Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Або раптом хтось один із подружжя не захоче, аби його реанімували, а інший наполягатиме зробити все можливе, щоби зберегти пацієнту життя, незалежно від наявності браслета?

Ось із такими думками я прокинувся вранці.

Моя шпигунка в адміністрації розповіла, що Інспекційне управління попередило про «несподіваний» візит. Надходять скарги. В офісі засурмили тривогу. «Знущання над старими» — це гаряча тема в газетах. У двох медсестер проблеми. На одну з них надійшло від пожильців двадцять сім скарг за недогляд. «Знущання над бабусею!» — волав нещодавній заголовок. Усі шоковані, шоковані! Можливо, тим «усім» варто було би прийти і поглянути на власні очі на ті будинки, переконатися. Які можуть бути результати роботи з погано навченим, перевантаженим персоналом, якому ще й не доплачують. Додайте сюди ще дев’ять адміністративних юристів, яких повно в усіх конгломератах будинків догляду, і в яких почуття власної гідності аж зашкалює, і пересвідчитеся, що для страхування нещасних випадків зроблено все можливе. Правління директорів з кожним роком вживало все ефективніші й ефективніші заходи, і єдине, що після того ефективнішало — це якість їхнього життя. З іншого боку, доглядальникам дається дві хвилини і п’ятнадцять секунд на те, аби всадовити немічних пожильців на горщик, а потім знову надягти їм штанці. І тут для байдикування часу нема.

Ну от, вже і я починаю скаржитися.

Проте, якщо помислити інак, то дехто із тутешніх такі жахливі зануди, що ви були би не проти, аби вони поборсалися у власному лайні чим довше.

Місцевий нещодавній скандал: доглядальниця, яку вдарив один із пожильців, дала здачі. Легкий ляпас, і абсолютно справедливий. Так звана жертва поводилася гірше за малюка. А проте доглядальницю звільнили. Спокій відновлено.

Бувають дні, коли нічого не трапляється. Принаймні нічого такого, що можна було би записати.

Я міг би триндіти про їжу чи про погоду, але оскільки це улюблений спосіб моїх співмешканців гайнувати час, то навіщо повторюватися. Почати дискусію про Ніцше? Про таке годі і думати! Втім, і це прекрасно, бо й сам я про Ніцше знаю на заячий скік.

Доки до мене ніхто не приходить зі своїми жалями, я цілком задоволений.

У цьому сенсі хитрість полягає у тому, щоби заздалегідь продумувати, хто сидітиме побіля тебе у Відпочинковій кімнаті. Чимало місць недоступні: вони призначені для власників абонементів — тих, хто завжди сидить на одному й тому самому стільці і здіймає неабиякий галас, якщо раптом на «їхнє» місце посміє сісти хтось інший. А щодо решти стільців, то тут головне правильно обрати час. Якщо ви прийдете туди зарано, то буде з чого вибрати, якщо ж запізно — вибору не лишиться. Якщо ви з парою друзів сядете за інший стіл (а столів тут удосталь), то рано чи пізно вам дорікнуть, що ви не компанійський. Здавалось би, і що тут такого, проте люди сердяться, якщо ви ігноруєте їхнє товариство. Вони вважають, що ви навмисно уникаєте їх, наче прокажених.

Навіть попри те, що я віддаю перевагу тому, щоби сидіти з Еф’є, Едвардом чи зрідка — з Ефертом, коли той наважується приєднатися до нас, я доволі часто ловлю себе на тому, що ввічливо киваю, коли пані, котра сидить поруч, до найменших деталей розповідає про всі свої хвороби чи не менш детально переказує зміст енної серії телесеріалу «Виїзний суддя». У такому разі, потайки жадаючи, щоби її заціпило назавжди, я стоїчно сиджу, вмочаючи печиво в чай.

Завтра ми маємо зібратися перед входом: клуб повстанців виступає опівдні.

А тим часом для шістьох пенсіонерів на наступний четвер я зарезервував «Знай свою справу». Обговоривши все, я вирішив пропустити аперитиви, зосередивши увагу на основній страві та десерті. Інакше це куховарство вилилося би нам і в час, і в копієчку. Що ми готуватимемо — не знаю. Для мене це також сюрприз. «Якщо є якісь дієтичні обмеження, я можу їх врахувати», — сказала адміністраторка, «а якщо хтось надто перебірливий у їжі, я не проти нашвидкуруч організувати кілька м’ясних кульок». Це прозвучало як ні вашим, ні нашим.

Я замовив мікроавтобус і скасував вечерю в їдальні. Схоже, кухар тому зовсім не зрадів.

Це смішно. Пані де Рос, голова домоуправління, попросила зустрічі з директоркою, аби запитати, чому шість пожильців не зможуть бути присутніми у наступний четверг. Я пояснив, що того вечора нас не буде.

— О! — видихнула вона.

— Так, у нас маленький клуб, який час від часу планує собі розваги, — недорікувато пояснив я.

— Ви хочете сказати, що в нас заплановано замало розваг? — запитала де Рос.

— Зовсім ні, — квапливо відповів я.

— Працівники на кухні будуть незадоволені, якщо шестеро пожильців не прийдуть на вечерю.

«Тобто ви хочете сказати, що ми тут лише для того, аби вдовольняти працівників кухні? Я з дурної голови гадав, що це вони повинні приносити нам задоволення, але аж ніяк не навпаки. Це їхня робота. Тож мене не цікавить, що там думають люди на кухні!»