Джек Лондон - Син сонця, Джек Лондон

Туї Туліфау мав веселу вдачу, любив усмак попоїсти й випити. Так само й увесь його народ: веселі то були люди, хіба лиш як гнівались, то могли навіть шпурляти дохлими поросятами в тих, на кого мали серце. Здатні були вони при потребі й завзято битися, як ті маорійці,- в давні часи це на власній шкурі спізнали піратські торгівці сандаловим деревом та рабами.

Грифова шхуна «Каптані» дві години тому проминула Кам’яні Стовпи при вході й тепер посувалася в глиб гавані під шепіт леготу, що все не зважувався добре дмухнути. Стояв прохолодний зоряний вечір, і команда з’юрмилася на кормі, чекаючи, поки шхуна слимаковою ходою доповзе до якірної стоянки. З каюти вийшов комірник Віллі Смі, причепурившись до відвідин острова. Капітанів помічник глянув на його сорочку з тоненького найбілішого шовку і аж сміхом зайшовся.

- Ти, либонь, на танці зібрався? - зауважив Гриф.

- Ні,- пояснив помічник.- Це задля Таїтуї. Віллі вклепався в неї.

- Не вигадуй! - відмагався комірник.

- Ну, то вона в тебе вклепалася, а це однаково,- вів своєї помічник.- Не мине й півгодини, як ви пообнімаєтесь і будете гуляти берегом, а за вухом у тебе стримітиме квітка і на голові буде вінок.

- Це все ревнощі,- хмикнув Віллі Смі.- Ти сам охочий до Таїтуї, тільки що не годен.

- Бо я не маю такої сорочки, як ти,- тільки через це. Закладаюся на півкрони, що з Фіту-Айви ти не виїдеш у цій сорочці.

- І якщо вона не дістанеться Таїтуї, то Туї Туліфау напевне вже її забере,- застеріг комірника Гриф.- Краще не показуйся йому на очі, бо сорочка пропаде.

- Це правда,- згодився капітан Бойг, відірвавши очі від світла на березі.- Останнього разу він оштрафував одного з моїх канаків і забрав у нього барвистий пояс та мисливського ножа. Містере Мете,- звернувся він до помічника,- можна спускати якоря. Тільки не розкручуйте багато ланцюга. Вітром і не пахне, а вранці ми зможемо пересунутися навпроти копрових повіток.

За хвилину забряжчав якір. Вельбот стояв напоготові, і в нього посідали ті, хто зібрався на берег. Окрім канаків, що всі захотіли висісти, у човні були тільки Гриф та комірник. Дійшовши до кінця невеличкої пристані з коралового каміння, Віллі Смі щось буркнув, перепрохуючи, покинув свого господаря і зник на пальмовій алеї. Гриф звернув у протилежному напрямку, попри стару місіонерську церкву. Тут на узбережжі серед могил танцювали хлопці й дівчата, вбрані в легкі агу й лава-лава та прикрашені вінками й гірляндами. У волоссі їм, фосфоресціюючи в темряві, біліли великі гібіскові квітки. Далі Гриф проминув довгу очеретяну хатину, гіміне, де рядками сиділи кілька десятків старих і виводили давні церковні гімни, що їх навчили співати забуті місіонери. Проминув Гриф і палац Туї Туліфау; ясне світло всередині та гамір свідчили, що там, як звичайно, справляли учту. З усіх щасливих островів південних морів Фіту-Айва був найщасливіший. Там бенкетували й гуляли, коли хто народжувався і коли помирав, однаково вшановуючи і небіжчиків, і тих, що мали ще тільки народитися.

Гриф простував Дроковою стежкою, що звивалася й крутилась у темнобарвній гущавині квіток та подібних до папороті альгароба. Тепле повітря було напоєне пахощами, над головою, проти зоряного неба, вимальовувались обтяжені овочами мангові дерева, величні авокадо та ніжні віяла пальм. Раз у раз траплялися очеретяні хатини. Повсюди з темряви бриніли голоси й сміх. На воді мерехтіло світло й линула тиха пісня - то від рифу пливли додому рибалки.

Нарешті Гриф звернув зі стежки до однієї хатини, спіткнувшись на свиню, що обурено зарохкала. Він заглянув у відчинені двері й побачив товстого підстаркуватого тубільця, що сидів на цілій купі мат. Час від часу тубілець машинально обмахував від комарів голі ноги китицею кокосового листя. Він був в окулярах і пильно читав якусь книжку - Гриф знав, що то англійська біблія. Бо що ж інше міг читати його довірений агент Єремія, якого охрещено цим найменням на честь пророка Єремії?

Єремія мав шкіру світлішу від тутешніх острів’ян, бувши чистокровним самоанцем. Його виховали місіонери, і колись він добре служив їхній справі: був за вчителя десь на людожерських атолах, розташованих на заході. У нагороду за це його послано на Фіту-Айву, райський острів, де майже всі були добрі християни, і Єремії лишилося навернути кількох відступників.

На жаль, Єремію згубила надмірна освіченість. Книга Дарвіна, що випадково попала йому до рук, сварлива дружина та одна вродлива фіту-айвська вдовиця зробили з нього самого недовірка. Властиво, він не відступив від віри. Але як прочитав Дарвіна, його змогла душевна втома. Навіщо пізнавати цей безмежно складний і загадковий світ, коли в тебе сварлива жінка? Єремія працював з меншим завзяттям, місіонери загрожували знов одіслати його на далекі атоли, а жінчин язик дедалі гострішав. Король Туї Туліфау співчував Єремії: усі ж бо знали, що його самого б’є королева, коли він дуже впивається. Розлучитися з нею Туї Туліфау не міг з політичних міркувань. Сепелі належала до такого ж королівського роду, як і він сам, а її брат командував військом. Але Єремію Туї Туліфау розлучити міг і розлучив. Той негайно одружився з удовицею і взявся до торгівлі. Проте й у торгівлі йому не повелося, головним чином через згубну приязнь самого Туї Туліфау. Відмовити в кредиті цьому веселому монархові - означало накликати на себе конфіскацію; давати йому в кредит - означало неминуче банкрутство. Потинявшись рік без діла, Єремія найнявся за довіреного у Девіда Грифа і ось уже років дванадцять чесно справляв свою службу, бо Гриф був перший, що, не накликавши на себе лиха, відмовив королю в кредиті; а як давав щось у борг, то вмів якось потім витягти свої гроші.

Коли Гриф увійшов, Єремія поважно глянув на нього поверх окулярів, так само поважно відзначив сторінку в біблії, відклав книгу і поважно привітався.

- Я радий, що ви з’явилися особисто,- сказав він.

- А як іще я міг з’явитися? - засміявся Гриф.

Але Єремії бракувало почуття гумору, і він не звернув уваги на ті слова.

- Торговельні справи на острові до біса погані,- сказав він надзвичайно врочисто, смакуючи слова.- Баланс у мене просто жахливий.

- Погано торгується?

- Навпаки. Добре. Крамниця порожня, геть порожня. Але...-