Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Поміж двох орлів 📚 - Українською

Петро Михайлович Лущик - Поміж двох орлів

303
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Поміж двох орлів" автора Петро Михайлович Лущик. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 68
Перейти на сторінку:
відновлений, і гусари, втративши майже сотню вбитими, знову відступили.

Станіслав Жолкевський бачив, що доведеться ще не раз кидати в бій гусарів Струся, але й найманці вже не мали тої впевненості, що на початку бою. І гетьман учетверте віддав наказ на штурм.

Лише з п’ятого разу Тарас Сопоха оросив кров’ю свою шаблю. Сталося це досить-таки несподівано. Він (а разом з ним й інші лісовчики) міг знову не добратися до битви, що її вели лише крилаті гусари. Але тут допоміг випадок. Коли гусари вкотре налетіли на шведів, цього разу вже без списів, залишених у тілах вбитих раніше, напарник Делагарді Еверт Горн[40] кинув у бій два кінні загони, які упродовж попередніх атак стояли осторонь і участі у них не брали. Зненацька напавши на гусарів, вершники дали потужний залп із мушкетів. З добрий десяток коней зі своїми наїзниками повалилися на землю. Щоб зробити наступний залп, шведам треба було перезарядити мушкети, але цього зробити їм не дали.

— До бою! — прозвучала команда Януша Порицького.

Лісовчики повернули своїх коней вліво і накинулися на беззбройних шведів. Ті стріляти не могли, адже не встигли перезарядити мушкети, і не встигли навіть взяти в руки шаблі. Вони були зім’яті лісовчиками, частина полягла одразу, інші заспішили сховатися у лісі, втікаючи від поляків, які їх переслідували.

Кінь Тараса скакав разом з іншими. Хлопець намагався догнати якогось пихатого шведа (а може, й не шведа). Той відкинув набік незарядженого мушкета, щоб не заважав втікати. Стати до бою втікач не міг. Для цього потрібно було зупинитися, а переслідувач наздоганяв. Залишалося лише втікати. Але перед лісом шлях перетнула невеличка річка. Вона була неглибока, з високими берегами, тому стрибати у воду було небезпечно. Довелося зупинитися. Тут шведа і нагнав Тарас Сопоха. Він виставив наперед шаблю і з ходу увігнав її у спину шведові. (Тарас аж здивувався від того, що лезо так легко входить у людське тіло...)

Він не став споглядати результат, повернув коня, щоб не звалитися у річку, і лише тепер зупинився. Більшості з кінної засідки шведів вдалося переправитися через річку і заховатися у рятівному лісі. Лише близько десятка з них не пощастило...

— Згрупуватися! — нагадав, що битва не закінчена, Порицький.

Сопоха вдарив коня у боки і поскакав до всіх. Попереду він зауважив на землі мушкет, залишений невдахою шведом. Тарас нагнувся і на ходу підняв зброю. Мушкет виявився зручнішим, коротшим і легшим за аркебузу, котру він отримав ще у Жовкві. Оскільки командири мало уваги приділяли озброєнню своїх підопічних (лише б ті не підвели у бою), Тарас вирішив залишити мушкет собі.

Розв’язка битви настала несподівано. Після п’ятигодинного вимахування шаблями, коли рука вже відмовлялася не те що тримати зброю, але й просто не було сили підняти її над головою, нарешті прибули гайдуки з фальконетами. Вже перший гарматний залп підніс бадьорість і силу духу поляків, одночасно завдавши глибокого суму шведам. Обидва ядра вибухнули в гущі шведів. Для них цього виявилося досить. До того ж каноніри стріляли досить часто, неначе намагалися виправдати своє мимовільне запізнення. Шведи повернули коней і намагалися врятуватися за возами московського війська, при цьому поламавши той хисткий порядок, що ще тримався серед стрільців.

Це виявилося останньою краплею, якої бракувало, щоб перетворити відступ московського війська у безладну втечу, при цьому московити неначе змагалися зі шведами, хто з них втече першим.

Військо Жолкевського перестало бути чимось єдиним; кожен намагався наздогнати хоч когось із втікачів. Іноді вершники групувалися по троє-четверо і гасали полем за здобиччю. Подібні «трійки» утворювалися спонтанно, без попередньої змови.

Тарас Сопоха із здивуванням помітив, що його кінь скаче не сам, а у компанії двох вершників. Він упізнав обох. Зліва від нього, абсолютно незахищений від ворожої зброї, в одній лише білій сорочці та темних шароварах, наганяв вороного коня Охрім Іскра. У вирі битви він загубив свою шапку, і його чуб тепер розвивався на вітру. За козаком поважно, тримаючи спину прямо і виблискуючи залізом обладунків, але не поступаючись швидкістю Охріму і Тарасові, скакав учвал Самуїл Маскевич.

— То що, панове-браття, повеселимось? — гукнув Іскра.

— А чого ж не повеселитися? — відказав Маскевич. — Хлопче, ти не проти?

Тарас був не проти, у чому й зізнався досвідченішим побратимам.

— Тоді вперед!

У подібній ситуації найважче було визначити жертву. Московити металися по полю безладно, але навіть у такому безладді вгадувався загальний напрям втечі — до Клушино, під захист князя. Вибравши серед втікачів чималенький натовп, трійка кинулася на них. Їх помітили в останню мить. Хтось підпалив село, що підступало до поля битви, і тепер воно повністю було заволочене сивим димом від згарищ, від чого пекли очі і важко дихалося. Але азарт від того, що вдалося з переможених перетворитися на переможців, повернув втрачені у бою сили. І Сопоха разом з іншими рубав шаблею натовп стрільців...

Опору власне й не було. Стрільці зазвичай не здавалися у полон, а втікали у рятівний ліс, куди переслідувачі потикатися на наважилися. Зовсім скоро від сорокатисячної армії нічого не залишилося. Десь на відстані милі[41] у Клушино готувався до оборони князь Дмитро Шуйський; по лісах справа ховалися стрільці; зліва за річкою спостерігали, чим усе закінчиться, вцілілі рештки армії Делагарді.

Коли полювання на втікачів досягло вершини, зі стану польного гетьмана зазвучали сурми.

Це був сигнал повертатися.

16

Ейфорія переслідування зле пожартувала над польським військом. Поки воно безтурботно гасало за втікачами, інші стрільці (не такі боягузливі) повернулися до свого табору, заново укріпили його, по периметру виставили вісімнадцятеро гармат, що залишалися бездіяльними під час битви, і цим дали знати полякам, що не збираються здаватися просто так.

З іншої сторони, у таборі шведів, також відновили порядок, оточивши його

1 ... 36 37 38 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поміж двох орлів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поміж двох орлів"