Марина Меднікова - Крутая плюс, або Терористка-2, Марина Меднікова

— їх не потребує». Це — тонкий французький комплімент вашій красі. А те, що ви не полишаєте в скруті Маріванну і Травку — тонкий французький комплімент вашій добрості».

Максимиліян зрадів Зірці після її повернення з кількаденних гостин у Маріванни своїм робом — без розгону скочив на плечі і розлігся на шиї пухнастим боа: голова й руки звисають з одного плеча, ноги й хвіст — з іншого. Вбрана в живе хутро Зірка так і сновигала квартирою, прибираючи наслідки парубоцького господарювання мужчин. Командо зазвичай кожні дві години телефонічно озивався: «як ти, Зі?»

Увімкнула телевізор — не любила тиші й пустки. Хатні сумирні звуки впокоювали: вода дзюрчала з незакрученого крана, не вгавав брехунець на кухонній шафці, співав із музцентру Паваротті, бо подобався малому. Розмовляла з котом, провадила діалоги з собою, критично стоячи перед свічадом. «Щось у боці коле, поспитати б лікаря. Як поїм насухо. Чи тобі не до смаку, синочку?» Ого, гамселить руками ногами, хоче веселішої. Поставила йому новий київський гурт «Мен саунд». Затихнув, услухається. Меломан, одначе.

Прибираючи в кімнаті, впіввуха слухала не слухала телевізора. Щось про початок виборчої кампанії міського голови. Хто балотується, що обіцяють, хто реальний претендент, хто просто так, прогулятися вийшов… Торкнулося вуха знайоме прізвище. Зробила гучніше. «Лілія Крутая — нове прізвище на політичному кону, — завзято піарив журналіст. — Проте ця пасіонарна жінка вже знана на рідних теренах. Не лише торговельними марками «Крутая» та «Крутий Роґуль», а й активною доброчинністю зажила незлої слави». З екрана щиро всміхалася огрядна молодиця в крислатому капелюсі. Підприємець, кандидат філософських наук, меценат, добра господиня й цікавий співрозмовник. Оприлюднення передвиборної програми, гасел, обіцянок та намірів…

Дзвінок. Аж похолола. Тепер Зірка не любила несподіванок, лякалася звуків, листів, раптових зустрічей зі старими знайомими. Кпинила з себе — стала полохливою, як мрії про майбутнє, що лякаються сучасних реалій.

На екрані монітора зовнішнього телестеження, що ним Командо обладнав ухід, стовбичила незнайома жінка. «Хто там?» — «За дорученням Лілії Крутої, вам про неї говорила Тетяна Кулик».

Сухорлява літня жінка в діловому костюмі, блякле нефарбоване волосся туго зібрано на гамалику в мізерний пучечок, і сліду косметики, масивне підборіддя, маленькі очі, важкі сильні руки.

Схожа на перебраного чоловіка. Якби не голос. І не сякі-такі груди. Втім, підмостити можна.

— Можна?

— Слухаю вас, — Зірка не відступила від дверей, дотримуючись інструкцій Командо.

— Маю погодити з вами трудову угоду, — бровою не повела жінка, вмощуючи на коліні кейс, на ньому папірці, на них ручку.

На кухні жінка не розглядалася, не заводила зацікавлених розмов про кахлі, ремонт, квіти, не зреагувала навіть на Макса. Жодних сю-сю, ля-ля. Зірка чомусь збентежилася. Було таке від чуття… Як іде за тобою темною вулицею щось, тупає, ти додаєш ходи — воно теж, ти біжиш, воно біжить. Серце шаленіє, в голові — криваві маніяки… Аж ось рятівний автобус, освітлений, безпечний. І воно, що гупало позаду, раптом обертається на самотню жінку, що так само боїться темних вулиць і прагне світла в автобусі. Звідки напад жаху? Мирна візитерка з мирною місією. Не лякай малого, ач, зачаївся, відчув мамині емоції.

— Чаю?

— Можна.

Зірка читала контракт про співпрацю з фірмою «Крутая», підготовлений Тетяною Кулик за розпорядженням Лілії Крутої. Її візаві відсьорбувала блідими вустами чай.

Зірка поставила підпис, провела гостю до виходу.

Вийшла на дах-балкон подивитися. Жінка сідала в чорний джип завбільшки з залізничний вагон. «Солідна фірма й умови пристойні. Не сидітиму без діла».

Колька в боці зігнула навпіл. Як боляче. Тримайся, дитинко! Ледь дотяглася до телефону.

Командо мчав до лікарні, як пожежна машина, без правил, осьовою. Роздав даївцям по місячній зарплатні кожному. До палати вбіг. Зірка лежала, підімкнена до приладів. Бліда, із заплющеними очима.

— Отруєння?

— Звідки взяли? — лікар повісив на шию фонендоскоп. — Напад печінки. У вагітних буває.

Було б раніше госпіталізувати. Поклали б на збереження. Коли вона вперше поскаржилася на печінку?

— У мене… ніколи так не боліло… — видихнула Зірка.

— Ви мали відчувати негаразди в печінці.

— Не відчувала.

— Дивно.

— Хочу з вами поговорити, — Командо вивів лікаря в коридор.

Зірка поклала руки на живіт. «Як ти, маля? Злякалося? Не бійся, мама з тобою». Дитя нерішуче торкнулося зсередини: «Що з нами? Ми житимемо? Мамо…»

— Заспокойтеся, — лікар не відвів руку Командо з грошима. — Якщо ви наполягаєте, ми зробимо аналіз за Бромберґом. Після скандального отруєння ліцеїстів кілька років тому ми маємо цю технологію, це тест на отруєння високотоксичною речовиною, барбізон, здається. Втім зробимо, лише для того, аби вас заспокоїти. Не бачу причин для хвилювання. Причиною нападу могло бути багато чинників. Хоча би банальний харчовий…

Командо зблід. Із офісу подзвонив Влад.

— Маю замовлення на охоронців. Комплект звичайний плюс посилену команду на масові заходи.

— Для кого?

— Вона балотується в мери. Прізвище — Крутая. Горілку чув? Може, візьмемо продуктом?

— Сам знаєш, людей немає.

— Так і сказати?

— Так і скажи.

У палаті Командо роблено посміхався, пестячи кволу Зірчину руку.

— Не залишай мене тут, я хочу додому.

— Зроблять аналізи — заберу.

— Мені краще, Макс сумуватиме… Я контракт підписала…

— З ким?

— Пам’ятаєш, Тетяна Іванівна умовляла на спічрайтера до її шефині?

— Щось пам’ятаю.

— Від неї сьогодні приходила жінка. Я під писала. Гарні гроші, прийнятні умови, в офіс не ходити, написані промови надсилати поштою, перекладати цитати філософів. Я це люблю…

— Чекай, вона приходила до нас додому?

— Так. Чай пили… Це