкнену в шафу, до більш безпечного місця — на Мокотув.

— А потім що?

— Хіба я знаю?.. — Марцін знизав плечима. — Повідомимо в Центр. Погане діло. Зникнення Беніти підніме на ноги все