Сюзанн Лафлер - З любов’ю, Обрі

— Ви з одного класу? — запитала Бріджет.

Ми з Маркусом кивнули.

Протягом кількох хвилин ніхто не промовив ні слова.

До столу підійшла дівчинка. Вона ходила з коробкою від столу до столу по всій їдальні.

— Привіт, мене звати Тіа Ферґус, і я балотуюся до шкільного парламенту. Хочете значки?

Маркус стенув плечима, а Бріджет сказала:

— Дякую! Це чудово!

Вона взяла значок і причепила до футболки.

— Як ви збираєтеся вирішувати наші проблеми? — запитала я.

— Які проблеми? — знітилася Тіа.

Я зберегла серйозний вираз обличчя, хоча всередині потішалася.

— Звичайно, ми візьмемо значки.

Тіа не усміхалася, коли клала на стіл іще два значки.

— Ммм, не забудьте проголосувати наступного вівторка.

Коли Тіа пішла, мій значок так і лишився лежати на столі, а Маркус забрав свій і став підкидати. Потім розстебнув і взявся розглядати булавку.

— Хочете щось побачити? — запитав нас.

— Хочемо, — відповіла Бріджет.

Маркус узяв зі столу свою невідкриту банку з апельсиновою газованою водою. Поклав її на бік, а потім покотив до мене. Я не розуміла, що він збирається робити, але покотила бляшанку до нього. Маркус підняв її і став трусити. Десь через хвилину такого бовтання він знову поклав її на бік на столі. Узяв булавку зі значка, втиснув її в бляшанку, а потім витягнув.

Фонтан висотою сантиметрів із тридцять вирвався з бляшанки, потім зашипіла і поповзла оранжева піна. Ми з Бріджет сміялися, а обличчя Маркуса розпливлося у широкій тупуватій усмішці.

До нас наближався вчитель, який стежив за порядком у їдальні. Йому це чомусь не здавалося смішним, хоча ми з Бріджет усе ще сміялися. Він запитав Маркуса:

— Ти думаєш, протикання бляшанки з газованою водою — це смішно чи безпечно?

Маркус, усе ще усміхаючись, похитав головою і салютував нам, коли його повели до директора.

— Що ж, — сказала Бріджет, відкриваючи мій пудинг і набираючи його своєю ложкою, — це точно був найкращий обід за довгий час.

Я не могла не погодитися.

Уже вчетверте я сиділа в кабінеті Емі Карлайл. Я приходила лише на заплановані зустрічі й не забігала між ними, але, здається, я на них чекала.

— Я говорила з кількома твоїми вчителями, і вони сказали, що з їхніх предметів ти маєш більше дев’яноста балів зі ста, — повідомила Емі. — Це чудово!

Мені було цікаво, чи скаже вона після цього «Візьми собі M&Ms». Мабуть, я не зводила очей з цукерок, бо Емі засміялася й сказала:

— Піди й візьми. Я не проти, щоб ти отримала свою нагороду трохи раніше.

Я взяла банку з M&Ms, поставила собі на коліна та їла по кольоровій цукерці за раз.

— Ви з бабусею раніше робили щось цікаве разом? — запитала Емі. — Я пам’ятаю, ти згадувала про це, і здається, що ти сумуєш за тими вашими стосунками.

— Не зовсім, — сказала я. — Іноді мені прикро, що я так серджусь на бабусю, коли вона намагається бути…

Слово застрягло всередині.

— Замість батьків? Ти це маєш на увазі?

Я кивнула.

— Мені здається, ми щойно придумали наступне завдання, — сказала Емі. — Я б хотіла, щоб ви з бабусею спробували зробити щось, що роблять бабусі з онуками. Сходіть в ресторан чи кіно, пограйте в настільні ігри, прогуляйтеся вдвох. Думаю, у вас були особливі стосунки, а тепер усе дещо по-іншому, але дуже важливо робити щось разом, аби згадати, що стосунки все ті ж, тільки під сподом інших справ. Так?

— Мабуть, так.

— Чудово. Тож я хотіла б, щоб ти спробувала.

— Добре, — відповіла я. — Я спробую. А якщо бабуся не відчуває нічого такого?..

— Можливо, зараз вона може бути лише «мамою». Але, я думаю, спільні розваги, разом проведений час важливі для вас обох.

Вона трохи почекала.

— Побачимося наступного тижня.

— Звичайно.

Я встала, щоб іти.

— Обрі?

— Так?

— Залиш банку з M&Ms, будь ласка.

П’ятниці стали занудними, відтоді як почалися тренування футбольної команди, де грала Бріджет, тож вечорами я сиділа з Мартою на ґанку