Микола Іванович Сенченко - “Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією

Почеплять шабельку па килимку:

Злітай, козаче, в голубінь стрімку!

А от смикнешся, а злетіть несила:

Душа ж бо на чужому повідку...

Ранні марксисти, які зробили насильницьку революцію в Російській імперії, здійснювали культурну революцію своїми методами, утверджуючи свою релігію — атеїзм, створюючи плацдарм для наступного завоювання світу і побудови своєї сіоністської світової імперії. Після революцій 1917 р. Росія була зруйнована, непокірних знищено терором і голодом, а ті, що залишилися живими, були смертельно налякані: хто мав сумніви — були кинуті в концентраційні табори, одну з останніх опор Росії — Церкву — пограбовано, принижено, придушено. На шляху до безмежного панування іудеобільшовиків над руським народом залишалася остання невелика, але надзвичайно складна перепона, яку ні кулею, ні багнетом не подолаєш, — купка лідерів опозиції й залишки інтелігенції, академіки, професори, літератори, філософи, вчені. Вони були останньою опорою для невеликих за чисельністю здорових сил, на підґрунті яких можна було духовно відродити розп’яту Вітчизну. В цій невеликій частині здорових сил, інтелектуалів іудеобільшовики вбачали потенційну загрозу здійсненню своїх геополітичних завдань.

Патологічна ненависть іудейських комісарів до руської інтелігенції ховалася в них у комплексі власної неповноцінності. І це зрозуміло, оскільки більшість вождів революції, не кажучи вже про середню ланку, були або недоумки, або невдахи з дипломами, які нездатні були чесною працею здобути визнання. Звідси — і заздрість до талановитіших і удаліших. Цим можна пояснити їхнє прагнення зробити всіх рівними, навіть в суто демагогічному аспекті. Зрівнятися з людьми, які здобули світове визнання, повагу і почесті в себе на Батьківщині і піднятися над ними вони могли тільки шляхом насильства, приниження, образи тих, кому заздрили, кого ненавиділи... Так, більшовик Рахья заявляв, що талановитих людей треба різати. На запитання чому, Рахья відповідав: “Жодна людини не повинна мати переваг над іншими людьми. Талант порушує рівність”[132].

Комуністичні байки про те, що після Жовтневого перевороту до керівництва країною прийшов “інтелігентний уряд”, можуть викликати у знаючих людей хіба що нудоту. Адже світ до цього “інтелігентного уряду” не знав, що таке масові звірства в підвалах Всеросійського надзвичайного комісаріату; що таке масові розстріли мирних жителів на вулицях міст без суду і слідства; не знав тих тортур, які умудрялися придумувати іудейські садисти-комісари і чекісти. Це вже згодом, після ленінсько-троцькістських таборів, з’явилися Дахау і Майданек, Освєнцім і Бухенвальд. Можно впевнено сказати, що ті звірства, які чинили сіонобільшовики при Леніні і Троцькому, так і не змогли перевершити ні Гіммлер, ні Пол Пот, ні інші кати своїх і чужих народів[133].

Генеральний план більшовицької культурної революції та їхніх явних і таємних “вождів” за океаном з руйнування Російської держави ґрунтувався на геноциді й мав кілька глобальних напрямів:

1. Знищення всіх морально-політичних цінностей, тобто того, що об’єднувало всі народи Російської імперії в єдину могутню державу: церкви, монархії, культури й історії.

2. Знищення представників тих станів, які здатні об’єднати народ, просвітити і навчити його, пояснити злочинні задуми сіонобільшовиків: дворянства, військових, інтелігенції — інтелектуального генофонду руського народу, те, що неможливо купити ні за яке золото, без чого будь-яка держава приречена на загибель. Тобто було задумано знищити душу народу.

3. Засобом культурної революції сіонобільшовиків був страшний терор і голодомор проти непокірних, що стали (терор і голод) головними складовими геноциду руського народу, знищення найбільш талановитої, енергійної і діяльної частини населення, без яких неможливо було відновити основи державності. До них вдавалися і з метою залякування іншої частини населення і виховання з неї “нових людей” для реалізації своїх глобальних задумів.

4. Завоювання і окупація Російської імперії з тим, щоб на її теренах розпочати експерименти з метою подальшого встановлення світового панування.

Сьогодні перед багатьма українцями постає питання, на яке не дає відповіді жодна політична сила, жодний політичний діяч Західної Європи і США: чому засудили фашизм і стратили гітлерівських злочинців, чому й сьогодні всі говорять про холокост, про знищення 6 мли. євреїв і чому усі мовчать про злочини проти українського народу, інших народів Російської імперії, скоєних сіоністами з 1917 року й до сьогодні?

Де права людини, де демократичні цінності, де розрекламована цивілізованість західного світу? А жертв сіонізму значно більше, ніж жертв фашизму. Мабуть, тому, що фінансовий Інтернаціонал, який фінансував іудеобільшовиків і тепер фінансує світовий сіонізм, який продовжує скоювати злочини. Та, настане час, коли світовий сіонізм буде не лише повалено, й нещадно знищено. І буде написано сотні томів про злочини сіоністів проти людства.

Може постати питання: чому саме про злочини сіоністів?

Щоб відповісти на нього, наведу окремі цитати з автореферату дисертації О. Наймана на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук: “У вересні 1918 року сіоністи вже становили більшість майже в усіх великих єврейських радах (одеській, харківській, єлизаветградській та інших). На виборах у 90 населених пунктах України 44,1 відсотків голосів було віддано загальним сіоністам, 19,9 відсотків — Бунду, 11,8 відсотків — Ахдус, 10,3 відсотків — ЄСДРП ПЦ. У виборах взяли участь 38 відсотків виборців... Проте у середині 20-х років рух сіоністської молоді в Україні значно активізувався. Мережа його організацій охоплювала всі райони, де жили євреї. У 1925 р. в Одеській губернії було понад 2,5 тис. молодих сіоністів, на Поділлі — 5 тис., на Київщині — 2 тис., на Волині — 1,5 тис. Загалом членами сіоністських організацій в Україні були 25—30 тис. євреїв до 23 років”